Днями було опубліковано інтерв’ю грецькому виданню єпископа Віктора Коцаби, голови представництва Російської православної церкви в Україні (так званої УПЦ МП) при європейських міжнародних організаціях. На думку релігійного експерта Олександра Єфременка, левова частка роздумів та висловлювань представника Московського патріархату була присвячена особисто патріарху Варфоломію та Православній церкві України, а основні тези «альтернативної реальності РПЦ» з цього інтерв’ю тиражується проросійськими медіа.
“У звичній для всього Моспатріархату маніпулятивній манері і дусі російської церковної пропаганди, Коцаба висуває на адресу Патріарха Варфоломія низку безпідставних звинувачень. Спробую лаконічно проаналізувати озвучені закиди в адресу Його Всесвятості”, – йдеться у дописі експерта у Фейсбук.
Фактор Філарета
На початку інтерв’ю Коцаба звинувачує патріарха Варфоломія в тому, що він нібито живе у «нереальному чи, точніше сказати, вигаданому світі». Підставою таких міркувань Коцаби є все теж питання українського церковного розділення. Воно ж на думку єпископа Віктора не вирішене, а навпаки, через дії патріарха Варфоломія, спричинило нові проблеми «майже для всіх Помісних Церков, у тому числі Константинопольського патріархату».
Ці «нові проблеми» російський єрарх в Україні вбачає у діях почесного патріарха Філарета. Зокрема, це стосується його невдалого демаршу, так званих єпископських свячень, та нещодавнього злиття із грецькими старостильниками.
Для багатьох стало звичним явищем, коли представники Московського патріархату використовують владику Філарета задля дорікань Константинополю та ПЦУ, та й сам владика Філарет, починаючи від літа 2019 року, цитує російських церковних пропагандистів, чим свідомо чи несвідомо підіграє Москві.
Дивна річ, коли Московська патріархія терпить репутаційні втрати у боротьбі із Константинополем, їй на допомогу приходить Філарет. Цікавий збіг, чи не так?
Так само сталось і цього разу. Така зацікавленість московською церковною верхівкою постаттю владики Філарета не є випадковою, адже із лютого ворога, він став для них козирем в рукаві. У чому винятковість цього козира? В тому, що користуючись логікою Москви, за його дії, необхідно знову піддати анафемі. Це, своєю чергою, означатиме помилковість дій Константинополя, яку так прагне довести Москва. Саме про це і говорить Коцаба у своєму інтерв’ю.
Утім варто нагадати, як Коцабі так і його колегам, що владика Філарет, хоча і знаходиться в складі ПЦУ, однак не володіє канонічними правами і обов’язками правлячого архієрея, пов’язані з управлінням єпархією. Нещодавно Блаженнійший митрополит Епіфаній, у своєму указі владиці Філарету, вкотре нагадав, що йому, «як архієрею на спокої, ЗАБОРОНЕНО вчиняти дії, які є виключною прерогативою правлячого єпископа». Окрім цього, предстоятель ще раз наголосив, що владиці Філарету «ЗАБОРОНЕНО звершувати архієрейські хіротонії», а раніше звершені ним так звані хіротонії «не визнаються дійсним зараз та не можуть бути визнаними у майбутньому».
Російським єрархам відомо про ці постанови Православної церкви України, проте вони не можуть заспокоїтись доки не побачать заборони Філарету від ПЦУ. Такі рішення вони вважають підставою для заперечення хіротоній єпископату ПЦУ. Про що також згадує Коцаба у згаданому інтерв’ю. «Не визнаючи «архієрейського достоїнства» тих, кого Філарет Денисенко зробив «ієрархом» сьогодні, керівники ПЦУ чітко заявляють і про недійсність своїх вчорашніх «хіротоній», – говорить Коцаба.
Однак таке нібито логічне зовні обґрунтування, насправді є лише черговою маніпуляцією. Адже так само логічно і закономірно події 1992 року суттєво відрізняються від подій сьогодення. Тоді була потреба і запит суспільства на свою автокефальну Церкву, і, до слова, увесь єпископат Церкви, до якої належить Коцаба, одноголосно прийняв рішення просити автокефалії для Української Церкви.
Проте через шовіністичну політику Кремля та російського священоначалія це прохання було відкинуто, а сам процес здобуття незалежності намагались знищити, утім зупинити його не вдалось. Його підтримав український народ, і владика Філарета був змушений долучитись до нього.
Теперішні його ж дії не знайшли підтримки ані в українського суспільства, ані духовенства. Його демарш обернувся трагедією для нього ж самого. Унаслідок чого він розтратив свою повагу у народі, і свідомо поховав свій величезний моральний авторитет.
Зважаючи на його колишні заслуги і поважний вік, його учень митрополит Епіфаній разом із Синодом ПЦУ прийняли по-правді Соломонове рішення. Та Москва, яка завжди бажає крові, не зможе змиритись із цим. Схоже що у свідомості Моспатріарха Кіріла (Гундяєва) та його підлеглих не вкладається той факт, що Церква може чинити в дусі любові, а не керуючись принципом фарисейського виконання приписів закону.
Так зване єднання владики Філарета з грецькими старостильниками схоже на цілеспрямовану провокацію Москви. Варто зауважити, що раніше, тобто до Об’єднавчого Собору, так званий митрополит Авксентій не виявляв свого бажання приєднатись до УПЦ КП. Виникає питання: «Чому?» Можливо тому, що не мав відповідних «вказівок зверху»? Доволі дивним виглядає і те, що це, так зване об’єднання, відбулось напередодні відвідин Вселенським патріархом Греції.
