Одіозний митрополит РПЦвУ Лука Коваленко вкотре пробив чергове дно. Після його численних заяв здавалось, що падати нижче вже нема куди. Проте, як говорить російська приказка, «но вдруг постучали снизу». Це проявилось у неділю 21 березня, коли православні християни відзначають свято Торжества Православ’я. Цього дня звершується урочистий однойменний молебень. Правди ради кажучи, кожного року Лука перетворює це дійство на оду абсурду, яка цьогоріч прославилась все більшим проявом безглуздя.
Вже нікого не дивує, що під час цього молебну, а особливо в соборі Луки в Запоріжжі два диякона моторошним голосом із злобним обличчям виголошують «анафеми». Уже протягом декількох років Лука у цей момент вставляв анафему колишньому очільнику УПЦ КП Філарету за формулою «Лукавому Михаилу Денисенко, рекшему себя Патриархом Киевским и безбожному делу предавшемуся….анафема!».
Варто особливо підкреслити, що таке нововведення – особливість саме представників РПЦвУ в Запоріжжі. Цієї новації, до слова, не виголошує навіть сам Московський патріарх Кіріл (Гундяєв). Ймовірно, що автор цього формулювання є сам Лука. Окремо відзначимо, що ця формула не відповідає офіційному рішенню архієрейського собору про винесення анафеми Філарету, яке було прийнято ще в 1997 році.
Утім на цьому фантазії Луки не зупинились і тепер він додав до цієї формули безглузду вставку щодо предстоятеля Православної церкви України Блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Епіфанія: «Лукавому Михаилу Денисенко, рекшему себя Патриархом Киевским и безбожному делу предавшемуся, и произведшего Сергея Думенко возомнившему быти себе наследником Киевской митрополичьей кафедры ради личного благополучия, и всем последователям их – анафема!».
Подібне формулювання нікчемне як з канонічно-правової точки зору, так і зі сторони здорового глузду. З перших слів виникає питання: як Філарет міг «произвести» Сергея Думенка»? Ці слова свідчать про рівень освіченості і обізнаності Луки у церковному праві. Філарет жодним чином не міг «произвести Сергея Думенка», адже для будь-якої нормальної людини цілком очевидно, що «произвести» людину можуть лише біологічні батьки. Філарет і справді колись висвятив митрополита Епіфанія у єпископи, але ж це дещо інше, кому як не Луці це розуміти.
Можемо лише порозмірковувати, якою логікою користувався Лука при складанні цього пришелепкуватого формулювання. Назвати предстоятеля ПЦУ митрополитом Лука не міг, адже тим самим фактично визнав би його архієрейське достоінство. Виокремити ім’я предстоятеля в окрему позицію для проголошення анафеми він теж не міг, адже такої анафеми на Блаженнійшого ані РПЦ, ані жодна з інших Церков не накладали. І накласти аж ніяк не можуть, адже Блаженнійший ніколи не був священнослужителем Московського патріархату в Україні, на відміну від того ж Філарета, тому на нього не поширюється влада РПЦ.
Тому Лука і вигадав цю нісенітницю, якої виставив себе посміховиськом для богословів. Така формула свідчить про рівень прихожан Луки, для яких вона була власне і складена. Слухаючи її, складається враження, що митрополит і справді вважає своїх вірян вівцям, але далеко не в християнському контексті. Мабуть при складанні цієї формули, Лука не сильно переймався її канонічно-правовою складовою, а намагався створити будь-що аби було по-страшніше, бо й так ніхто нічого не зрозуміє.
На цьому безглуздя цієї фрази не закінчується. Поза здоровим глуздом є також твердження, що митрополит Епіфаній «возомнившему быти себе наследником Киевской митрополичьей кафедры ради личного благополучия». Варто ще раз нагадати Луці і усім його колегам та адептам, що митрополит Епіфаній не сам собі вигадав бути Київським митрополитом, а на цю посаду його обрав Об’єднавчий собор Українського Православ’я, який відбувся у Святій Софії 15 грудня 2018 року, на який до слова був запрошений і особисто Лука, разом з усіма єпископами РПЦвУ.
Підкреслимо, що обрання митрополита Епіфанія на кафедру Київських митрополитів відбулось згідно церковних канонів, про що Вселенський патріарх Варфоломій в персональному листі повідомив шефа Коваленка митрополита Онуфрія (Березовського), в якому було чітко вказано, що після обрання нового предстоятеля Об’єднаної Помісної Української Церкви, останній вже не матиме права носити титул Київського митрополита.
Не можна оминути і той факт, що це обрання, як і саму автокефалію Української Церкви, визнали Вселенська та Александрійська Патріархії, Кіпрська та Еладська Церкви. Утім Лука та Онуфрій цього воліють не бачити.
Окрім посміховиська, канонічної некомпетентності, безглуздя ця формула ще вказує на перевищення Лукою своїх обов’язків. На це вказують слова «всем последователям их». Зазначимо, що такого рішення також не ухвалювала все та ж РПЦ. У згаданому вище акті про анафему Філарету не зазначається, що вона накладена і на всіх мирян, які слідують за ним, але лише нагадується про те, що вони «подлежат отлучению от Церкви».
Ще одним аргументом про те, що накладена анафема стосувалась особисто Філарета вказує і другий пункт цього акту, в якому зазначається, що митрополити Київського Патріархату Андрій Горак і Яків Панчук, яких в акті називають монахами, за продовження їх діяльності і підтримки Філарета «будут отлучены от церковного общения через анафематствование».
