Троє українських воїнів загинули внаслідок бойових дій у січні 2021 року. Олег Андрієнко із Запоріжжя та Олександр Отрєп’єв із Миколаївщини полягли на Донецькому напрямку. Роман Дзюбенко – на рідній Луганщині. Усі троє стали жертвами російських снайперів.
Про це повідомляє видання “Новинарня”.
Протягом першого місяці року десять військових ЗСУ отримали бойові поранення.
Відповідно до зведень пресцентру ООС, за місяць зафіксовано 166 ворожих обстрілів.
Комусь у тилу був Новий рік, Різдво, Водохреще, свята за святами, а на фронті в січні жоден (!) день не обійшовся без обстрілів з боку ворога – навіть за офіційною статистикою.
Для порівняння: в грудні 2020-го загиблих з нашого боку не було, поранених – так само 10, задокументованих обстрілів – 172.
Тепер загиблих троє.
Олег. Сашко. Роман.
Вони стояли на Донбасі стіною і заплатили найвищу ціну за наш спокій. Запам’ятаймо назавжди їхній чин і їхню жертовність. Не залишимо без уваги і підтримки їхні сім’ї.
Спасибі вам, хлопці, за все. Вічна пам’ять і слава, солдати України, що воює восьмий рік.
1. Олег Андрієнко
Олег народився 22 серпня 1983 року в Запоріжжі.
На війну прийшов у березні 2016 року – був мобілізований. Згодом підписав контракт і залишився у війську.
Служив у десантурі, морській піхоті, був розвідником. А навесні 2020-го прийшов у 37-й окремий мотопіхотний батальйон “Запоріжжя” 56-ї бригади ЗСУ. Старший солдат, стрілець – помічник гранатометника.
“Олег протягом війни двічі звільнявся. Намагався жити цивільним життям, але служба в армії тягла його назад, – розповів заступник командира 56 омпбр підполковник Дмитро Герасименко. – По службі, по роботі, по життю дуже хороший хлопець був… Солдат, військовослужбовець і патріот з великої букви. Дуже важка втрата”.
“У мене є фото – на ньому він такий щасливий у Карлівці стоїть. Опухлі дві щелепи після стоматологічного втручання, а він два морозива купив і тримає їх, – поділився спогадами на похороні бійця волонтер стоматологічного проєкту “Тризуб дентал” Василь Мезенцев. – Ми познайомилися з ним там, на сході країни. Правильною, нормальною був людиною зі своїми всіма гріхами і своїми всіма плюсами. Його ставлення і до України, і до його майбутнього, сина, було правильним. Він так тішився, що в нього син народився…”
Малюк у сім’ї Андрієнків народився влітку 2020-го. Для Олега та його дружини Тимур був дуже бажаною й очікуваною дитиною – подружжя чекало на первістка 13 років.
Новорічні свята щасливий тато провів разом зі своїми найдорожчими. А потім повернувся на передову.
До слова, старший солдат Андрієнко служив в одному підрозділі зі своїм рідним братом, але на різних позиціях.
11 січня поблизу селища Піски під Донецьком російські окупаційні війська вкотре порушили “режим повного і всеосяжного перемир’я”, обстрілявши українські позиції. Куля ворожого снайпера не залишила Олегові шансів на життя. Він став першим воїном, що загинув унаслідок бойових дій на сході у 2021 році.
За даними фонду “Повернись живим”, перед цим російські найманці прицільними пострілами вивели з ладу камери спостереження, встановлені волонтерами на лінії зіткнення.
Поховали Олега Андрієнка в Запоріжжі.
Залишилися мати, дружина і маленький син.
2. Олександр Отрєп’єв
Старшому матросу Олександрові Отрєп’єву було 28. Він народився 28 липня 1992 року в селі Приют Єланецького району на Миколаївщині.
