Традиція приготування борщу – вже частина нематеріальної спадщини України. Наступний етап – закріплення цього статусу на міжнародному рівні – в ЮНЕСКО. Не дивно, що найбільше цьому опирається країна-агресор Росія. Кремль прагне не стільки захоплювати українські території, скільки захопити розуми українських людей, позбавити їх національних традицій.
Духовний фронт України поспілкувався з ініціатором документальної реєстрації того, що борщ – українська страва. Це Євген Клопотенко – кулінарний експерт, співзасновник та бренд-шеф ресторану «100 років тому вперед», автор проєкту CultFood. «Ми просто хочемо офіційно оформити те, що й так є українським», – зазначає Євген Клопотенко. Він переконаний: весь світ має знати, що борщ – українська національна страва та відповідно позначати її в меню ресторанів чи продаючи заготовки для приготування борщу.
– Що стало тим поштовхом, що змусив вас розпочати роботу з включення рецепту приготування борщу до переліку нематеріальної спадщини України, а за тим – до переліку ЮНЕСКО?
– Коли ви заходите в ресторан за кордоном, то швидше за все в меню ви побачите «Борщ (російський суп)». Коли я дізнався про це, зрозумів, що треба захищати борщ, бо мова не просто про їжу, а про культурну ідентифікацію нації.
Як з’ясувалося, за 1500 років борщ жодного разу офіційно не вважався українським. Тобто, перші згадки про борщ зафіксовані на території України, його готує та їсть кожен українець, але на законодавчому рівні борщ не є українським. Ми просто не подумали, що це треба документально зареєструвати.
Наша команда напружено працювала впродовж року. Я створив громадську організацію «Інститут культури України» і відправив свою команду в «борщову експедицію» по всій Україні. Паралельно ми провели 12-етапну підготовчу роботу зі збору та затвердження всієї документації. Процес був складним, але ми впоралися й борщ був внесений до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Однак це лише перший крок на шляху до внесення українського національного блюда в список нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, і я вірю, що нам вдасться це зробити.
– Росіяни зараз розгорнули кампанію, що борщ не може бути українським, бо самої України на момент створення цієї страви ще не було. Що на це їм відповісти?
– І я, і ви, ми всі їмо піцу, але ми ж не говоримо, що це українська страва. Готувати борщ може хто завгодно, але це українське національне блюдо. Для українців борщ – це більше, ніж просто блюдо. Борщ – це частина української ідентичності та наша національна цінність. Потужний культурний феномен і відповідь на питання: «Що об’єднує українців?».
Першу документована згадка борщу датується 1584 роком. Німецький купець і мандрівник Мартін Груневеґ у щоденнику, описуючи своє перебування в Києві, згадує про «першу страву» борщ і те, що саме він дав назву місцевості Борщагівка. До речі, зі старослов’янської мови «борщ» перекладається як буряк. Перший рецепт борщу датується 1718 роком, коли його записали в Харкові, тобто теж на території України.
А за часів СРСР влада активно формувала так званий «радянський народ» з однією мовою, однією їжею та одним одягом. Це три речі, які потрібно мати, аби нація розвивалася під одним вектором. Якщо ж в одній країні є різні нації, різні культури, різні традиції, цими людьми дуже складно керувати. А якщо ти змиваєш їхні ідентичності, тоді стає управляти легко. Тому не дивно, що Росія, як наступниця СРСР, продовжує розповідати про братські народи та інші нісенітниці на кшталт того, що України тоді не було.
– Чи врятує наш борщ від зазіхань росіян його включення до переліку нематеріальної спадщини? Чи, можливо, краще зареєструвати авторські права на рецепт? Бо в такому разі задіюється ціла правова галузь?
– ЮНЕСКО – верховний суддя в таких питаннях. Правда на нашому боці, ми зібрали достатню доказову базу й у нас великі шанси виграти. Але не потрібно забувати, що існують і різні політичні моменти. У нас є півтора року, поки ЮНЕСКО розглядатиме це питання, і ми будемо стежити за прозорістю прийняття рішення, щоби потім, коли ми приїдемо до Берліна, ми могли їсти український борщ, а не «російський суп».
– Чому, на вашу думку, борщ досі не повторив історію «котлети по-київськи», адже в усьому світі це блюдо відоме як Chicken Kiev або Chicken ala Kiev?
– Насправді, котлета по-київськи, так само як олів’є та шуба були створені за часів радянського союзу. Я ж хочу, щоби ми віднайшли справжню українську кухню, яку в нас забрали 100 років тому. Щоби ми готували шпундри та верещаку. І борщ стане нашим локомотивом.
– Як реагують ваші закордонні колеги на вашу ініціативу?
– Новина про визнання борщу українською національною стравою викликала чималий інтерес на Заході. Я встиг дати інтерв’ю більше ніж 20 іноземним медіа, серед яких The New York Times, Washington Post, AFP та навіть розповісти, як готувати борщ у кулінарній передачі на американському телеканалі VICE. Щодо колег, то також отримав із їх боку багато підтримки. Вони всі полюблять борщ (сміється — ред.).
– Насамкінець, яким має бути рецепт-еталон борщу?
Насправді головним відкриттям «борщових експедицій» стало те, що не існує якогось одного еталонного рецепта борщу, так само як не існує регіональних борщів. Існують сімейні рецепти борщу і скільки сімей – стільки цих рецептів. Дві людини зустрічаються, створюють сім’ю й у них народжується новий родинний рецепт борщу. Ці рецепти змінюються від регіону до регіону, від родини й до родини, від квартири до квартири, від хати до хати. Й одні кажуть, що найважливіше — не можна додавати різаний буряк, його треба тільки натирати; а хтось упевнений, що тільки з білим буряком буває борщ, по-іншому — то навіть не борщ, а просто юшка. Хтось каже: ми завжди готуємо тільки пісний борщ, а хтось говорить, що без м’яса — то взагалі не борщ.
