Обгороджений простір був в самому центрі площі. Том, Грігсбі і всі інші, збираючи слину, просувалися вперед – ішли, приготувавшись, смакуючи, з розширеними зіницями. Серце Тома билось часто-часто, і земля палила його босі п’яти. […]
– А навіщо ми всі тут зібралися? – запитав, подумавши, Том. – Чому ми повинні плювати? […]
– Тут вся справа в ненависті. […]
– А є хоч хто-небудь або що-небудь, чого б ми не ненавиділи? – запитав Том.
«Посмішка». Рей Бредбері
Описане Реєм Бредбері дуже нагадує ситуацію, яку створила керівництво УПЦ (МП) для власної пастви. Священнноначалля вимагає від пастви протестів і ненависті (так-так, звісно, «праведного гніву»). Власне, подібні прояви «християнської любові», на жаль, давно вже стали звичними в УПЦ (МП). Нагадаю, ненависть розпалювалася і під час приїзду папи Римського Йоана Павла II в 2001 році; деякі з єрархів влаштовували молебні – в цілком сатанинському дусі – про те, щоб «туфля понтифіка не ступила на землю Малоросії», а літак «не сів» (себто, розбився). Злоба розпалювалася і на адресу УГКЦ, під час перенесення Предстоятельської кафедри зі Львова до Києва в 2005 році. Тоді протестувальники від УПЦ (МП) намагалися «не пропустити прихожан на сатанинську церемонію». А деякі з гордістю розповідали про власне «стояння в істині»: влучили комусь із греко-католицьких священиків в митру заздалегідь запасеними тухлими яйцями У цьому сезоні об’єктом ненависті став Вселенський патріарх Варфоломій.
Хто б не був адресатом ненависті, самі віряни часто не цілком розуміють «чому ми повинні плювати?». На практиці, навіть учасники протесту, ті, хто викрикує гасла, в «кращому» випадку здатні повторити лише вивчені шаблони. У більшості ж випадків і зовсім не розуміють проти кого чи чого саме вони протестують і взагалі хто такий Варфоломій. У цьому сенсі, дуже красномовним є тиражований в УПЦ (МП) плакат: «Варфоломій, ми тебе не знаємо», втім… рішуче протестуємо, згідно з непорушною комсомольською традицією.
– Ну, плюй же! У хлопчиська пересохло в роті.
– Том, давай! Жвавіше!
– Але, – повільно сказав Том, – вона ж гарна!
– Гаразд, я плюну за тебе!
«Заспокойтеся! Святіший їде не до вас, а до НАС, щоб разом піднести молитви за мир. МИ його чекаємо. Не розпалюйте злобу своїми протестами». Саме так реагували в УПЦ (МП) у відповідь на невдоволення і протести, пов’язані з візитами Московських Патріархів Алексія II (2008) і Кирила (2009, 2010, 2011, 2012). Здавалося б, саме час згадати про власний заклик до інших і вчинити згідно з ним же, «не розпалювати злобу своїми протестами». Саме так і вчинили б християни, які пам’ятають слова Спасителя: «Якою мірою міряєте, такою і вам будуть міряти» (Мф. 7:2). Але в світі персонажів Орвелла цей принцип незрозумілий, набагато ближче двоєдумство і подвійні стандарти – що стали традиційними в РПЦ – так готтентотська мораль: «у мене вкрали корову – погано; я вкрав корову – добре». Запрошують нашого патріарха – добре, запрошують іншого – погано.
Нижче пропоную подивитися на основні аргументи, що їх висувають з УПЦ (МП).
1. «Ми тебе не звали!»
Мабуть, це найбільш безглуздий і в той же час самий тиражований аргумент, який втілюється в широкому спектрі варіантів: від гасел «Варфоломій, ми тебе не звали!» до зовсім екзотичних «Бармалея ми не звали!», і тих, що розкривають глибину віри таких протестувальників: «Варфоломій – гори у пеклі!!!». В кінці однієї з таких акцій протестувальники і зовсім спалили опудало патріарха Варфоломія.
