Незважаючи на намагання проросійських сил та політичних партій зберегти так звану «Українську православну церкву Московського патріархату» від перейменування у Російську православну церкву в Україні, з року в рік її залежність від Москви і особисто патріарха Кіріла лише зростає, тим самим пришвидшуючи зміну назви.
Логічний процес перейменування «УПЦ МП» стартував ще два роки тому, коли у грудні 2018 року нардепи ухвалили законопроект №5309, який зобов’язує змінити назву тих релігійних організацій, які входять до структур церкви, центр якої «розташовується у країні-агресорі».
Єдиною країною, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України і тимчасово окупувала частину нашої території, є Російська Федерація.
У квітні 2019 року Конституційний суд України відкрив провадження за поданням 49 народних депутатів щодо перейменування «УПЦ МП». Кістяк нардепів-скаржників склали обранці із ОПЗЖ кума російського президента Віктора Медведчука, а також поодинокі діячі інших політсил. Того ж року Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов Московського патріархату про скасування наказу Мінкульту щодо перейменування «УПЦ МП», що частково заблокувало процес.
Дуже цікавим є той факт, що найближчим часом планується чергове засідання Конституційного суду щодо вказаної справи. Головним доповідачем у ній найімовірніше виступить суддя Ірина Завгородня, чоловік якої є громадянином Росії з чималими статками на території РФ, що може негативно вплинути на об’єктивний розгляд питання. Сама ж пані Завгородня є уродженкою Луганської області, де десятиліттями має потужний вплив Московський патріархат.
Ні для кого не секрет, що «УПЦ МП» не є самостійною релігійною організацією. Прикладом цього є не тільки той факт, що митрополит Київський і всієї України Онуфрій (Березовський) – член Синоду, який сидить по праву руку патріарха Кирила та вирішує справи порядку денного РПЦ, але й закладені у Статуті цієї церкви постулати, обов’язкові до виконання Київською митрополією.
Свого часу, в інтерв’ю журналістам видання РІСУ митрополит Вінницький і Барський Симеон заявляв, що ні про яку самостійність Московського патріархату в Україні мови йти не може, адже навіть без порівняння статутів видно, що очільники «УПЦ МП» напряму залежні від Москви.
Особливо відчутно про залежність від Росії заговорили після того, як у грудні 2017 року Архієрейським собором РПЦ було прийнято поправки до Статуту Російської православної церкви, які були покликані допомогти «УПЦ» виглядати більш самостійною церквою, але, насправді, обмежили її свободу.
До прикладу, ім’я патріарха Кіріла зобов’язали поминати в українських церквах, а після нього вже предстоятеля «УПЦ МП». Це зазначено у соборному висновку. Раніше такої вимоги в Статуті РПЦ не було.
«Ім’я Предстоятеля поминається в усіх храмах Української Православної Церкви після імені Патріарха Московського і всієї Русі», – йдеться у згаданому статуті.
У 2017 році були внесені зміни і щодо виконання рішень помісних соборів РПЦ. Так, 10-й пункт визначення говорить: «Рішення Помісного й Архієрейського Соборів є обов’язковими для Української Православної Церкви». Це теж норма в Статуті РПЦ. До 2017 року багато рішень московських соборів, виходячи з місцевої ситуації, систематично ігнорувалися і не виконувалися в «УПЦ».
У 2020 році РПЦ вкотре вирішила звузити права і можливості «УПЦ МП», яка вже не має права самостійно затверджувати, змінювати богослужбові тексти. Натомість їх проєкти мають подаватись рапортом безпосередньо патріарху Кірілу, розглядатись, редагуватись і погоджуватись відповідною синодальною комісією РПЦ.
Закріплені у статутах РПЦ положення є лише однією стороною медалі, не говорячи про антиукраїнську діяльність священників Московського патріархату на окупованих територіях Донбасу та Криму.
Ще у 2014 році впливове західне видання New York Times писало про участь священнослужителів «УПЦ МП» у військовому конфлікті на Донбасі на стороні бойовиків незаконних збройних формувань, які благословляли їх на війну та ховали зброю у храмах.
Американське видання пише, що у квітні того ж року в Слов’янську очевидці бачили, як кілька міцних чоловіків зайшли до храму «УПЦ МП». В руках вони несли великі брезентові сумки і дерев’яні ящики. А вже на наступний ранок з цього ж храму вийшли озброєні чоловіки в масках, які пізніше захопили відділення міліції міста.
Священнослужителі «УПЦ МП» брали активну участь в окупації росіянами Криму, а вже після проведення незаконного псевдорефендуму у 2014 році залишились там прислуговувати окупаційній владі, освячували зброю і ракети та отримували за все це державні нагороди РФ.
До прикладу, митрополит Феодосійський і Керченський Платон неодноразово був помічений на співпраці з владою окупованого Криму. Приміром, у січні 2017 року він освячував російську зенітну ракетну систему великої і середньої дальності С-400, яку росіяни розгорнули в анексованій Феодосії.
Через рік після окупації Криму, святкуючи «Дєнь защітніка отєчєства», митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар освятив «Пам’ятний камінь учасникам самооборони Криму» та урочисто нагороджував грамотами представників російської армії, серед яких було чимало «зелених чоловічків».
Вплив патріарха Кирила на діяльність «УПЦ МП» з роками тільки збільшується, а проросійськи налаштовані політичні еліти України через власні зв’язки у Конституційному та інших судах продовжують гальмувати процес її перейменування, який повинний бути неминучим у реаліях сучасної України.
