Майже 5 років тому Європарламент ухвалив резолюцію «EU strategic communication to counteract anti-EU propaganda by third parties» – «Про стратегічну комунікацію ЄС для боротьби з пропагандою третіх сторін проти нього», в пункті восьмому якої стверджується, що Кремль використовує транскордонні релігійні організації для пропаганди. Очевидно, що найвідомішим і найбільшим транскордонним релігійним утворенням Росії є Російська православна церква (Московський патріархат), яке діє не тільки в самій Росії, але й на теренах колишнього радянського простору, в Центральній та Західній Європі, США та багатьох країнах, де є російська діаспора.
Міжнародна активність
В Україні Православна церква Московського патріархату протягом останніх 7 років невпинно розповідає всім навкруги про жахливу міжрелігійну ситуацію в Україні. Це не якісь поодинокі висловлювання окремих кліриків, а цілеспрямована інформаційна кампанія.
Там є спікери, які доносять інформацію до різних адресатів. За напрямок ООН відповідає ГО «Громадський правозахист» (Общественная правозащита) на чолі з маловідомим юристом Олегом Денісовим. Він через ГО подає звіти та заяви про начебто порушення прав вірних. Над донесенням «правильної думки» до конгресменів у США працює скандально відомий намісник «Десятинного МАФу» єпископ Гедеон Харон. Вікарій митрополита Онуфрія єпископ Баришівській Віктор (Коцаба) працює на європейському напрямку. Так, у лютому 2020 року він писав листа депутатам Європарламенту про утиски та дискримінацію УПЦ (МП).
«Темник» гонінь просувається і на міжцерковній арені. Так, вустами Сербської церкви Московський патріархат формулює відповідне враження на православну аудиторію. Не забувають церковники і про внутрішню аудиторію. То керуючий справами митрополит Антоній розкаже про гоніння, то олігарх, а віднедавна диякон, Вадим Новинський обурюється переслідуваннями «канонічної церкви».
Окрім цього, УПЦ (МП) активно працювала на зрив європейської інтеграції України. У 2016 році, коли останнім акордом ратифікації Угоди про асоціацію був референдум у Нідерландах, у церкві Московського патріархату докладали зусиль для зриву цієї угоди. Коли делегація Всеукраїнської ради церков поїхала до Нідерландів агітувати «за» підписання Угоди з Україною, то представники УПЦ (МП) зустрічалися з послом Нідерландів в Україні та розповідали про всілякі жахіття та переслідування, яким вони начебто піддаються в Україні. В хід йшли пропагандистські відео, підступно спровоковані та вдало змонтовані, свідчення заангажованих осіб та необ’єктивна інформація.
Так само і на нарадах ОБСЄ, коли українська делегація розповідає про прогрес та реформи здійснені після Майдану, виступи Московського патріархату зводяться до того, що в Україні суттєво погіршилась релігійна ситуація, і загалом після Майдану стало гірше.
І це тільки кілька прикладів. Насправді ж таких повідомлень, посилань, заяв, інтерв’ю і виступів сотні, якщо не тисячі. Дискурс про гоніння постійно чується у повідомленнях медійних платформ, пов’язаних із Московським патріархатом. Ведеться постійна робота з дискредитації Києва. Таким чином УПЦ (МП) робить свій внесок у спецоперацію з перетворення України на failed state, державою, що не відбулася. Саме так характеризував Україну Володимир Путін на зустрічі з президентом США Джорджем Бушем молодшим під час Бухарестського саміту НАТО у 2007 році.
Релігійна свобода в Україні
Але що ж насправді відбувається з релігійною ситуацією в Україні? Щоби не казали представники Московського патріархату, де-факто ніяких релігійних утисків чи гонінь в Україні не відбувається.
Відповідно до світового дослідження рівня релігійної свободи, проведеного американською соціологічною службою Pew Research Centre, Україна є державою з непоганим рівнем релігійної свободи та середнім державним регулюванням релігійної сфери. Ми в одній групі з такими країнами Європи, як Німеччина, Бельгія, Данія чи Австрія. І далеко від країн із реальними релігійними утисками, як от Китай, Туркменистан, Сирія, Росія чи Індонезія.
Більше того, починаючи з 2014 року розширюється сфера релігійної свободи. Так, після Майдану було запроваджено військове та пенітенціарне капеланство, що на практиці означає, що тепер священники можуть опікуватись власними вірними у Збройних силах та тюрмах.
Богослів’я отримало статус наукової дисципліни і цій спеціальності тепер можна навчатися у державних закладах вищої освіти (наприклад в НПУ імені Драгоманова). Церкви отримали право засновувати заклади середньої освіти, а держава визнала дипломи релігійних навчальних закладів.
Церквам спростили процедуру реєстрації, створили так зване «єдине вікно» та скасували адміністративний збір за державні послуги. До січня 2021 року діяли, введені ще у 2014 році за прем’єрства Яценюка, знижки на комунальні послуги. І це вже не говорячи про те, що релігійні організації, навіть ті, які здійснюють підприємницьку діяльність (продаж нерелігійного товару), не оподатковуються.
І будьмо відверті, влада крізь пальці дивилася на порушення церквами карантинних обмежень, більшість з яких були пов’язані з лаврами Московського патріархату. Відкриті ще навесні кримінальні провадження, так ні до чого і не призвели, а тому є підстави вважати, що відкриті були вони «для галочки».
Всіма вищенаведеними пільгами користувалась і УПЦ (МП), як одна з релігійних організацій України. Більше того, вони мали і окремі, додаткові поблажки, бодай побіжний опис яких тягне на окрему статтю.
РПЦ і Орвел
Але найцікавіше у всій цій історії прямо таке орвелівське дводумство. Бо, з одного боку, в УПЦ (МП) розповідають вірним, що Україні не потрібний Євросоюз, бо краще бути у союзі з Росією, але як жалітися на Київ, то обов’язково до Європарламенту. Вони кажуть, що нам не треба Європи, але раптом що, то жаліються тій самій Європі. Вони апелюють до прав людини, але самі ж критикують «бездуховний Захід» за начебто надмірні права людини.
Очільник РПЦ патріарх Кирило взагалі вважає права людини єрессю. Хоча це не завадило йому звернутися до голів держав «нормандської четвірки», предстоятелів автокефальних церков, генсекретаря ООН та очільника Всесвітньої ради церков із заявою про порушення прав людини в Україні.
Більше того, Кирило стверджував, що ухвалення деяких законопроєктів створить «нечувану для сучасної Європи дискримінаційну практику… щось подібне існувало хіба що за часів нацистського панування у Німеччині». Тобто, фактично у Московській патріархії розсилають листи, в яких прирівнюють Україну до нацистської Німеччини.
В УПЦ (МП) так довго і наполегливо переконували усіх, що вони поза політикою, що аж не помітили, що самі є частиною російської політики. Чи то свідомо зробили вигляд, що не помітили. Московський патріархат так палко і ревниво змагається за релігійну свободу в Україні і впритул не помічає порушень цієї свободи та відвертих гонінь у самій Росії. Для неї воістину свобода – це рабство, а війна – це мир.
Гадаю, що у процесі виконання закону про перейменування логічніше було б назвати цю релігійну організацію «Російська православна церква Орвелівського патріархату».
Джерело: Радіо Свобода. Автор: Дмитро Горєвой – релігієзнавець
