“Симфонія” Московської патріархії з Кремлем настільки велика, що досягає ступеня повної невиразності. Невідомо, де закінчується одна і починається друга. Вони настільки монолітні, що руйнація однієї частини неминуче спричинить руйнування іншої. Відповідно, трансформація, що починається в Кремлі та навколо нього в міру старіння та зниження активності “національного лідера”, автоматично викликає аналогічні процеси в патріархії. Тим більше, її лідер ще більше немолодий і не цілком здоровий.
Про це йдеться в матеріалі на порталі Credo.press.
Рішення, які Кіріл (Гундяєв) провів 8 листопада через кишеньково-віртуальний Синод, мають вигляд узурпації влади. Адміністративні функції, які раніше були начебто соборними, колегіальними, тепер передаються в одні руки. Усі установи РПЦ МП, номінально звані “синодальними”, фактично стають “патріаршими”, тому що призначати та зміщувати їх керівників патріарх тепер може одноосібно, без жодної імітації онлайн-соборності.
Звичайно, по суті це рішення нічого не змінює в “вертикалі” патріархальної влади, що складалася десятиліттями. Адже її теперішній Синод — це зовсім не той орган, який було створено Всеросійським Помісним Собором 1917-18 років. (Так само як і сама патріархія – зовсім не та, яку очолював до 1925 р. останній законний Патріарх – святитель Тіхон.) Синод РПЦ МП – це наступник “тимчасового при заступнику патріаршого священного синоду”, винайденого в лабораторіях ОГПУ товаришем Тучковим в 1927 р. Органу, який, за словами самого його формального засновника — митрополита Сєргія (Страгородського), жодної самостійної влади та юрисдикції не має, і повноваження якого обмежуються повноваженнями заступника. Коли митрополит Сєргій, поправивши церковну соборність, свої повноваження узурпував, разом із ним узурпатором виявився і “тимчасовий при заступнику” Синод, який ніким, крім того ж Сєргія, не обирався. Правильніше сказати — не обирався ніким, крім ОГПУ, оскільки з травня 1927 р. Сєргій у відсутності самостійної суб’єктності, лише “виконував директиви”.
Формально такий декоративний орган чекістів з “управління церквою зсередини” був реорганізований хіба що на соборних засадах 1945 року, коли Помісний собор РПЦ МП прийняв Статут про її управління. Цей Статут мало що спільного має з соборним Статутом 1917-18 гг. Приймався він за умов воєнного часу, суворо одноголосно, переважно штатною агентурою атеїстичного НКВД і під повним контролем. Згідно з цим Статутом, Синод, з яким патріарх, подібно до заступника Сєргія, ділиться своєю владою, ніякими Соборами не обирається, ні перед ким не підзвітний, а формує себе сам навколо патріарха. Єдиний момент у житті РПЦ МП, коли Синод набуває якоїсь самостійної суб’єктності (хоча його легітимність як “самосформованого” залишається під великим питанням), це момент смерті патріарха. Саме Синод у цей момент таємним голосуванням обирає зі свого середовища патріаршого місцеблюстителя, який і стає потім патріархом (єдиний виняток із цього правила в історії РПЦ МП стався у радикально-перебудовному 1990 році).
Загалом, як не крути, а “синодальна” система Московської патріархії була декорацією і до сьогоднішнього рішення. Тим більше не могло йтися про якусь соборність за такого жорстко авторитарного патріарха як Кіріл, який раптово звільняв навіть у всьому йому лояльних митрополитів-“важкоатлетів”. І, як кажуть, ніхто й пікнути не наважувався. (Про отримання візи з адміністрації президента ми тут не говоримо — ця процедура все ж таки відбувалася не на засіданні Синоду.)
Телеграм-канал “Нєзигарь” написав 7 листопада, що митрополит Тіхон (Шевкунов) вже точно став “реальним замінником Кіріла” на кафедрі патріарха. Знаючи психологічні особливості Владіміра Путіна, важко не погодитися з тим, що він потурбується убезпечити свій “транзит” і по церковній лінії, довіривши її більш надійній і врівноваженій людині, ніж Кіріл. Знаючи, у свою чергу, і психологічні особливості Кіріла, легко уявити його яскраву емоційну реакцію на цей пост “Нєзигаря” у формі раптових антиправових рішень. Принаймні ще вранці 8 листопада мало хто в патріархії знав, що “сьогодні відбудеться Синод”, а на сайті “Патріархія.Ру” досі немає протокольної фотозйомки цього засідання.
