Престольне свято у храмі Василя Великого у Старій Вижівці відзначали 14 січня. З часу відкриття церкви минуло п’ять років. За період спорудження храму для її настоятеля Івана Зеленка будівельна справа стала звичною і добре знайомою. Адже відтоді, як у 2008-му заклали фундамент святині, отець Іван не просто вникав у кожен етап будівництва, а й сам навчився працювати із кельмою та багатьма іншими інструментами.
Про це інформує ВолиньРost з посиланням на Район.Стара Вижівка.
Першим помічником його став виконроб Микола Супрунюк. А зводили храм стараннями багатьох людей за кошти меценатів, пожертви парафіян, вихідців з нашого району, благодійників з інших куточків України. Звичайно, грошей завжди бракувало, тож освоїти ази будівництва настоятеля змусило саме життя.
«До того ж у цей період я зайнявся спорудження власної оселі, бо коли у 2006-му мене направили на старовижівську парафію, спочатку із сім’єю винаймав помешкання у людей. Зараз тільки штукатурити не виходить. А так і блоки з цеглою вже вмію мурувати, і плитку класти, і стіни шпаклювати. Не раз згадую, скільки-то усіх проблем та клопотів було. Через технічну помилку нам на початку довелось переробляти храм, розбирати частину стін з ракушняка, по-новому заливати фундамент. Зате ми його розширили, зробили усе надійно. Однієї лише арматури використали 15 тонн. Після відкриття храму ще вистачало роботи біля фасаду, впорядкування подвір’я», − розповідає Іван Зеленко.
Торік навесні навколо нього встановили огорожу. Планують провести озеленення території. Проте церква вже й так нині слугує справжньою окрасою селища. Своєю архітектурою та яскравими синьо-жовтими барвами привертає погляд усіх наших гостей. Гарно виблискують на сонці її золотаві куполи, які сягають двадцятиметрової висоти. Їх зводили майстри із Закарпаття, стіни навколо фарбували будівельники із Кримного. Якби зараз цим довелось зайнятись, то нікого шукати вже не треба було, адже Іван Зеленко виконує і такі складні та відповідальні завдання.
«Навесні 2019 року необхідно було зробити купол у Петро-Павлівському храмі селища Голоби, де служить мій друг і кум Андрій Сех. Давню будівлю з глибокою історією радянська влада використовувала по-своєму, але у новітній час її віддали для релігійної громади. Крок за кроком приміщення приводили у належний вигляд. Добре все обдумавши, ми відважились самостійно спорудити його верх. До роботи також залучили священника із села Білашів Ковельського району Віктора Домбровського. Спочатку міняли крокви. Між ними залишили отвір. Зварили з металопрофілю каркас, обшили бляхою, обклеїли стіни пінопластом і навіть нанесли декоративну штукатурку та пофарбували на землі. Після цього готову конструкцію за допомогою крана встановили на дах. Уся разом вона важить близько 700 кілограмів, але стоїть надійно, пройшла випробовування кількома вітрами», − продовжує отець Іван.
Це був перший такий досвід священників, а далі їх почали просити на інші висотні роботи. Зокрема, вони ремонтували дах церкви у Шацьку, виготовляли куполи у селі Зелена на Ковельщині. Минулої весни виконували замовлення для дуже гарного, збудованого із оциліндрованого бруса, храму у Вараші (колишньому Кузнецовську). Через карантин кожен із священників робив куполи у себе вдома, а тоді уже їх везли на Рівненщину. Найбільший має розмір 7х8 метрів. Працювали також у селах Римачі Любомльського району, Стиборівка – Бродівського на Львівщині.
«Каркас купола нашої церкви Василя Великого зроблений з дерева. Ми ж зараз виготовляємо їх з металу. Маємо обладнання, щоб його гнути, добре освоїли зварювальні роботи. Робота на одному об’єкті займає до двох з половиною місяців. На свята чи у разі потреби ми їздимо додому, а в будні знову майструємо. Замовлення розписані далеко наперед», − констатує Іван Зеленко.
За словами протоієрея, найвища висота, на якій вони працювали, – 22 метри. Щоб добратися туди, необхідно надійно, ряд за рядом встановлювати обрешітку, а потім так само усе знімати. Звичайно, адреналіну вистачає кожного разу, коли піднімаєшся. Але Іван Зеленко каже, що вони вже трохи призвичаїлися. Він навіть зверху відео відважується знімати, щоб зафіксувати пам’ятний для храму момент і показати навколишні краєвиди. Загалом бригада священників виготовила вже 20 куполів. У кожному із них для історії залишають капсулу із записами, коли і ким було його встановлено.
Запитую, чи взялися б вони за роботу, якби про це у них попросили представники інших релігійних конфесій.
«А чого б і ні. Вони ж все одно служитимуть нашим людям і стоятимуть на українській землі», − зазначає отець Іван.
Світлини із сторінок у фейсбуці Івана ЗЕЛЕНКА та Андрія СЕХА
