Австрійські пластуни, в рамках проєкту «Врятуй могилу героя», відшукали поховання австрійського інженера-хіміка Александра Вінерберга.
Про це повідомляє «Віртуальний некрополь української еміграції».
«Ця унікальна знахідка – результат діяльності невеличкої групи ентузіастів, об’єднаних довкола українця Тараса Піняжка, який мешкає у Відні. Ініціатива «Врятуй могилу героя» ось вже протягом кількох років займається пошуком та опікою над українськими могилами в Австрії», – розповідає Володимир Булгаков, співробітник Українського інституту національної пам’яті.
Уродженець Відня Александр Вінербергер протягом 19 років пропрацював на хімічних підприємствах СРСР. Перебуваючи у Харкові, він створив та зберіг світлини Голодомору 1932—1933 років, які є єдиним фотосвідченням геноциду українського народу в місті.
Александр Вінербергер походить з чесько-єврейської родини. Попри те, що батько Александра був євреєм, сам Александр, за свідченням його доньки, вважав себе австрійцем та атеїстом.
У 1933 році австрійця направили до Харкова, та призначили на посаду технічного директора синтетичної фабрики. У Харкові Вінербергер став свідком Голодомору та фотографував побачені ним жахіття на вулицях міста, попри загрозу бути арештованим НКВС.
Він зробив фотоапаратом Лейка близько 100 світлин, автентичність яких підтверджена. Вони є правдивими зображеннями тих приголомшливо жахливих подій.
Виїжджаючи до Австрії, Вінербергер у жовтні 1933 року переправив негативи дипломатичною поштою через посольство Австрії, з допомогою австрійського дипломата Гейнріха Пахера. На таких заходах наполягли саме австрійські дипломати, оскільки була висока ймовірність обшуку речей інженера силами радянської безпеки на кордоні, а віднайдення ними знімків могло загрожувати його життю. Після повернення до Відня Вінербергер передає знімки кардиналові Теодору Інніцеру, які нині знаходяться у архіві Віденської Дієцезії, який разом із генеральним секретарем Міжнародного комітету національних меншин Евальдом Амменде представили їх Лізі Націй.
Світлини Вінербергера вперше опублікували для широкого загалу 1935 року в книзі «Чи повинна голодувати Росія?» (Muss Russland Hungern) Евальда Амменде без зазначення авторства світлин через побоювання за безпеку їхнього творця. У 1939 році Александр Вінербергер видає власну німецькомовну книгу спогадів про життя в Радянському Союзі: «Важкі часи. 15 років інженера у радянській Росії. Правдива розповідь». Три розділи з цієї книги присвячені Голодомору в Україні.
Уривок з книги «Важкі часи. 15 років інженера у радянській Росії. Правдива розповідь», в перекладі Дмитра Джулая, публікується за статтею «Невідомі фото Голодомору інженера Вінербергера», – «Радіо Свобода», 22.11.2019:
– Я не бачив ні худоби, ні навіть гусей. Тільки ніким не доглянуті курчата притискалися один до одного біля закинутих хатин. Мимоволі згадував, як 17 років тому я, військовополонений, проїжджав тією ж країною, минав поля пшениці, бачив безліч худоби і гори їжі, яку пропонували на кожній станції. Навіть у 1926 році, після світової і громадянської воєн, ці землі так само процвітали. Якою нелюдською мала б бути ця сила, щоб перетворити квітучу країну, яка розкошувала їжею, в руїну.
Могилу Александра Вінербергера відшукав український емігрант Іван Мачинський на цвинтарі в Зальзбурзі. «Віртуальний некрополь української еміграції» публікує світлини могили та точні координати її розташування.
«Ми сподіваємось, що ця новина приверне увагу наших дипломатів і могила Александра Вінербергера стане важливим українським місцем пам’яті в Австрії. Віримо, що на його могилі щорічно запалюватимуть Свічку пам’яті, адже Вінербергер зробив так багато, аби зафіксувати страшний злочин Москви – страту українців голодом», – підсумовує співробітник Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд.