Складається враження, що тандем Філарета та Авксентія – це такий собі московсько-троянський кінь. Зазнавши фіаско у спробах розколоти єрархію Еладської Церкви, РПЦ вирішила розсварити Афіни з Києвом та Константинополем за рахунок Філарета та Авксентія. Темпи тиражування цієї новини російськими пропагандистськими ресурсами чергове тому підтвердження.
Але розпіарене Кремлем «об’єднання» не має і не може мати ніяких істотних наслідків. Московський патріархат навмисно перебільшує цю так звану сенсацію, яку створили на порожньому місці, заради власної ж вигоди. Як я вже говорив у своїх попередніх дописах, усе це робиться для того, аби відвернути увагу від власних колосальних проблем.
Фактор вигаданих «гонінь»
Не обійшлось в інтерв’ю і без заїждженої теми так званих захоплень храмів. Єпископ Віктор наводить приклади так званих захоплень у Вінницькій, Волинській та Рівненській областях, які за його словами, відбулись у «дуже короткий проміжок часу – 2-3 дні» після слів митрополита Епіфанія про «масштабну хвилю переходів».
Утім наведені Коцабою приклади є свідомим лукавством і спотворенням фактів, адже у всіх випадках громади, які перейшли до ПЦУ, отримали право увійти до власних храмів на підставі рішень Судів, що тривало уже кілька років.
Про небажання вести діалог з РПЦвУ
Наступним звинуваченням Коцаби став закид у нібито «ігноруванні» патріархом Варфоломієм вірян РПЦвУ, які нібито дуже сильно прагнули зустрічі з ним.
Саме це твердження свідчить про те, що в РПЦвУ самі не розуміють, чого ж вони хочуть насправді. Нагадаю, що єрархи РПЦвУ виступали проти приїзду патріарха Варфоломія, і дали вказівку своїм парафіянам провести флеш-моб «Варфоломей ми тєбя нє звалі», тож логічно, що Його Всесвятість до них і не прийшов.
Водночас Коцаба звинувачує Його Всесвятість у не бажанні вести діалог з Московським патріархатом, хоча самі ж російські єрархи і відмовились від участі в об’єднавчому процесі.
Підкреслю, що запрошення від Його Всесвятості для участі в Об’єднавчому соборі отримали усі без винятків єрархи РПЦвУ. Такий лист отримали і сам Віктор Коцаба, і його начальник митрополит Онуфрій (Березовський), який відправив його назад до Константинополя.
Тож саме Московський патріархат не забажав діалогу і у питанні безпідставності вказаного звинувачення можна ставити крапку.
Окремо підкреслю, що така поведінка московських єрархів з’явилась не лише напередодні Об’єднавчого Собору, такою вона була практично протягом усіх 30 років, коли існувало українське церковне розділення.
Константинополь докладав чимало зусиль задля вирішення цього болючого питання. Патріарх організовував багатосторонні зустрічі, створював комісії, просив, закликав, молив підійти до «українського питання» з християнською любов’ю. Проте Москва лиш годувала всіх обіцянками, на кшталт, «завтра», і всіляко гальмувала процес.
Хочу наголосити, що розділення власне й сталось через свідомі дії Москви. Тому вона апріорі не могла вирішити це питання, бо не була зацікавленою у його успішному розв’язанні. Для неї важливо було утримувати Українську Церкву у сфері свого впливу.
Проте такий стан справ, на тлі російської агресії, не влаштовувало український народ. Українці побачили, що єрархи РПЦвУ принизили Церкву до рівня ідеологічної обслуги інтервенції Кремля до України.
Слова Моспатріарха Кіріла (Гундяєва), що РПЦ ніколи не відпустить Українську Церкву остаточно зірвали усі маски. Стало очевидним, що далі Україну можуть спіткати трагічні наслідки, які загрожують перерости у штучно влаштовану релігійну війну, про яку так голосно волали російські ЗМІ. Тому, щоб уникнути цих трагічних наслідків, і було розпочато об’єднавчий процес. У підсумку, питання, яке Москва не могла вирішити протягом 30 років, Константинополь розв’язав менш ніж за рік.
Як бачимо, Москва й досі не може примиритись з цим фактом. Однак це свідчить про те, що саме вона, а не Константинополь, живе у своєму вигаданому світі, зі своїм новітнім фарисейським сприйняттям реальності, де всі навколо єретики і розкольники, і лише Московський патріархат володіє особливою, унікальною канонічністю.
Все це знову нагадує нам історію юдейських первосвящеників та Ісуса Христа. Як вони вважали себе істинними знавцями закону, так і їх «московські наступники» вважають себе захисниками і борцями за чистоту Православ’я. Як ті, за спотвореним розумінням Закону, назвали богохульником Того Хто їм цей закон дав, так і ці, крутячи каноном у власних «шкурних» інтересах, називають єретиком Константинополь, тобто того, хто їм ці канони дав.
Звичайно дуже хотілося б, щоб РПЦ нарешті вийшла із цього канонічно-шизофренічного стану, і зрозуміла, що українці це самобутній народ, який має право на свою автокефальну і незалежну Церкву. Дай Боже, щоб в РПЦ нарешті усвідомили, що Православна церква України відбулась, і в цьому немає нічого антиканонічного і протизаконного. А тому судити патріарха Варфоломія нема за що.
Рано чи пізно, але Москві доведеться це усвідомити і прийняти, хоче вона цього чи ні. Інакше ж її єрархи ризикують увійти в історію як новітні фарисейські первосвященики та законники, які прикриваючись законом кричали «Розіпни Його! Кров Його на нас та на дітях наших».
