РПЦ завжди лицемірно поводилася з українським народом і його мовою і про це є свідчення сторічної давнини.
Про це нагадав митрополит Львівський і Сокальський Димитрій (Рудюк) на своїй сторінці у Фейсбук.
«Минуло більше 100 років… і у них нічого не змінилося! У журналі “Киевская Старина” у розділі “Документы, известия и заметки” в останніх номерах, а видавався часопис до 1907 року, надруковано невеличку статейку “Духовная иерархия и украинский язык”. У ній невідомий автор звертає увагу на розміщене в газеті “Полтавщина” № 65 оголошення від Полтавської духовної консисторії, яке було отримане від товариша обер-прокурора Святійшого урядуючого синоду Російської Церкви, в якому між іншим було сказано про те, що преосвященний Алеутський звернувся до синоду з проханням надіслати в Канаду священників зі знанням української мови, і ще трохи, щоб вони розмовляли по-волошськи (молдавською). Цим священникам українці і волохи Канади обіцяють добру зарплатню і додаткові пожертви від фермерів. У зв’язку з цим преосвященний Полтавський і Переяславський звертався до духовенства Полтавщини зголоситися на таку місію переїзду до Канади. Автор цієї замітки звертає увагу на те, що вища духовна ієрархія РПЦ завжди досить лицемірно поводилася з українським народом і його мовою», – написав митрополит Димитрій.
Він зауважив, що у РПЦ, відчуваючи в себе за спиною захист і протекцію світської імперської влади, негативно ставилась до української мови, буквально переслідуючи і зневажаючи її тут в Україні. «Вона виступала проти перекладу українською мовою Біблії та виголошення проповідей».
Митрополит ПЦУ зауважив, що далі автор, як тільки-но справа торкалася закордонної місії, де вже не було підтримки влади і ґрунт прямо таки під ногами не був міцним, то ієрархія РПЦ тут вже змінювала своє відношення до української мови.
«Відома в Америці клерикальна газета “Світ” наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. видавалась “на малороссийском языке” з благословення Російського Святійшого урядуючого синоду. Отже, продовжує автор, і правильно каже: “Не такие священники которые вносят сомнительную политику в свое дело, – не они нужны малорусскому народу. Малорусскому народу, как бездне мрака и нищеты, нужны те, кто не упускает случая проповедывать на понятном языке, кто учит его живым простым словом не только в церкви или школе, но и на лугу, за роботой, и на мужицкой телеге, и на деревеннской сходке; кто защищает его советом и делом от чьей бы то ни было экономической эксплуатации…”. Остання фраза більш така революційна, але й показує всю правдивість речей…», – зазначив митрополит Димитрій.
«А що ж зараз через 100 років? Як у більшості своїй відноситься ієрархія РПЦ до цієї проблеми?… Дивишся як в дзеркало, і мало що змінилося на їх ідеологічному імперському рівні…», – підсумував він.
