Релігійні громади Росії, і в першу чергу православні віряни, повинні зрозуміти: дії влади їм шкодять. Таку думку висловив російський публіцист Константін Еггерт на шпальтах журналу “Сноб”, коментуючи останні випадки засудження російських блогерів за, нібито, образу почуттів віруючих.
Публікуємо фрагменти авторської статті Еггерта.
“…В пресслужбі патріархії, імовірно, вже зрозуміли: на запит “оголені фото на тлі церкви” пошукові сервіси видають таку кількість картинок, що якщо всіх авторів переслідувати, не лишиться часу служити літургію.
Але “органи” не сплять. Вони від імені віруючих ображаються і від їх же імені звершують суд і розправу. Тому що ніяк інакше, аніж розправою 10 місяців ув’язнення за імітацію орального сексу на тлі собору Василія Блаженного для двох молодих людей не назвеш. Гнів силовиків у відношенні блогера Руслана Бобієва та його 19-річної подруги Анастасії Чістової викликало не стільки місце зйомки, а те, що Чістова була в куртці з написом “Поліція”. Не допомогли навіть вибачення підсудних.
Як той самий віруючий, іменем якого ображаються прокурорські, я рішуче закликаю припинити свавілля. І це не означає, що мені подобається те, що робить Бобієв. Я вважаю абсолютно безглуздим покарання за несмак і провокацію. І справа не тільки в заповіді Ісуса Христа любити ворогів, молитись за тих, хто ображає, хоча для християнина і цієї заповіді повинно бути достатньо. Справа у майбутньому, яке готують для нас, у тому числі віруючих – християн, мусульман, юдеїв – подібні процеси. А це майбутнє невеселе.
Путін і державна бюрократія живуть у відірваному від реалій світі, у якому товариш сержант з кийком і товариш суддя забезпечують не лише “порядок” і “стабільність”, а й ідеологічну лояльність громадян. Більш того, укріплюють нову російську ідентичність, засновану на тріаді “казенне православ’я – путінська самодержавність – Америка у всьому винна!”.
Їм варто було б почитати біографію Франсиско Франко Баамонде авторства Стенлі Пейна або Антоніу ді Олівейра Салазара, написану Томом Геллахером. Зверну увагу на один аспект їх правління: і в Іспанії, і в Португалії процвітав офіційний католицизм, влада активно слідкувала за мораллю і намагалась нею керувати. С відходом обох лідерів саме їх досягнення на цій ниві “луснули” найшвидше.
І в Іспанії, і в Португалії ухвалені закони про одностатеві шлюби та всиновлення дітей одностатевими парами. Аборти дозволені, як і евтаназія. Все це протирічить вченню Католицької Церкви, але було прийняте суспільством. Це, здебільшого, результат реакції на десятиліття диктатури, яка фактично “зробила церкву державною”, а з нею і християнську мораль. Це дало можливість іспанським лівим “переграти” підсумки Громадянської війни 1936-1939 років на свою користь.
В Росії, на мою думку, поступово відбудуться такі ж зміни. Коли час Путіна і його спадкоємців завершиться – а це, в історичній перспективі, відбудеться доволі швидко, – відповідна реакція на всі ці ув’язнення за селфі, освячення ракет і зведення пам’ятників святому покровителю нинішнього президента неминучі. Це вдарить, перш за все, по РПЦ, але також і по простим віруючим, у тому числі й інших конфесій.
Уже сьогодні християни – критики чинної влади з загальнодемократичних позицій сприймаються з недовірою. З особистого досвіду кажу. Опозиціонер – це дедалі частіше означає атеїста з веселковим прапором на аватарці, який вважає аборт невід’ємним правом людини і радіє, що хворому дідусеві приятеля в Бельгії вкололи смертельну ін’єкцію, щоб він не мучився.
Патріарх Кіріл і вищі єрархи церкви, за нечисленними винятками, так само погано освічені, як і кремлівські. Вони страждають від тих же імперських ілюзій і так само далекі від людей, як і влада. Формально церква в Росії недержавна. Але в реальності вона від держави цілковито залежна.
Статистика реальної катехізації, причастя, просто відвідування церкви для РЦП просто принизлива і катастрофічна. Будь-яка демократизація російського життя – а вона неминуча – закінчиться спробою вигнати християн і активних віруючих взагалі з суспільного життя.
Якби патріарха і, якщо відверто, муфтіят і рабинат також, турбувала така перспектива, вони, в першу чергу, мусили б виступити навіть не на захист засуджених за картинки, а проти законодавства, яке дозволяє їх засуджувати – і цим самим викриває слабкість спільнот, які нездатні вижити без державної опори. Багато членів цих спільнот далекі від милосердя. Але для того і потрібні духовні лідери, щоб їх у цьому знову і знову переконувати.
І вже сьогодні інтелектуали всіх конфесій повинні стати на захист таких, нібито світських, ідей, як свобода слова і релігійна свобода. У майбутньому саме ці принципи, закріплені новою конституцією, повинні гарантувати право віруючих брати участь в суспільному житті, як це відбувається в Сполучених Штатах завдяки Біллю про права.
Моліться про блогерів з селфі-палками. Пробачайте і просіть пробачення. Криза неминуча. Але вона не страшна, коли є віра, розум і передбачення”.
Джерело: Константін Еггерт, “Сноб”
