У квітні 2021 року у боротьбі з російськими окупаційними військами та проросійськими терористичними організаціями, захищаючи свободу, незалежність та територіальну цілісність України, свої життя віддали тринадцять українських військовослужбовців, пише “Армія.inform”.
3 квітня неподалік населеного пункту Шуми на невідомому мінно-вибуховому пристрої підірвався головний сержант гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти Сергій Сулима.
Сергій народився 9 жовтня 1980 року в Луцьку. Закінчив загальноосвітню школу та вище професійне училище. Протягом 2015–2016 років проходив службу в Збройних Силах України за мобілізацією. У жовтні 2020 року – в складі одного з підрозділів 10-ї гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”.
Чоловік боронив Україну від російських окупантів понад чотири роки. За іронією долі загинув він у тому ж населеному пункті, де, 26 березня 2021 року, разом із сержантами Світланою Земліною та Олексієм Косташеком рятував своїх друзів. Того дня він з побратимами потрапив під обстріл. Командування частини подало його до нагородження за цей подвиг, але так і не встигло вручити відзнаку…
Поховали Сергія на кладовищі у селі Гаразджа Волинської області.
Залишилися мати та сестра.
Владислав Мороз із Монастирищини загинув від кульового поранення поблизу Авдіївки
5 квітня від кульового поранення поблизу Авдіївки на Донеччині загинув військовослужбовець окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, солдат 7-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 72-ї бригади Владислав Мороз.
Народився він 14 липня 1997 року, в cелі Халаїдове Уманського району Черкаської області. Перший клас хлопець закінчив у початковій школі Халаїдівської школи, а згодом сім’я переїхала до села Данилівка Васильківського району Київської області. Вищу освіту здобув за спеціальністю “архітектор-дизайнер”. На військову службу за контрактом до Збройних Сил України був призваний 23.11.2020 року.
Загиблого нагороджено “Почесною відзнакою за заслуги перед Черкащиною” (посмертно). Похований у селі Халаїдове.
Без Владислава залишились рідні: батьки – Ірина Володимирівна та Олександр Павлович – і сестра.
Під час бойового чергування було вбито Віктора Гелебранта
Цього ж дня, 5 квітня, внаслідок смертельного кульового поранення загинув молодший сержант Віктор Гелебрант.
Народився 23 січня 1972 року в селі Неліпино Свалявського району Закарпатської області. Мешканець міста Краснокутська Харківської області. Молодший сержант, командир механізованого відділення механізованої роти 92-ї бригади. Строкову службу проходив на Північному флоті, був оператором засекреченого зв’язку на підводному човні. В 2015 році був призваний до Збройних Сил України за мобілізацією. На військовій службі за контрактом у складі 24-ї бригади – з 2016 року, надалі, з 2018 року, продовжив службу в 92-й бригаді.
“З пекучим болем мусимо повідомити про гірку втрату в наших лавах. Рашистський кат вийшов на полювання: пострілом у голову зі стрілецької зброї було вбито нашого побратима молодшого сержанта Гелебранта Віктора Васильовича. Боєць перебував на бойовому чергуванні та знаходився у засобах індивідуального захисту. На превеликий жаль, поранення було несумісне з життям», – було зазначено на офіційній сторінці бригади.
У загиблого залишилися дружина, діти.
Чернігівщина на колінах проводжала старшого лейтенанта Шпака…
6 квітня загинув 37-річний старший лейтенант командир протитанкового взводу роти вогневої підтримки 58-ї бригади Володимир Шпак. Він помер від несумісного з життям поранення, яке дістав поблизу Невельського (селище в Ясинуватському районі Донецької області).
Володимир Віталійович народився 13 березня 1984 року. У 2006 році закінчив Чернігівський державний інститут економіки. У 2018 році підписав контракт зі Збройними силами України та став на захист Батьківщини.
У Чернігові день поховання оголосили днем жалоби за загиблим у районі проведення ООС земляком. На знак скорботи у місті приспустили Державний Прапор із чорною стрічкою, заборонили звучання розважальної музики у публічних місцях.
