Путінський режим, який давно занурив сучасну Російську Федерацію в пітьму неандертальщини, відсталої науки, тотальних доносів та репресій, не може змиритись з власною геополітичною поразкою у Молдові. Перемога у президентських перегонах проєвропейської Маї Санду, як і здобуття більшості місць у парламенті заснованою нею політичної партії “Дія і Солідарність”, стала відчутним ударом для амбіцій Кремля.
Не дивно, що Москва у відповідь розгорнула потужну інформаційну кампанію з дискредитації новообраної молдовської влади і намагається створити уявну картину, нібито Молдова у своєму розвитку змушена будувати відносини з РФ на вигідних для РФ умовах, інакше Кремль, як завжди, погрожує показати всьому “загниваючому” західному світу “кузькіну мать”.
Взірцем такої недолугої російської пропаганди слугує публікація на “Комсомольській правді” статті, що намагається переконати російського читача про неможливість для Молдови вирватись з орбіти Москви, а тому, Маю Санду, на думку автора, варто очікувати незабаром “з поклоном” у білокам’яній.
Починають свою думку пропагандисти відверто образливою заявою, нібито “проєкт Санду”, за нібито задумом “підступного” Заходу, повинен знищити російський вплив у Молдові, починаючи з витісненням російської мови і закінчуючи вигнанням з держави Російської православної церкви.
Поряд з цим, наводяться слова аналітика Влада Сокора, який, раптом, зауважив, що Москва й не збиралась добиватись перемоги проросійських сил у Молдові в особі Ігоря Додона та очолюваної ним “Партії соціалістів Республіки Молдова”.
Так званий, експерт вказав, що РФ не займалась мобілізацією електорату в Росії та окупованому Придністров’ї, РФ не надавала пропагандистську допомогу прихильним до себе політсилам, не було участі Російської православної церкви, і, навіть, допомога з вакциною була досить посередня.
Тут аналітику варто подякувати, що він не побоявся і, по-перше, визнав, що для Росії давно стало нормою втручатись у внутрішні справи інших держав на прикладі виборчого процесу, по-друге, він без зайвої конспірації розкрив основні методи впливу Кремля на електорат інших держав, де одне з ключових місць відведене РПЦ.
Та на думку Сокора, пасивність Кремля свідчить, що у Москві не прагнули перемоги у Молдові, а навпаки – були зацікавлені у перемозі Санду.
Це в дусі сучасного путінського режиму. Навіть у разі нищівної поразки заявити: “ми саме так і хотіли”. Диктатура не може визнати невдачу, оскільки таке визнання може похитнути її підвалини і неабияк наблизити час падіння.
Тому пропагандисти розпочали терміновий пошук аргументів, чому саме перемога Маї Санду була вигідна Кремлю.
Називалось, що Молдова не є ключовим геополітичним інтересом Росії, що Росія не хоче обтяжувати себе “економічним обслуговуванням” республіки, що РФ прагне знизити напруження у стосунках із Заходом і таке інше.
Та згодом, пропаганда знову опустилась до рівня примітивних образ в адресу Маї Санду.
“Аналітики” та “експерти” почали пафосно роздумувати про те, що молдовські лідери самі мають щось запропонувати Москві, щоб зацікавити РФ у розвитку двосторонніх відносин. А у Кремлі просто чекають, коли “Магомет підійде до гори”.
При цьому, Росія почала погрожувати Молдові через, як стверджують пропагандисти, антиросійську зовнішню політику.
Роздратування московських можновладців викликає обраний курс Молдови на зближення з ЄС, НАТО та Румунією. А співпраця з Україною, частина територій якої окупована Російською Федерацією, взагалі змушує представників путінського режиму виділяти токсичні заяви у феноменальній кількості.
Окремим пунктом роспропагандисти озвучили питання дислокації російських окупантів, яких у Кремлі вирішили назвати “миротворцями”, на території окупованого Придністров’я.
У Кремлі не приховують власні наміри окупувати якомога більше територій інших держав і пригрозили, у разі спроб витіснити російських окупантів (“миротворців”) з Придністров’я, висадити десант в українській Одесі, щоб пробивати коридор до Придністров’я.
Такий варіант, на думку глави комітету Ради Федерації Федеральних зборів Росії з оборони та безпеки Віктора Бондарєва, можливий у разі подальшого зближення “антиросійських сил” Молдови, України та Грузії, а також, у разі спроби залучити до вирішення придністровського питання з допомогою миротворців Північноатлантичного альянсу.
“Росія піде на деблокуючий удар. Воєнно-морський десант Чорноморського флоту ВМФ РФ готовий висадитись в Одесі. Це не лише коридор до ПМР, а й намалює ясні перспективи з питань Донбасу”, – розповів про надмірно агресивні наміри Росії Бондарєв.
У цей спосіб російська пропаганда заявляє, що “окреслила червоні лінії по Придністров’ю” для Маї Санду, вкотре підтвердивши, що Кремль безпосередньо втручається у внутрішні справи республіки.
Та в подальшому, росіяни почали погрожувати молдовській владі через наміри участі в Балто-Чорноморському союзі – союзі низки країн для утворення регіону безпеки, який диктаторський режим Путіна назвав антиросійським. Як переконують пропагандисти, це перетворить весь регіон в зону підвищеної конфліктності та воєнного протистояння, однак завбачливо не кажуть, що ескалація напруженості надходить виключно з боку Кремля.
Проросійські сили озвучили ще один “рубікон” для Санду – участь у “Кримській платформі”. В Кремлі стверджують, це буде знаком, який Москва ігнорувати не стане.
У комплексі всі озвучені проблемні питання, на думку роспропаганди, можуть стати тригером невдач та неминучої поразки проєвропейських сил Молдови. У РФ переконані, що потрапивши до “поганої компанії” разом з Грузією та Україною, Мая Санду заганяє себе в пастку, і для неї як політика зворотній відлік, на думку Кремля, вже розпочався.
Та у підсумку істерія, влаштована проросійськими пропагандистами, лише зайвий раз підтвердила, що саме Росія є тим неадекватним, агресивним суб’єктом на міжнародній арені, який сіє хаос, тероризм і марить окупацією земель сусідніх держав. А погрози та образи, що звучали в адресу Маї Санду та всіх проєвропейських політиків Молдови, свідчать про те, що обраний чинною владою республіки курс є правильним і прогресивним.