«Всіх, хто не чекає цього стамбульського пашу, прошу приєднуватися до флешмобу та розмістити на своїй особистій сторінці текст “Варфоломій, ми тебе не звали!”», – закликає спікер Запорізької єпархії та далі інструктує як роздрукувати гасла.
«Патріарх Варфоломій, ми Вас не чекаємо!», – звернулися віруючі Одеської єпархії до патріарха Варфоломія дещо ввічливіше, втім так само безглуздо. Приблизно, як гасло «Митрополит Агафангел, ми Вас не чекаємо!», озвучений ким-небудь з віруючих Іспансько-Португальської єпархії. Дякую що повідомили, але патріарх, по-перше, не до вас їде, а до тих, хто кликав і чекає, а, по-друге, Одеса навіть не входить в програму його візиту, вас ввели в оману.
– Всі дивляться на вас, засуджують… Та ви будь-кого запитаєте. Де будь-хто? Так ось він! ..
– Це не народ.
– Це не народ? Це гірше!! Це кращі люди міста!
К.ф. «Убити дракона»
І ось днями з’явилося «Звернення православних діячів науки, культури та спорту України» до Варфоломія із закликом не приїжджати і не брати участь в святкуваннях, бо «по-перше, згідно з Конституцією України, релігійні організації в нашій країні відокремлені від держави» (запам’ятаємо цю претензію!). Як зауважила журналістка Лана Самохвалова, цей список «кращих людей міста» особливо контрастує з тим, хто підписував звернення до патр. Варфоломія з проханням про дарування автокефалії, ініційоване, до речі, священиками УПЦ(МП).
Нагадаю, що патріарха Варфоломія запросив і предстоятель ПЦУ міт. Епіфаній, Президент України Володимир Зеленський. Долучилися до них і численні віруючі. Речник ПЦУ, архиєп. Чернігівський Євстратій чітко резюмував: «УКРАЇНА – справді ВІТАЄ патріарха. І Церква вітає. І Держава Українська. А ті, хто з комсомольським завзяттям під храмами стоять з написаними під московську копірку дацзибао проти візиту Вселенського патріарха – тілом в Україні, а серцем і душею ‘с Бєлакамєннай’»
2. Світська влада не має право запрошувати Патріарха. Держава відокремлена від Церкви.
Коли абсурдність і комічність першого аргументу стає зрозумілою навіть для найбільш некритично мислячої пастви, в хід йде наступний аргумент: ті, хто запросив, навіть не мають права запрошувати, їх запрошення протизаконно. «Він (Патріарх Варфоломій – В.М.) не є главою нашої Церкви, навіть не є офіційним представником держави, з якого він приїжджає», – заявив арх. Васильківський Микола (Поштовий). Керуючий справами УПЦ (МП), мит. Антоній (Паканич) ще більш категоричний: «Тут є принциповим те, що УПЦ неодноразово заявляла: ми маємо навчитися жити за Конституцією. А Конституція прямо говорить, що держава відокремлена від Церкви».
Судячи з усього, владика Антоній посилається на Закон України про свободу совісті та релігійні організації, що детально пояснює конституційні взаємовідносини Церкви і держави. У Законі зовсім нічого не говориться про неприпустимість або небажаність запрошення релігійних лідерів. Однак, якщо вл. Антоній саме так трактує Закон, то необхідно поцікавитися у нього та інших принципових прихильників відділення «Церкви від держави», де були їхні протести раніше, коли адресатом подібних запрошень був патріарх Московський? Нагадаю, що президент України Леонід Кучма неодноразово офіційно запрошував патр. Алексія II. І патр. Кирила приймали офіційно, на вищому рівні президент, прем’єр-міністр і спікер України. Нагадаю, що тоді ці принципові представники УПЦ (МП) обурювалися недостатністю згадування візиту патріарха Московського на офіційному інтернет-представництві президента України, і тим, наприклад, що «під час прибуття патріарха Московського Алексія II в аеропорт “Бориспіль” Віктор Ющенко відкриватиме галерею портретів видатних діячів України» (о жах!).
А ще можна згадати про те, як єрархи УПЦ (МП) закликали владу України не просто втрутитися в церковні справи, але і розправитися з конкурентами і відібрати їх майно: «Так що, якщо буде політична воля, якщо політична мудрість буде проявлена керівництвом країни, то розкол зникне як дим».
