Протягом останнього десятиліття храми московського патріархату ростуть у Слов’янську як гриби. Водночас єдиний в місті храм Української православної церкви (ПЦУ), святого апостола Андрія Первозванного, тулиться в маленькому приміщенні, яке раніше було звичайним приватним будинком.
Після двох десятків років боротьби міська влада все ж такі виділили землю, але будівництво поки не рухається з місця. Про історію, перемоги і випробування в житті храму видання “Східний варіант” поговорило з настоятелем церкви отцем Савою.
“Це дійсно на народні гроші. Тому і так повільно”
Отець Сава був пострижений в монахи в 1997 році. Ніс пастирське служіння на парафіях Донецької, Сумської та Івано-Франківської областей. У Слов’янську служить з 2000-ого року. Весь цей час священнослужитель боровся за виділення земельної ділянки під будівництво храму. І тільки через 20 років його старання увінчалися успіхом.
Земельна ділянка, яку дали ПЦУ, знаходиться в центральній частині міста – по вулиці Вчительській, неподалік міськводоканалу. Довгий час тут був просто пустир, який перетворився в стихійне звалище.
Зараз місце будівництва огорожено парканом. У теплу пору року богослужіння проводять прямо тут – ставлять намет.
“Часто запитують “ну як там храм, вже стоїть?”. Ось як гроші принесете, так і буде”, – каже отець Сава.
У ПЦУ немає такого потужного фінансування, як у церков московського патріархату.
Наприклад, рівно рік тому в сусідній Миколаївці почали рити котлован під фундамент, а сьогодні вже ось-ось поставлять купола. Як каже отець Сава, статті та публікації роблять антирекламу.
“Хто хоче, той і так приходить, жертвує гроші. Якщо людина хоче, то йому не потрібно ні реклами, ні статей, нічого. Він сам знаходить. Тим більше за ці роки реклами було вдосталь”, – вважає отець Сава.
Свято-Троїцька церква стане першим храмом ПЦУ в Слов’янську.
Земельні історії
Храм заснований в Слов’янську з приходом незалежності, в 1991 році. Через рік церкві було передано приміщення по вулиці Центральній, де вона знаходиться до цього часу.
“Коли почалася приватизація у нас хотіли забрати приміщення. Тоді ледве втрималися на ногах, на нас тиснули. Але ми встояли”, – згадує отець Сава.
Вдалося встояти і зараз. Змінювалися депутати, міські голови, президенти, тільки землю для будівництва храму так ніхто і не виділяв. На зустріч пішла екс-мер Слов’янська Неля Штепа: визначила ділянку, але на останньому етапі оформлення з’ясувалося, що в цьому місці проходять комунікації, а це означає, що будівництво неможливо.
Уже в 2014 році нарешті вдалося отримати землю. І знову з перешкодами. Цього разу проти спорудження храму ПЦУ виступили парафіяни московського патріархату, чиї гаражі знаходилися по сусідству. Вдача посміхнулася в 2018 році. На депутатську комісію і сесію міськради на підтримку церкви зібралися всі небайдужі мешканці міста.
“У Слов’янську досить великий осередок проукраїнських серйозних людей, по-справжньому щирих активістів. Багатьох з них вже немає в живих. Ті, хто спрямували всі свої зусилля на те, щоб тут була українська церква. Вони розуміли, що треба боротися за душі людей. Тому що коли свідомість на місці, коли людина правильно думає, правильно дивиться на деякі речі, то це громадянин незалежної держави. А так формально можна зробити все що завгодно. Є люди керовані, які піддаються всякій пропаганді. Тоді з них можна ліпити все що завгодно. Що ми і спостерігали, і що стало джерелом ситуації, в якій ми опинилися в 14-му році і до сих пір не вирішили”, – вважає отець Сава.
“Ви в розстрільних списках”
Під час окупації міста проросійськими бойовиками в 2014 році церква опинилася в епіцентрі всіх подій. Храм знаходиться практично напроти будівлі СБУ. Саме там знаходився головний штаб бойовиків, в підвалі катували і вбивали полонених.
