У період затяжних конфліктів та новітнього гібридного військового протистояння у світі роль духовних наставників в армії актуалізується з новою силою.
Капелани — невід‘ємна частина будь-якого війська в усі часи. І справа не лише у вірі чи релігії, хоча на фронті про Бога згадують навіть запеклі агностики та атеїсти.
Головна роль капелана — передусім, наставницька. А ще капелани дбають про моральний стан військових, про їхній настрій та бойовий дух. Саме в той час, коли ворогом кожного військового на передовій може стати зневіра та демотивація.
Статус капеланів в арміях країн-учасниць НАТО ретельно унормований — як правило, капелани входять до офіцерського складу, тобто є військовослужбовцями. Крім того, передбачена можливість для цивільних священників обіймати посади військових капеланів за договором.
Посада військового священика (капелана) з’явилася в Збройних Силах України у грудні 2016-го, коли Міністерство оборони своїм наказом затвердило Положення про службу військового духовенства в Збройних силах.
Проте цього на даний момент недостатньо — керуючись лише наказом Міноборони, капелани значно обмежені у здійсненні своєї місії. Наприклад, у разі поранення на передовій, військові не зобов’язані надавати медичну допомогу капелану, адже в наказі Міноборони це питання не унормоване.
Ще один аспект — грошове утримання капеланів. Наразі військові священики отримують зарплату, керуючись трудовим договором як цивільний працівник Збройних Сил України.
Це питання, а також надання будь-якої соціальної допомоги капеланам, потребує узгодження у відповідному законодавстві, якого, на жаль, поки що немає. Верховна Рада попереднього скликання так і не спромоглася внормувати питання служби духовенства у рядах ЗСУ.
У нинішній каденції у народних депутатів є всі шанси ухвалити узгоджений проєкт закону. У січні 2021-го року до Верховної Ради був внесений на розгляд законопроєкт №4626 “Про Службу військового капеланства”, авторами якого стали 54 народні депутати і різних депутатських фракцій та груп.
Чому важливе ухвалення цього законопроєкту?
По-перше, військовим капеланам надається статус військовослужбовців. Ним може стати громадянин України, який є священнослужителем зареєстрованої в Україні церкви чи релігійної організації та отримав від її керівного органу мандат на право до здійснення капеланської діяльності.
Обов’язковою вимогою для зайняття посади військового капелана є наявність вищої богословської освіти.
По-друге, чітко визначаються поняття душпастирської опіки, релігійно-просвітницької роботи, соціально-доброчинної діяльності та консультування військового командування з релігійних питань, які становлять основу діяльності військових капеланів у Збройних Силах України, в Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України.
По-третє, створюється та регламентується діяльність Служби військового капеланства як самостійного структурного підрозділу у складі військових формувань.
Встановлюється структура та гранична чисельність військовослужбовців і працівників Служби військового капеланства для Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, яка не може бути нижчою, ніж 0,2% граничної чисельності цих військових формувань.
На мій погляд, держава повинна унормувати питання інституту капеланства з метою дотримання прав і свобод громадян, зазначених у Конституції України, а саме — забезпечення конституційної норми про право людини на свободу совісті та віросповідання.
Критики такого підходу можуть зазначити, що світська держава не може оплачувати послуги духівництва. В Основному законі справді прямо зазначено, що церква і держава розділені.
Проте не слід забувати, що демократичні принципи передбачають одним із завдань держави створення умов та можливостей для реалізації гарантованих Конституцією прав людини в українському війську.
Саме за такою логікою інститут капеланства створений та діє в арміях країн-учасниць НАТО.
І саме цей аспект пропонується врегулювати у законопроєкті №4626, в якому зазначається:
“Капеланська діяльність — діяльність, яку здійснюють військові капелани, з метою реалізації конституційного права військовослужбовців і членів їхніх сімей на свободу світогляду та віросповідання шляхом задоволення їх духовно-релігійних потреб”.
Усі конструктивні пропозиції зі вдосконалення проєкту закону можна врахувати на етапі його підготовки до другого читання та голосування в цілому.
Йдеться не лише про моральний дух армії та духовні потреби військових, але й про дотримання прав людини та запровадження норм, які дозволять нам ставати ближчими до стандартів розвинених армій світу.
Джерело: Українська правда. Автор: Василь Мокан.