Але повернемося до згаданого владикою Антонієм Закону, якщо він вже так наполягає. Закон вказує на три цікавих пункти:
(а) Держава «сприяє участі релігійних організацій у ділових контактах із міжнародними релігійними центрами та зарубіжними релігійними організаціями» (ст.30). І тут з’ясовується, що запрошення патріарха Варфоломія саме узгоджується з цією статтею Закону. Отже, вл. Антоній може заспокоїти паству.
(б) «Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і […] не висувають кандидатів до органів державної влади, […] не ведуть агітації» (ст. 5). Гадаю, що цей пункт вл. Антоній нагадає своїм колегам по Синоду – багаторічним агітаторам і висуванцям від різних партій, включно з комуністичною.
(в) «Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань» (ст. 5).
Хочеться вірити, що принциповість вл. Антонія щира і він закликатиме паству дійсно жити по закону і Конституції.
3. Ігнорується думку величезної кількості людей
Коли розкривається абсурдність і попереднього аргументу теж, то починають згадувати про кількість тих багатьох, хто не запрошував, не чекає і не хоче бачити Патріарха, і чия думка таким чином «ігнорується». Що ж, атеїсти, протестанти, мусульмани і представники інших конфесій дійсно не запрошували Патріарха Константинопольського, саме, як вони не запрошували і Патріархів Московських.
Митрополит Антоній закликає: «Вважаю, що перед тим як запрошувати керівника релігійної організації з іншої держави, треба було потурбуватися тим, як це сприйме українське суспільство, чи не приведе це до рухів протистояння». Слушна порада! Отже, давайте подивимося як саме сприймає українське суспільство. Результати недавнього соцопитування демонструють, що більшість (57,3%) позитивно сприймають візит, 32,5% –нейтрально і лише 6,4% – негативно.
А як же сприймало українське суспільство візити патріарха Московського? Можна звернутися до соцопитувань, проведених тоді. У 2009 році напередодні візиту результати демонстрували, що більшість (60,4%) негативно сприймали візит, 9,4 – нейтрально і лише 28,1% – позитивно. Рік по тому, в 2010 напередодні чергового візиту сприйняття українського суспільства ще погіршилося: більшість (71,1%) негативно, 5,3% нейтрально і 22,2% позитивно. До слова сказати, 22% зовсім не мало, втім аж ніяк не більшість. Причому не більшість настільки, що довелося навіть паству домальовувати в фотошопі. І вже точно це число в рази менше тих, хто бачити московського гостя не хотів, чиї візити – говорячи словами митр. Антонія – «приводили до рухів протистояння». Чи закликав тоді владика Антоній подумати про сприйняття українського суспільства? Наразі ж він, висуваючи зазначені критерії, фактично засуджує візити московських патріархів, як ті, що ігнорували думку більшості і призводили до протистоянь.
До речі, цікавою була тоді і реакція посольства РФ в Україні як на саму несприятливу соціологію, так і на виниклі протести. Протести проти приїзду предстоятеля Церкви назвали «неввічливими», висловивши впевненість, що хоч там як, а «більшість українського народу вітає патріарха Кирила».
4. Він не духовний лідер, а бізнесмен і інструмент геополітики
Саме так описав патріарха Варфоломія спікер Запорізької єпархії УПЦ (МП). І це – як точно зауважив публіцист Віктор Трегубов – яскравий випадок психологічної проекції, коли на опонента переносять власні вади: «Можливо, Вселенський патріархат планує інтегрувати Україну в “грецький світ”? Чи “турецький світ”? Розповідає, що Україна є частиною грецької Ойкумени, а отже має об’єднатися із Грецією?»