“Я передчував що щось буде, особливо коли захопили Крим. Прямо в повітрі відчувалась напруга. Сподівалися, що світова спільнота не допустить цього. Україна – це ж не Грузія. Але виявилося, що передчуття себе виправдали. Вирішили сидіти на місці і діяти за обставинами. Довгий час не вірилося, але коли почали вбивати, то стало страшно. Нас обходили стороною. Думаю, тому що ми не становили особливий інтерес і загрозу для “рятувальників”. Я тут виступав з промовами. Люди говорили: себе не жалієш, хоч нас пожалій. Хтось донесе, “стукане” і всі помремо тут”, – згадує отець Сава.
Життя священнослужителя і існування церкви загалом врятувало знайомство батька Сави з сином так званого “народного мера” В’ячеслава Пономарьова.
“Мені зателефонував син Пономарьова, сказав що його батько хоче мене бачити. Пішов я в виконком. Попередив куди йду, щоб знали де шукати. Він у мене запитав чи церква православна, попередив, щоб “не займалися пропагандою” і тоді нас ніхто не чіпатиме. Попросили нікуди не виїжджати, мовляв “народна республіка”, щоб не сказали, що “когось гноблять”. Пономарьов дав свій номер телефону – якщо будуть питання телефонуйте”, – згадує отець Сава.
За 5 днів після цієї розмови до храму навідалися бойовики зі зброєю. Представилися як “донське військо православне”.
“Притисли мене до стінки, почали автомати показувати, погрожувати, ображати. Було видно, що це росіяни. Я взяв себе в руки, запитав чи є в них якісь дозвіл від головного. Вони вже зібралися мене вести на підвал, а я кажу “стоп, зараз керівництву вашому позвоню, уточню. Я ж тільки недавно в нього був”. Вони і пішли. Ось так дивом виплутався”, – розповідає отець Сава.
Церкви московського патріархату активно допомогали бойовикам. На їх території окупанти влаштовували базу, звідти велися обстріли. Священики благословляли бойові прапори, зброю, боєприпаси, їжу, агітували вступати в ряди так званого “ополчення”.
Наприклад, настоятель Свято-Воскресенського храму Віталій Веселий розміщував в своєму православному центрі на території вілли Марії бойовиків і зброю. Саме звідти колона озброєних людей висунулася захоплювати міськвідділ поліції в квітні 2014 року. Деякі з священиків УПЦ МП навіть самі брали в руки зброю.
Стало ясно, що далі перебувати в місті небезпечно. Священнослужитель зв’язався з сином “народного мера”, розповів що трапилося. За тиждень йому передзвонили – потрібно терміново накивати п’ятами.
“Виявилося, я в розстрільних списках. Син Пономарьова мені сказав, що в місто зайшли серйозні люди і його батько нічого не вирішує. Бачив, що зробили з Рибаком (по-звірячому вбитий депутат Горлівської міськради Володимир Рибак – ред.), тому сперечатися не став. Тут до міста заїжджали в основному чеченці, росіяни. Буквально за день нам допомогли все вивезти, церкву закрили. Я залишався в місті до 22 травня. Так що, я вже пережив своє життя, почав нове”, – згадує настоятель храму.
Після звільнення міста отець Сава став першим капеланом, який служив на Донбасі.
Як розповідає отець Сава, храм постійно піддається нападкам. Обмальовують стіни, зривають оголошення, клеять стікери з символікою так званого “народного ополчення”.
Чим живе храм
До карантину в храмі по вулиці Центральній могли знаходитися 70-80 осіб. Як і у всіх православних громадах є офіційне членство. На даний момент в реєстраційному списку майже 50 людей.
“Це ті, про яких я точно знаю – наші люди. Є такі, які наші, але не виявили бажання кудись вступати. Вже свого часу “навступались”, хто в партію, хто куди. Є “захожане”, які звертаються як в контору, з конкретною метою – охрестити, відспівати і т.д.”, – розповідає отець Сава.
