Уперше московські плани з перехоплення першості відобразились в офіційних церковних документах. До цього подібні заяви лише лунали із вуст її окремих представників. Тепер це прозвучало з вуст одного із найвищих владних органів РПЦ. Хоча самі амбіції РПЦ ні для кого не є сенсацією, проте тепер вони вийшли на новий рівень.
Про це пише релігійний експерт Олександр Єфременко на своїй сторінці в Фейсбуці, коментуючи рішення Синоду РПЦ від 24 вересня.
Російські синодали вирішили вказати патріарху Варфоломію на його «канонічні злочини», а саме «підтримку розколу і спілкування із так званими неканонічними архиєреями». Ще одна чергова вигадка російських церковників, яка свідчить про їх загублення в часі. Адже ще 2018-го було врегульовано канонічний статус українського єпископату. Тому таке звинувачення є безпідставним. Проте імовірно, воно вжито не просто так, а має приховану мету. Не важко здогадатись, що ця мета – це засудження Патріарха Варфоломія і визнання його єретиком.
Саме для цього в РПЦ нещодавно провели наукову конференцію, про яку я говорив у своєму попередньому дописі. На ній вони прагнули знайти відповідне канонічне-богословське обґрунтування для своїх зловмисних планів, які, імовірно, уповні будуть реалізовані на майбутньому архієрейському соборі, який запланований на листопад цього року. Зараз же під таким формулюванням вони намагаються «нащупать почву» і подивитись на реакцію інших Помісних Церков, а в першу чергу самого Константинополя.
Фактично конференція це була лише увертюра, Синод – лише перша дія «московського канонічного балету». Зараз буде такий собі антракт, під час якого будуть обговорення озвучених намірів, а вже невдовзі і відбудеться розв’язка. Її головний сюжет – це спроба перехоплення першості у світовому Православ’ї. Саме тому у наступному пункті Синод офіційно заявив про неможливість Константинополя виступати від імені всього Православ’я та називатись його лідером.
На цей пункт варто звернути особливу увагу. Отже, він звучить так: «Отметить, что, поддержав раскол на Украине, Патриарх Варфоломей утратил доверие миллионов верующих. Подчеркнуть, что в условиях, когда большинство православных верующих мира не состоит с ним в церковном общении, он более не имеет права выступать от имени всего мирового Православия и представлять себя его лидером».
Саме він і викликав жваве обговорення у колі богословів та релігієзнавців. Фактично уперше московські плани з перехоплення першості відобразились в офіційних церковних документах. До цього подібні заяви лише лунали із вуст її окремих представників. Тепер це прозвучало з уст одного із найвищих владних органів РПЦ. Хоча самі амбіції РПЦ ні для кого не є сенсацією, проте тепер вони вийшли на новий рівень.
Багатьом відомо, що Москва вже не одне століття прагне посісти перше місце у Православному диптиху. Єдиним аргументом своїх владних амбіцій вона називає свою кількість. Усюди вони заявляють про масштаби своєї організації, і цей пункт не став винятком. Саме кількість, за їх логікою, є одним із головних показників Православ’я.
Утім історія Церкви свідчить про протилежне. Адже в історії існує багато випадків коли у більшості були єретики, а справжні віряни залишались у меншості. (До слова самі єрархи і рупори РПЦ самі згадають ці факти церковної історії у сучасній полеміці). Тому кількість ніколи не була індикатором істинності. Навпаки, сама істина і була індикатором Православ’я. Дуже часто істина програвала у кількості, проте перемога завжди діставалась їй. Це є достовірний факт, який неможливо оспорити.
Проте тепер Московський Патріархат вводить нове розуміння православної еклезіології, де саме кількість є індикатором істинності. Фактично це нова єресь. Хоча сама РПЦ звинувачує Вселенський Патріархат в спотворенні еклезіології, але ж сама спотворює її, вносячи чужі для неї фактори.
Окрім цього доволі дивно чути про «більшість православних вірян» які нібито «не мають спілкування із Константинополем», і через це сам Константинополь не має права іменуватись їх лідером. Таке твердження суперечить як самій риториці РПЦ, так і історії титулу Вселенського Патріархату. Адже нагадаємо, що такий титул Константинополь отримав не унаслідок підтримки чи голосування більшості православних, а від древньої церковної традиції, і православних канонів, якими йому було надано привілеї піклування за Православ’ям.
Ще більше дивує і одноосібне розпорядження думкою цієї так званої більшості православних вірян, які російський синод чомусь приписав собі. Проте така маніпуляція кількістю своїх вірян використовується не вперше. Нагадаю, що на 10-ліття інтронізації Патріарха Кирила РПЦ заявила, що має понад 150 мільйонів віруючих.
Утім варто відзначити, що до цього числа внесли фактично усіх жителів країн, які Московський Патріархат вважає своєю канонічною територією. Проте насправді це далеко не так. Адже не усі вони є православними, тому таке число є свідомо завищеним, задля тієї ж мети – боротьби із Константинополем. Утім ще раз хочу наголосити, що такий аргумент є чужим для Православ’я, але не для Москви, яка вважає його показником своєї сили і істинності. Тому за логікою її єрархів, усім потрібно перебувати у єднанні із РПЦ, адже фактично, вона єдина правильна і канонічна Церква у світі, хто не знаю той поза Православ’ям, а винен в цьому Константинополь.
Саме тому у наступному пункті і говориться, про підтвердження вірності «Московского Патриархата нормам канонического права и общепризнанным принципам межправославного сотрудничества, его сохраняющуюся открытость к всеправославному обсуждению сложившейся в мировом Православии ситуации», а уся провина за так званий «подрыв единства Православной Церкви лежит всецело на Патриархе Варфоломее вследствие его антиканонических действий».
Таким чином це ще одне підтвердження того, що саме Москва порушує церковний спокій, намагаючись реалізувати так званий розкол, провину за який хоче покласти на Константинополь. Утім така логіка не є новою для РПЦ. За таким же сценарієм вони діяли у 1448 році, коли самовільно відокремились від Константинопольського Патріархату і проголосили свою автокефалію.
Нагадаю, що тоді вони так само звинуватили Константинополь в єресі, через яку вважали неможливим перебування у його юрисдикції. Проте такими діями вони на 141 рік опинились у повній ізоляції і перебували в розколі зі світовим Православ’ям. Наскільки затягнеться теперішня московська самоізоляція покаже час.
Таким чином, підсумовуючи усе вище сказане, варто відзначити, що цими рішеннями церковна Москва провела лише репетицію задля впровадження своїх підступних планів. Вони поступово реалізовують свій задум заради осудження Константинополя і перехоплення першості. Це своєрідна гра м’язами перед майбутнім архієрейським собором. Фактично РПЦ намагається залякати Константинополь та інші Помісні Церкви. Що відбудеться на майбутньому соборі, побачимо згодом. Вже зараз можна припустити, що він для Московського Патріархату нічого окрім ганьби не принесе. Адже ніхто із Помісних Церков на піде на такі авантюри московського шовіністичного імперіалізму.
