Видання “Новинарня” розказало історію уникального виробу – хреста, спаяного з осколків, який ветерани російсько-української війни подарували литовцям на знак подяки за їхню активну підтримку і допомогу.
Ця історія почалася разом із війною. У 2014-му Олекса Сокіл пішов добровольцем у медбат “Госпітальєри”, пізніше воював у лавах 5-го батальйону ДУК, був сержантом, командиром протитанкового взводу у 46-му штурмовому батальйоні ЗСУ “Донбас-Україна”. 22 червня 2016 року, підіймаючи прапор під Мар’їнкою, дістав наскрізне кульове поранення біля серця. Далі – комісування з війська, тривалий процес лікування й відновлення.
У 2017-му Олексій потрапив на програму литовського міністерства оборони з реабілітації поранених бійців АТО. “Я на той момент не дуже вірив, що мені щось допоможе. Пішов уже “за мінуса”, мій фізичний стан був настільки поганий, що він мене руйнував психологічно”, – згадує боєць.
Однак у Литві Олексія поставили на ноги. Взагалі, допомогу литовських братів Україні у війні проти РФ важко переоцінити: це й інструктори, і допомога з постачанням – на рівні держави та волонтерів, і медицина та реабілітація, й активна підтримка на міжнародній арені. Тож Сокіл вирішив віддячити литовцям і вигадав арт-об’єкт: хрест, спаяний з уламків “гостинців”, що “прилітали” за роки війни.
На мармуровій основі майстер-ветеран викарбував: “За нашу і вашу свободу”, а згори – схрещені український і литовський символи, тризуб і стовпи Гедимінаса, подібні так само, як і історичні шляхи двох країн.
На хресті – “гірлянди” з нанизаними жетонами – копіями жетонів полеглих українських і литовських героїв.
Залізний подарунок встановлять на Горі хрестів під Шяуляєм – місці паломництва, католицькій святині Литви. Уже майже дві сотні років литовці ставлять там символічні хрести, вшановуючи борців за свободу. І там, серед тисяч інших, височітиме хрест Сокола.
Композиція з душею
Працювати над створенням цього арт-об’єкта Олекса почав ще у 2017 році. До роботи та організації процесу долучилося понад два десятки людей. Уламки надавав Андрій Біжко, голова громадської організації “Пошук-Дніпро”. Їх збирали на місцях бойових дій на Донбасі.
“Вони досить різні – осколки снарядів, мін, гранат, – згадує ветеран. – Зібрати їх було непросто. Протягом останніх років з’явилися перепони, на блокпостах перестали випускати із зони АТО/ООС такий метал. І навіть пояснення, що це для пам’ятника, не діяло. Траплялося, що зібраний матеріал зберігався в Пісках, оскільки не було можливості вивезти його одразу, і він безслідно зникав. Хоча люди й знали, що це для пам’ятника”.
Над композицією працювали майстри-побратими з Полтави, ковалі Анатолій і Тарас.
“Тарас у 2014-му пішов на фронт добровольцем, воював в “Азові”. Патріот до мозку кісток. Війна по ньому пройшлася котком, але він вижив, стоїть на ногах, дуже активний у ветеранському русі. Зараз ростить дітей, піднімає сім’ю, налаштовує бізнес. Анатолій – бойовий волонтер, теж був на фронті – надав майстерню, потужності, можливості працювати. І вони заклали душу в цю композицію”, – розповідає Олекса Сокіл.
“У Анатолія був хороший друг, теж коваль, доброволець. Він загинув. І майстер каже, що, роблячи цей хрест, він віддає данину другові, вшановує його пам’ять”, – пояснює ініціатор проєкту.
За словами Сокола, він задав лише загальні параметри композиції та її ідею, а полтавські ковалі самі вирішували, який вигляд матиме хрест.
“Я пояснив, що хотів би бачити. Мається на увазі – війна та допомога один одному. Війна страшна, залізна, та, що несе смерть. Жетони, які уособлюють життя тих, хто став героєм. Символи України і Литви, братні герби, прапори. Я дав майстрам матеріал і напрямок, а далі вони вже творили”, – пояснює Олекса.
Фільм, що об’єднує
Від виникнення ідеї до її втілення пройшло майже три роки. За цей час змінилося керівництво Збройних сил та посольств України й Литви, однак сприяння проєкту лишилося сталим з усіх боків.
Матеріал для ковалів збирали на лінії фронту на Донеччині зусиллями дніпровської ГО. Частину роботи – чистку, шліфовку, лакування тощо – виконали ентузіасти в Ірпені під Києвом. Освятили хрест у вересні 2020-го в Михайлівському Золотоверхому монастирі.
“Цей хрест побачили рідні героїв. До хреста доторкнулися побратими”, – розповів тоді Сокіл.
У Литву подарунок потрапив у листопаді. Зараз він у місті Каунас, у військовому музеї імені Вітовта Великого, чекає на закінчення карантину та відкриття кордону.
“Має бути поновлена можливість масових заходів, і тоді литовська сторона призначить дату церемонії на Горі хрестів біля Шяуляя, – розповідає Сокіл. – Ми не поспішаємо, не намагаємося встигнути до якоїсь дати і зробити це “для галочки”. Ми це робимо як для тих, хто загинув, так і для живих. Тому я готовий чекати”.
Олекса переконаний: якби не поранення, що дається взнаки, він воював би й до сьогодні. Однак тепер Сокіл шукає нові сенси, виховує сина, втілює соціальні й мистецькі ідеї.
“Я намагаюся зберегти пам’ять про тих, кого знав, про те, що бачив, що відчував, і про те, що зараз відбувається навкруги. Хочу поділитися своєю впевненістю в перемозі. Для нас це дуже важливо, – говорить ветеран. – І ми хочемо подякувати Литві за ту допомогу, яку вона нам надає та, я впевнений, буде надавати й надалі”.
“Треба все це зберегти й передати”
Проєкт виявився настільки цікавим, багатим на зустрічі та знайомства з людьми, їхніми історіями, що прийшло рішення зняти про це документальний фільм.
“Треба показати, чому Литва і Україна. Як усе, що відбувається, змінило нас, як змінилися ми, змінився світ навколо нас, чому саме так. Я хотів би це зберегти й передати. Передати атмосферу того, що робиться, бо я розумію: це вже історія. Історія досить болюча, важка, але жива”, – ділиться Сокіл.
Підготовчу роботу щодо зйомок, а також багатьох інших оргпитань узяв на себе київський фотограф, арт-менеджер Олександр Заклецький. Крім того, до проєкту підключаються багато інших людей із царини кінофільмів та документалістики. За задумом, фільм матиме три варіанти: український, литовський та англомовний. Сокіл хоче не просто перекласти фільм литовською мовою – йдеться про залучення литовців до зйомок та озвучення: “Щоб вони показали свою країну, побачили нашу, і ми створили саме україно-литовський продукт”.
“Нас підтримує литовська сторона, у нас дуже хороші зв’язки в цьому напрямку. І ми вже отримали підтвердження про підтримку від діаспори в Америці, Канаді”, – тішиться Олекса Сокіл.
