Іван Терещенко, бакалавр богословських наук, того ж дня, коли закінчив Київську православну богословську академію (КПБА) пішов служити в добровольчий батальйон “Чернігів”. Зараз він на посаді заступника командира танкового батальйону з морально-психологічного забезпечення у 72-й ОМБр. В інтерв’ю “Духовному фронту України” Іван розповів про своє служіння в у війську і як йому допомагала богословська освіта на війні.
– Як ви потрапили після богословської академії до війська?
– 12 червня 2014 року я отримав диплом бакалавра богослів’я. Після отримання диплому в актовій залі, того ж дня мені зателефонував товариш і я з ним поїхав вступати у добровольчий батальйон “Чернігів”. За тиждень я був вже в списках добровольчого батальйону і служив в ньому по 1 липня 2015 року. А в листопаді 2015 року я підписав контракт зі Збройними Силами України.
– Виходить, що після вручення диплому одразу поїхали вступати в добровольчий батальйон?
– Так, десь в обід було вручення диплому. Батьків провів до дому. І десь близько 16-ї години я поїхав до метро “Лісова”. Там зустрів товариша і поїхав з ним вступати в батальйон. Це якраз була п’ятниця, якщо не помиляюсь.
– Як ви дійшли думки, що після навчання в духовній академії потрібно зі зброєю в руках захищати Україну?
– Я з перших днів був на Майдані (Революції Гідності, – ред.). Так був патріотично налаштований. І після Майдану я побачив як мої товариші, з якими я був на Майдані, пішли у військо, то і я пішов також з ними.
– Віра в Бога чи освіта в академії якось допомогли під час служби у війську?
– Легше було з людьми спілкуватись. Легше контакт знаходити з людьми. У стресових ситуаціях також допомогало.
Я в добровольчому батальйоні хлопцям допомогав. Надавав морально-психологічну допомогу. Вони ставили різні питання з релігії , а я давав їм відповіді. Спілкувався з ними. Так само і в Збройних Силах. Спілкуюсь і до кожної людини знаходжу підхід.
Фото: Фейсбук Івана Терещенка– Як ви опинилися в танковому батальйоні?
– 6 листопада 2015 року я підписав контракт в навчальному центрі “Десна”. Приїхав там проходити КМБ (Курс молодого бійця – ред.) і фахову підготовку на механіка водія. Мені просто у військовому комісаріаті запропонували бути танкістом. Мені казали: “Ти трактористом був, може і танкістом будеш”. Та й кажу: “Я не проти, давайте спробую”. У мене була любов до техніки.
– А коли вчилися в семінарії, які послухи несли?
– На Подолі храм Успіння пресвятої Богородиці Пирогощі. Був там паламарем.
– Був паламарем, а тепер танкіст.
– Так життя закрутило. Служу зараз в танковому батальйоні 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців на посаді заступника командира танкового батальйону з морально психологічного забезпечення. Старшого лейтенанта отримав цього року.
– Ви пійшли у військо, коли в Україні ще не було Помісної Церкви. Що зараз про це думаєте?
– Якщо є держава Україна, мова українська, значить має бути і Церква українська. Має бути богослужіння українською мовою. Чому, наприклад, поляки на російській не моляться, а моляться на польській, чому німці своєю мовою? Чому кожна країна своєю мовою молиться? Чому ми повинні молитись російською?
– Чи зустрічали у війську вірян Московського патріархату?
– Чесно кажучи, вірян Московського патріархату я не зустрічав. Мені такі не попадалися. Я зустрічав атеїстів, язичників. Досі служать двоє військових, які сповідують іслам. Греко-католики, римо-католики, є ще люди хрещені, але які до релігії нейтрально ставляться. Якщо брати вірян Православної Церкви України, то їх у підрозділі буде десь 85%.
– Як у вас проходить міжконфесійний діалог?
– Адекватно проходить. Конфліктів через релігію не виникає. Такого ще жодного разу не було. Максимум, що може бути, що жартома якимись фразами перекинуться і все. Ніхто ні на кого не ображається.
– Як складалися відносини з місцевими жителями на Донеччині – вірянами РПЦвУ? Як там релігійний чинник впливає на місцеве населення?
– Там багато хто вірить в “русскій мір” і “єдіного патріарха Кіріл”. Вони просто вірять в те, що їм сказали. Знають слово “канонічне”, знають “патріарх” і знають “русскій мір” і все.
– Вважаєте, що Московська Церква сприяє війні?
– Вона (РПЦ – ред.) сприяє і плюс інформаційно налаштовує людей проти України. Чим більше буде храмів Православної Церкви України і при них буде недільних шкіл, буде проводитися просвітницька робота, то більше буде результату перемоги у війні з Росією.
– Як взагалі місцеві жителі налаштовані?
– Якщо взяти місцеве населення 2014 року і місцеве населення 2020 року в Луганській області, то це небо і земля. В 2014 році на неокупованих територіях населення було дуже зазомбоване, а зараз, в 2020 році, якщо взяти ті самі території, то навіть шкільна форма у школах – вишиванки. І діти спілкуються українською. І все населення до 40 років спілкується українською мовою. Зараз дуже багато прогресу в цьому питанні. Є багато капеланів і військові працюють з місцевим населенням. На неокупованих територіях треба більше працювати капеланам і волонтерам, чим навіть Збройним Силам. Якщо військові будуть знати, що їх підтримують місцеві жителі, то їм буде легше стояти на захисті України.
– Капеланам треба розширити своє коло служіння і на місцеве населення?
– Так. З місцевим населенням потрібно більше працювати, бо вони більше підпадають під інформаційну війну. Військові навчені розрізняти фейки і брехню від реальності, а у місцевого населення цього немає. Те, що почули, і вони вже в це вірять.
Розмовляв Іван Петрущак
