Рязанський обласний суд призначив перегляд справи про повернення муніципалітету будівлі школи у селі Міхеї Сапожковського району. У 2016 році районна адміністрація безоплатно передала будівлю у власність Російської православної церкви.
Місцевий активіст, пенсіонер Владімір Горохов звернувся до прокуратури, оскільки побачив ознаки порушення законодавства під час процедури передачі об’єкту нерухомості. Співробітники прокуратури підтвердили занепокоєння пенсіонера і спрямували справу до суду для розгляду, пише видання “7х7”.
Як повідомляється, будівлю школи в селі Міхеї побудували у 1998 році, а вже у 2016 році адміністрація Сапожковського району передала її подвір’ю московського Данилового монастиря.
У 2019 році Владімір Горохов звернувся до прокуратури з проханням перевірити законність передачі школи. Прокуратура, у свою чергу, виявила порушення під час процедури передачі і у жовтні 2019 року винесла припис главі району Віктору Боярченкову повернути школу разом з земельною ділянкою у власність муніципалітету.
Боярченков не виконав припис прокуратури, а тому справа перейшла до суду.
Спочатку суд теж став на бік РПЦ. У травні 2020 року Сапожковський районний суд відмовив у задоволенні вимог прокуратури з причини пропуску строку позовної давності. Прокурор оскаржив рішення і в грудні 2020 року Рязанський обласний суд спрямував справу на новий розгляд.
Сам пенсіонер-активіст так прокоментував свою зацікавленість у справі: “Сапожковський район і так не заможний, чому адміністрація “розбазарює” муніципальне майно, з якого можна отримувати прибуток? Наприклад, здати будівлю в оренду тому ж подвір’ю монастиря РПЦ, а прибуток спрямувати на благоустрій міста”, – заявив Горохов.
Свою аргументацію він підсилив фактами, що школа ніколи не була об’єктом релігійного значення, тому ніякого відношення до релігійної організації не має.
Активіст сповнений рішучості у своїх намірах сприяти поверненню майна у власність муніципалітету, оскільки не може примиритись з тим, що будівлі міста роздарюються кому завгодно.
Завзяття та сміливість російського пенсіонера, звісно ж, викликає певну симпатію. Але ключове питання полягає зовсім в іншій площині.
Чому Російська православна церква, яка так наполегливо прагне закріпити за собою звання високодуховної організації та взірця моральності, “чіпкими пазурами” хапає будь-який доступний об’єкт нерухомості і абсолютно не бажає з ним розлучатись, навіть якщо незаконність отримання нерухомості у власність релігійною організацією практично не викликає ні у кого запитань?
Чи не була б явним прикладом демонстрації справедливості, духовності та моральності невідкладна відмова духовенства РПЦ від будь-яких прав та претензій на володіння нерухомістю у перші ж хвилини після оскарження законності передачі РПЦ тої чи іншої будівлі? Але у Росії феноменальна жадібність, мабуть, все ще переважає над духовністю.