Таким чином у рішенні Собору РПЦ нічого не говориться про відлучення від Церкви «последователей» патріарха Філарета, а тим більше митрополита Епіфанія. Висловлювання про автоматичне накладання анафеми на вірян ПЦУ це вигадка єрархів РПЦ, якою вони хотіли залякати українців останні 30 років, що власне продовжують робити і тепер. Адже в історії Церкви, усі прихильники єретиків були піддані анафемі на Вселенських соборах, про що обов’язково і чітко вказувалось у відповідних постановах, чого немає у постанові про анафему Філарету. Утім варто нагадати Луці, що цю анафему Синод Константинопольського Патріархату визнав не дійсною.
Окремої уваги потребує саме розуміння анафеми та її проголошення на молебні Торжества Православ’я. Така традиція не є обов’язковою, ба більше після 1917 року в РПЦ перестали виголошувати ці анафеми. Ця практика зберігалась лише у середовищі РПЦЗ (РПЦ За кордоном), яка у цей день виголошувала анафему усім єрархам і мирянам РПЦ, яких називала сергіанськими єретиками.
Зараз усі анафеми опускаються. Навіть в офіційних богослужбових вказівках, виданих Московським Патріархом у чинопослідуванні цього молебну не має вказівки про виголошення анафем, а лише одна скромна поправка, що стосується проголошення многоліття Константинопольському і Александрійському патріархам, згідно якого «при совершении молебного пения Недели Православия необходимо следовать официальной позиции Русской Православной Церкви относительно молитвенного поминовения Патриарха Константинопольского и Патриарха Александрийского».
Звідки ж взялась ця традиція виголошення анафем? Історично вона стосувалась виключно єретиків, адже свято Торжества Православ’я було встановлено на знак перемоги християнства над іконоборцями, і всіма іншими єресями, що виникали в Церкві у перші віки, після прийняття Міланського едикту. Імовірно, що усі анафеми, які були прописані в цьому послідуванні стосувались саме них (тому згадувати ім’я Предстоятеля ПЦУ в списку єретиків є повним абсурдом, адже ПЦУ немає ніякої єресі, навпаки кожен народ має право мати свою Помісну Церкву, що прописано у православних канонах). У такому вигляді цей чин і прибув на слов’янські землі, але в Російській імперії його було доповнено низкою політично вмотивованих анафем.
Встановити точну кількість таких анафем, яких свого часу наклала Московська Церква дуже важко. Російська версія Вікіпедії подає список лише деяких випадків анафеми серед яких є імена українського гетьмана Івана Мазепи, французького імператора Наполеона Бонапарта, російського письменника Льва Толстого та майже 4000 тисяч інших.
Примітно, що ці всі імена Лука чомусь не згадав під час свого молебну. Також дивує і те, що ані Лука, ані хтось інший з представників на цьому дійстві не виголошує анафем бодай тому ж Лєніну чи Сталіну, які вели відкрите гоніння на Церкву, руйнували храми та вбивали священнослужителів, або тому ж Хрущову, який обіцяв показати останнього попа по телевізору.
Чому їм, богоборцям, анафеми не проголошують, а людям, які служать Богові у своїй Помісній Церкві виголошують? Це питання мабуть зацікавить багатьох. Відповідь на нього дуже проста, таких анафем просто не існує. РПЦ не накладала на загаданих осіб, які і справді були гонителями Церкви, анафем, натомість на того ж гетьмана Мазепу, який найбільше потрудився у розбудові і реставрації багатьох православних храмів, які власне зараз належать Московському патріархату, сама РПЦ за велінням імператора Петра, піддала анафемі, і до слова досі її не скасувала.
На цьому прикладі із анафемою Мазепи можна зрозуміти увесь принцип московських анафем, які є політично вмотивованими, і спрямовані вони, щоб залякати своїх вірян. Для цього упродовж багатьох століть, як і зараз, російські єрархи вбивали своїм прихожанам в голову думку, що анафема це вид якогось окремого страшного прокляття, яке накладається за тяжкі злочини. Російська православна енциклопедія говорить, що анафема є відлученням, яке «применяемое в качестве высшей церковной кары за тяжкие прегрешения».
Саме слово перекладається з грецької як «відлучення». У працях багатьох шанованих православних святих отців існують різні думки щодо цієї практики. Багато отців вважають, її неправильною, адже суд належить самому Богові, а не земним єрархам чи імператорам. Та й дія такого прокляття доволі сумнівною є. Українці в цьому переконались на живому прикладі почесного Патріарха Філарета, який під цією так званою анафемою прожив у доброму здоров’ї більше 20 років, переживши того, хто її наклав. Утім таких як Луку це мало цікавить. Для них головне залякати своїх прихожан страшною небесною карою за спілкування з розкольниками.
Доволі кумедно виглядає той факт, що це дійство з проголошення анафеми представникам Православної Церкви України Лука проводив в облаченні грецького покрою, про що свідчить його омофор, на якому зображені хрести, які мають форму офіційного герба Православної Церкви України, тобто устами проклинав, а поверх серця поклав герб проклятих. Не дивно правда? Саму ж недільну літургію Лука звершив облаченні пошитого, із такого ж самісінького матеріалу, що і облачення Блаженнійшого митрополита Епіфанія, якого Лука так само піддав анафемі. Такий збіг нагадує відомий анекдот, який закінчується словами ви або хрест зніміть, або ж труси вдягніть.
Усе це показове дійство з метою залякування не має ніяких канонічних і здорових підстав для свого існування, а є повною маячнею, та ще одним проявом церковно-канонічної шизофренії єрархів Московського Патріархату в Україні.