У 36-й окремій бригаді морської піхоти ВМС ЗСУ імені контрадмірала Михайла Білинського навідник відділення батальйону морської піхоти Отрєп’єв служив півтора року. Прийшов туди досвідченим бійцем: відтоді як у 2013-му відслужив строкову, аж до 2018-го за контрактом залишався в Нацгвардії. Брав участь і в бойових діях.
Як розповідають товариші по службі, Сашко був сумлінним і працьовитим. А ще дуже любив собак. Виходив знайдене в полі цуценя, яке цілими днями ходило за ним “хвостиком”…
Увечері 21 січня боєць Отрєп’єв заступив на пост між селами Гнутове й Водяне на півдні Донеччини.
За словами побратимів, Сашко був у доброму настрої. За ворогом спостерігав дистанційно з планшета, до якого був приєднаний тепловізор. Як і інші бійці, мав на собі всі необхідні засоби індивідуального захисту – на позиції всі добре знали про те, що на них полюють заїжджі ворожі снайпери, тож навіть глибокими шанцями ходили у “броніках” і шоломах.
З цієї ж причини всі спостереження велися із закритих місць. Саме таке місце, де перебував морпіх Отрєп’єв, і вирахував ворожий снайпер. Імовірно, він працював у парі.
“Це підготовлені бойовики – спеціаліст, який має гарне кваліфіковане озброєння, з гарною оптикою, яка дозволяє працювати в поганих погодних умовах або в темний час – постріл був з достатньо великої дистанції”, – каже командир окремої 36-ї бригади морської піхоти Андрій Гнатов.
Постріл пролунав у ті лічені секунди, коли Сашко знімав тепловізор. Куля поцілила в шию. Наскрізне поранення виявилося несумісним із життя.
Поховали Олександра Отрєп’єва в рідному Приюті.
Залишилися мати і молодший брат.
3. Роман Дзюбенко
26-річний Роман воював за свою рідну Луганщину – він був родом із прифронтового села Вільхове Станично-Луганського району, яке нині є тимчасово окупованою територією.
Народився 13 жовтня 1994 року. Відслужив строкову. У серпні 2018 року підписав контракт на службу в ЗСУ. На війні – з 2019 року.
Молодший сержант, військовослужбовець 92-ї окремої механізованої бригади ЗСУ ім. кошового Івана Сірка.
“Веселий, завжди допомагає, нікого не кидає у біді”, – казали про нього побратими.
Ввечері 26 січня поблизу Новоолександрівки Попаснянського району Луганської області ворожий снайпер поцілив Романові в голову.
“Спочатку ми почули, як поряд ліг ВОГ (гранатометний постріл – “Н”). Доповіли, що почалися провокації. Вже за кілька хвилин по нас відкрили вогонь з кулемета. Били прицільно. Перша черга пройшла над нами. Ще за мить я побачив, як Рома зробив крок і різко впав на дно окопу. Перша думка — напевно, послизнувся, багнюка ж ледь не до колін. Я покликав його, та він не реагував. Тоді й зрозумів, що трапилося найгірше”, – розповів агенції “Армії Іnform” товариш Дзюбенка Дмитро, який того вечора був на позиції разом із ним.
Снайперська куля пробила шолом і пройшла навиліт.
Попри важке поранення, Роман з усіх сил боровся за життя. Військовим медикам вдалося його стабілізувати й доправити до військового шпиталю в Часовому Яру. З огляду на тяжкий стан, далі транспортувати воїна було неможливо.
На жаль, зусилля парамедиків і лікарів виявилися марними. Через чотири дні після поранення, вранці 30 січня, Роман помер.
Він дуже кохав свою молоду дружину, з якою торік побралися офіційно і мали багато планів на життя.
Як і в Олега Андрієнка, у Романа Дзюбенка залишився маленький син, також народжений улітку 2020-го. Цими днями, 24 січня, хлопчикові виповнилося пів року.
Також без Романа залишилися мати і брат.
Вічна пам’ять полеглим за Україну!