Максим був водієм військової вантажівки. Підірвався на міні. Люди, які були в машині, не постраждали…
Цього ж дня, 6 квітня, не стало 23-річного солдата Максима Стеблянки. Він підірвався на російській міні, коли проїжджав Степне (Волноваський район Донецької області). Максим був водієм військової вантажівки (в/ч А1815). Тентоване авто заїхало на мало вивчену ґрунтову дорогу. В машині перебували ще шість осіб, але вони під час розвороту вантажівки вийшли назовні й не постраждали.
Народився воїн 24 січня 1998, на Сумщині. Навчався в Лебединському вищому професійному училищі лісового господарства, де здобув спеціальності лісника, тракториста, машиніста, водія. У 2018 році був призваний на строкову військову службу до ЗС України, згодом підписав контракт. Хлопець з багатодітної родини, його батько – також військовослужбовець.
У морпіха Дениса Юшка з Миколаївщини залишився новонароджений син
8 квітня поблизу селища Луганське від снайперської кулі російського окупанта загинув військовослужбовець окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського матрос Денис Юшко.
Захиснику України було лише 22 роки. Він уродженець села Новобогданівка Миколаївського району. Після строкової служби з 2019 року проходив службу за контрактом у лавах морської піхоти.
Хлопець дуже рано втратив обох батьків, виховувався бабусею, дідусем та дядьком. Дома на нього чекали дівчина та новонароджений син.
Андрій Теперик із Харківщини загинув від ворожої кулі під Золотим
10 квітня поблизу селища Золоте-3 унаслідок смертельного кульового поранення загинув 24-річний військовослужбовець 92-ї механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка старший солдат Андрій Теперик.
Андрію Теперику було 24 роки, родом він із Харківської області – села Мартове Печенізького району. Закінчив Ліцей будівельних технологій за спеціальністю “плиточник”. Навчався в Чернігові в навчальному центрі “Десна-1”. Після перших трьох років контракту зі Збройними силами України уклав другий контракт та близько року тому знову відбув до району проведення ООС. Стрілець-снайпер проходив службу за контрактом у 1-му механізованому взводі 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону.
У загиблого залишилися батьки та семирічна сестра.
Ярослав Карлійчук з позивним “Малий” рвався на фронт з 18 років
12 квітня вогнепальне кульове поранення, несумісне з життям, дістав 24-річний буковинець Ярослав Карлійчук. Старший солдат боронив наш східний кордон у складі 10-ї гірсько-штурмової бригади.
Народився 7 серпня 1996 року в селі Черепківці Глибоцького району Чернівецької області. Після школи рік пропрацював у Чернівцях в охоронній фірмі “Тигр”. Рвався на фронт з 18 років. У Збройних силах України – з 19-річного віку. В 2016 році вже воював під Мар’їнкою.
Залишилися мати, три старші сестри, дружина і малолітній син.
Олексій Мамчій загинув на війні…. як і його молодший рідний брат
13 квітня в районі населеного пункту Майорськ БПЛА противника, перетнувши лінію розмежування, здійснив скидання гранат на позиції українських підрозділів, внаслідок чого від осколкового поранення загинув 40-річний чернівчанин − старший солдат окремої гірсько-штурмової бригади Олексій Мамчій.
Олексій народився 27 червня 1980 у Чернівцях. Освіту здобув в Чернівецькому професійному машинобудівному ліцеї та в Інституті інженерної механіки та транспорту Національного університету “Львівська політехніка”.
Для родини це справжнє горе, адже це друга втрата. Молодший рідний брат Олексія Станіслав Мамчій загинув у 2016 році поблизу Авдіївки.
За Україну на Донеччині загинув солдат із Грузії Давид Шартава
18 квітня внаслідок підступних дій незаконних військових формувань, що підтримуються Російською Федерацією, загинув старший солдат окремої гірсько-штурмової бригади Давид Шартава.