Після подій 2014 року багато людей виїхало, але приїхали нові. За словами настоятеля, в храм почали приходити багато переселенців. Навіть віряни московського патріархату приходять, тому що розчарувались в церкві. Є й ті, хто взагалі розчарувався в релігії.
“Життя увійшла в своє русло. Люди перестали боятися що завтра-післязавтра знову прийдуть “рятувальники”. Зараз карантин дуже вплинув, багато хто боїться. Хоча магазини тріщать, а ось до церкви бояться. Це показує якість нашої віри”, – говорить отець Сава.
При храмі також є недільна школа. Там займаються і діти, і дорослі. Але під час організації школи також виникли труднощі.
“Коли ми просувалися в питаннях по землі, нам запропонували приміщення для недільної школи. Це невелика квартира в центрі міста, раніше там хотіли відкрити магазин. Приміщення готували під ремонт і нічого не було: голі стіни, зірвані підлоги. Ми оформили оренду, домовились, що в подальшому можемо викупити приміщення.
Поки тягнулися всі бюрократичні процедури, ми встигли своїми силами повністю зробити ремонт. Тоді нам сказали – з документами запізнилися. Закон уже змінився і все, не можемо викупити. Оренду досі продовжуємо. Зараз для цього потрібно зробити мільйон експертиз, це все коштує гроші. Вклали туди більше, ніж вартує це приміщення. Якщо скласти всі витрати на документи разом з ремонтом, який робили більше року, то можна було б вже купити будинок або квартиру і не морочити собі голову”, – розповідає отець Сава.
Після всього що пройшов, отець Сава сумнівається в ефективності всіх процесів. Закони постійно змінюються і вже навряд чи храм зможе викупити приміщення недільної школи.
“Знаю, що є люди, хто допомагає вирішити питання, але там же “відкати”. Я б не хотів цього. Стільки всього пережили, але совість залишилась чистою. Ви ж не допомагаєте мені на дачу. Мене не стане, це все залишиться місту, людям. Я ж не для себе це роблю. Мені не треба допомагати, просто не заважайте”, – вважає отець Сава.
Можливо, є організації, які зможуть допомогти в будівництві храму, але поки що настоятель таких не зустрічав.
“Донбас повернеться в Україну”
Навіть після офіційного створення Української православної церкви (ПЦУ) церкви московського патріархату продовжують надихати людей на “поділ” і “невизнання” ПЦУ.
Не секрет, що церква вже давно стала зброєю в руках політиків і олігархів. Релігія використовується як спосіб управління людьми у своїх власних цілей.
Як каже отець Сава, церковні справи делікатні. У людей з’являється страх, і на залякуванні, як правило, тримається багато чого.
“Коли церква перестає бути церквою, вона прикривається тільки богом. Я не можу сказати, що там всі безбожники, негідники і лицеміри. Наші люди мають таку рабську свідомість і московський патріархат використовує це, аби втриматися. У нас народ постсовєтський, тільки такими методами управління можно тримати його в стійлі”, – каже отець Сава.
“Гіркін зі своєю агресивною діяльністю зробив для України навіть більше, ніж будь-хто інший. Тому що навіть ті, хто раніше не замислювався, коливався, відразу визначилися. Вони зрозуміли хто прийшов і навіщо, і відразу почали любити Україну. Підняли з дна осколки кохання до України, осколки свідомості”, – говорить священнослужитель.
Отець Сава впевнений: рано чи пізно прийде час, коли частина тимчасово окупованого Донбасу повернеться в Україну. А поки що церкву будує Україну тут, на звільнених територіях.
Допомогти в будівництві Свято-Троїцького храму може кожен. Вітається будь-яка допомога.
84122 м. Слов’янськ, вул. Вчительська, д.17
тел. 095 46 87 365
e-mail: slavuapc@ukr.net
п/р 26005053625484 в ПриватБанку, МФО 335548,
код ЄДРПОУ 33112926,
Карта ПриватБанка – 5169 3305 1691 8700