Упевнений, що ті члени Синоду та єрархи УПЦ (МП), хто звик використовувати Церкву як передвиборчий таран, перетворювати амвони в агітаційні трибуни («Ті, хто не прийде на виборчі дільниці, – сказав владика з амвона, – і не проголосує за Віктора Федоровича, повинен буде згодом покаятися в цьому у свого духівника» ), хто підтримував політичні партії, сам балотувався від різних, хто уподібнював Христу політиків («сьогодні Ви несете важкий хрест і Церква з Вами сьогодні до кінця, подібно до того, як Симон Киринейський допомагав нести Хрест Христа на Голгофу») – всі ці ієрархи цілком щиро не можуть уявити, що може бути інакше. Так само, як єрархі, що хваляться «трійником» (дві панагії і хрест) за сто тис. доларів, які прагнуть здобути палаци і яхти, з щирістю Карлсона не можуть уявити, що щастя та мета життя може бути в чомусь іншому:
– Повір мені, Карлсон, не в пирогах щастя.
– Ти що, з глузду з’їхав?! А в чому ж ще?
Але патріарх Варфоломій зробив щось дуже важливе не з т.з. системи цінностей Карлсона, а саме з християнської: ввів в лоно Церкви тих, хто був поза спілкуванням зі Світовим Православ’ям . Впродовж десятиліть з боку УПЦ (МП) лунали дуже гарні слова про «біль розлуки» з братами. «Кровоточивою раною на тілі України стало і трагічне церковне розділення. Значна частина наших співвітчизників, які сповідують православну віру, вже третє десятиліття перебуває поза спілкуванням зі Світовим Православ’ям», – висловлює біль текст звернення Синоду УПЦ (МП). «Розкол – це не просто проблема, це наш величезний біль. Адже мільйони людей України знаходяться поза канонічним Православ’ям, поза Церквою, яка дає можливість людині спастися», – повторює голова Синодального інформаційного відділу УПЦ (МП) митр. Климент (Вечеря).
І ось, молитви тих, хто багато років був у жалобі болю розлуки з братами, були, нарешті, почуті! Розділені брати увійшли в рятівне лоно Церкви, що – на думку самої ж РПЦ – «здатне вдихнути життя в не маючі благодаті дії розкольників» . На думку митр. Іларіона (Алфеєва) «зовнішня форма таїнства, вчиненого в розколі, в разі повернення розкольників у лоно Церкви, наповнюється благодатною силою і вже не повторюється». Кожен християнин зрадів би входженню братів у лоно Церкви і набуттю єдності з ними. Однак тим, хто звик підмінять єдність з Христом єдністю адміністративною, ця радість дійсно викликає лише роздратування.
Сумно, що представники УПЦ (МП) так активно створюють карикатуру на самих же себе. Ще сумніше, що інших змушують брати участь в цьому і вимагають визнання цієї карикатури справжнім християнством. Втім, серед представників УПЦ(МП) є чимало гідних священиків, єрархів і просто віруючих, які відчувають сором за дії власного священноначалля. «Кажу ж вам, відступіться від цих людей і лишіть їх. Бо якщо від людей ця справа – вона сама собою розпадеться. Якщо ж від Бога – то ви не зможете зруйнувати її. [Стережіться], щоб раптом не стати противниками Бога» (Діян. 5:38). Цей заклик звучить сьогодні напрочуд актуально.
P.S. Чудо
Зусилля УПЦ (МП) з розпалювання ворожнечі нагадує описане у Орвелла: «На шостий день Тижня ненависті, після маніфестацій, промов, криків, співу, гасел, транспарантів, фільмів, воскових опудал, барабанного дробу, вереску труб, маршового тупоту, брязкоту танкових гусениць, реву ескадрилій і гарматної стрілянини, коли той великий оргазм у тремтячому припадку перейшов до своєї кульмінації» раптом засяяла посмішка, з’ясувалося, що навіть в самій УПЦ (МП) дуже багато (49%) підтримують візит Вселенського патріарха Варфоломія, і таких в рази більше за тих, хто сприймає його негативно (14,6%). Як чудово, що добро і християнство перемагає злобу і пропаганду. І ми є свідками цієї перемоги. Слава Богу!
«Він дивився на неї в білому світлі, яке падало з опівнічного неба. Він закрив очі, і знову в мороці перед ним – Посмішка. Ласкава, добра, вона була там і тоді, коли він заснув, а світ був охоплений мовчанкою і місяць плив в холодному небі спершу вгору, потім вниз, назустріч ранку»
Джерело: РІСУ, автор Володимир Мельник