Давид (Дато) Шартава – грузин, із Тбілісі. До Збройних Сил України він прийшов у складі “Грузинського легіону”. На фронті війни з Росією – з перших років. У 2017 році він виконував бойові завдання разом із “Грузинським легіоном” на Світлодарській дузі.
Давид захищав Грузію ще в 2008 році під час російсько-грузинської війни, брав участь у миротворчих місіях в Ірані, Афганістані, всюди, куди посилали військових із Грузії. З 2016 року захищав незалежність України на Донбасі у складі «Грузинського національного легіону». Уклав контракт зі 128-ю бригадою.
“Багато українців загинуло за нас – за Абхазію, за Грузію, допомагали у 2008 році… І завжди допомагали. Це брати наші. А братів треба підтримувати, – говорив Давид. – Головне, щоб тут був мир. Мир і свобода. І щоб ми виграли”.
Залишилися дружина та два сини.
Олександр Луцик мріяв присвятити все своє життя військовій службі
22 квітня в районі селища Шуми на Донеччині від смертельних осколкових поранень, несумісних з життям, загинув військовослужбовець окремої гірсько-штурмової бригади солдат Олександр Луцик.
Народився він 18 травня 1982 року в селі Годомичі Камінь-Каширського району Волинської області. Закінчив профтехучилище в смт Маневичі за спеціальністю “столяр”. На військовій службі у Збройних Силах України за контрактом – з жовтня 2019 року. Мріяв присвятити все своє життя військовій службі. Служив на посаді оператора-розвідника протитанкового артилерійського дивізіону.
Залишилися брат та сестра.
48-річний захисник із позивним “Африка” загинув від вогнепального поранення у спину
26 квітня під час несення служби на спостережному посту позицій Об’єднаних сил у Донецькій області загинув солдат підрозділу 58-ї механізованої бригади Іван Ковалевський. Йому було 48 років.
Родом він з села Колінки Городенківського району Івано-Франківської області. Проходив військову службу в складі українського миротворчого контингенту в Сьєрра-Леоне. До Збройних сил України був призваний за мобілізацією в 2014 році. Військову службу проходив в 17-й ОТБр. На військовій службі в 58-й бригаді з лютого 2021 року. У 2015 році дістав важке поранення внаслідок підриву на західній околиці смт Станиці Луганської, але відновився та продовжив військову службу.
48-річний захисник із позивним “Африка” загинув від вогнепального поранення у спину. Про те, яким був загиблий Герой, розповів Ярема Сташків – директор Далешівської загальноосвітньої школи, де вчився військовий: “Іван казав, що я мушу там бути, там мої колеги, там хлопці загинули. – Він прислав мені прапор, підписаний хлопцями з бригади і медаль. Усе це в школі зберігається…”.
Після повідомлення про загибель у школі провели лінійку, на якій і вшанували захисника хвилиною мовчання.
Поховали воїна у селі Миколаївка Дніпропетровського району, де на нього з війни чекала родина – дружина та двоє дітей.
У районі ООС від підриву загинув сержант Роман Гуляк із Волочиська
27 квітня в районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Північ” внаслідок підриву військового автомобіля на невідомому вибуховому пристрої військовослужбовець Роман Гуляк дістав травмування, несумісні з життям.
Роман Володимирович Гуляк народився 7 жовтня 1990 року в місті Волочиськ Хмельницької області. Навчався в місцевому навчально-виховному комплексі №6 та у Хмельницькому торговельно-економічному коледжі Київського національного торговельно-економічного університету. Військовослужбовець 14-ї механізованої бригади імені князя Романа Великого. На контракті в Збройних силах України – із травня 2018 року.
“На жаль, війна забирає найкращих наших синів! Сьогодні у нас жахлива новина. Наш земляк, волочищанин, колишній учень Волочиського НВК Роман Гуляк, загинув захищаючи нашу державу на сході держави. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям та знайомим Романа”, – йдеться в повідомленні Волочиської громади.
