Архімандрит, богослов Кирило Говорун написав свої міркування з приводу останнього засідання Синоду РПЦ, який ніби «скасував» вселенський статус Константинопольського патріарха.
Перше: найжорсткіша реакція з боку РПЦ була не на ануляцію грамоти 1686 роки, на Томос про автокефалію ПЦУ, не на візит патріарха Варфоломія до Києва, а на призначення Константинополем у вересні 2018 року двох екзархів. Цей парадокс демонструє, що реальних інструментів впливу після того рішення у РПЦ не залишилося.
Друге: РПЦ благословила те, за що розірвала спілкування з Константинополем і церквами, які підтримали КонсПЦ — дії на чужій канонічній території, а саме в Африці. Це означає, що якщо Константинополь був неправий, то неправа і РПЦ, а якщо РПЦ права, то і Константинополь мав рацію. Інакше це класичні подвійні стандарти.
Третє і найважливіше: Синод скасував те, чого раніше і не визнавав. А саме, «право виступати від імені всього світового Православ’я і представляти себе його лідером.»
РПЦ ніколи офіційно такого права за Константинополем не визнавала і завжди його оскаржувала, акцентуючи увагу на рівноправність Помісних Церков. Це означає, що коли ситуація розсмокчеться — а вона обов’язково розсмокчеться, тому що розсмоктувалися і набагато гірші ситуації — тоді виявиться, що дане рішення Синоду буде першим формальним визнанням за Константинополем права першості в такій інтерпретації. Адже важливий такий нюанс: в праві відмовили особисто патріарху Варфоломію, який має це право ex officio. Це по суті означає визнання вселенського статусу за офісом. У цьому сенсі дане рішення — стратегічне і, в далекій перспективі — не таке вже неконструктивне.
