Володимир Кутузов вже 5 років працює водієм в Костянтинівському ЦПМД Донеччини, з яких останні 3 суміщає з саном священника ПЦУ в селищі неподалік. А навесні цього року він визвався бути водієм мобільної бригади, яка обслуговує пацієнтів з COVID-19. “Вільне радіо” розпитало чоловіка про те чому та як він все це поєднує в часи пандемії.
Отець Володимир — єрей храму Святого Великомученика Димитрія Солунського Православної церкви України. Це у селищі Новодмитрівка в 3 км від Костянтинівки. Отець Володимир — священник нетиповий, бо став ним у зрілому віці, після 40 років, обрав для служіння ПЦУ та не бачить ніяких протиріч, щоб працювати й в медицині. Розмовляє він здебільшого російською; і в розмові з ним немає страху (як з деякими священниками) сказати щось не так.
В храмі
Церкву св. вмч Димитрія Солунського побудували лише рік тому, а до того в селищі храму не було. Тут мешкає близько 200 людей, і не всі були раді створенню саме церкви ПЦУ. Але поступово ситуація змінюється.
“Спочатку багато хто кричав, що “церква не така”, “неправильна”. А вже на Хрещення минулого року людей з 50 прийшли. На літургії ж лінуються трішки ходити. Іноді навіть з міста люди приїжджають. Були в нас вже й хрестини дітей, і вінчання: моя колега з мобільної бригади вирішила взяти церковний шлюб зі своїм чоловіком”, — каже священник.
Велику підтримку відчуває панотець з боку сільського голови Миколи Яковлева, чиї два сини служили в ЗСУ, а також місцевого фермера Олексія Солдатенко.
“До храму я ходив завжди. Але коли прийшла війна в нашу країну, я замислився, дещо переосмислив. Вирішив ходити в українську церкву, тому що побачив, що в ній все трохи по-іншому: більше за нашу країну моляться, за військових”, — розповідає отець Володимир.
Багато хто дивується, що він, російськомовний та з російським прізвищем очолює українську церкву.
“Я люблю свою країну, я тут живу та хочу продовжувати жити тут”, — просто відповідає на це священник.
Отець Володимир каже, що намагається підтримувати українських військових.
“Декілька разів служив молебні у військових в штабі ООС у Часів Ярі, в 90-му батальйоні у Костянтинівці панахиду по вбитих “кіборгах”. 25 грудня планую виїхати на передову, відслужити там молебень, там у мене кум зараз служить”, — розповідає священник.
Каже, що карантинних обмежень під час служіння в церкві дотримується.
“На службу люди приходять в масках. У кого немає — на вході є маски та антисептики. Матушка моя постійно протирає спиртом дверні ручки та ікони. Причастя я подаю в сухому вигляді, у перчатках, або одноразовими ложками, які потім спалюємо в печі. Хрест я зараз цілувати не даю, тільки благословляємо”, — пояснює отець Володимир.
На Різдво, каже, служіння буде в будь-якому випадку, навіть якщо запровадять локдаун.
“Може виставимо якусь колонку, і нехай на село йде служба. На жаль, у нас немає інтернету, тому онлайн-трансляцію вести не будемо”, — ділиться планами священник.
Досвід організації служіння на великі свята під час пандемії у нього вже є: на Великдень до церкви у Новодмитрівці приїздили контролювати виконання епідвимог співробітники поліції; все пройшло організовано.
Про тих священників, які нехтують карантинними обмеженнями, каже: вони гоняться за грошима.
“Ми ж цих людей ведемо до Бога і ми за них відповідаємо. Краще відслужіть самі. Але влаштовувати ці скупчення людей… Треба поберегтися трохи. Звісно, молимося за те, аби це все скоріше пройшло”, — каже священник ПЦУ.
В лікарні
Поза церквою отець Володимир стає просто Володимиром, який працює в Центрі первинної медичної допомоги Костянтинівки водієм мобільної бригади. Окрім нього в бригаді ще 2 медсестри. З весни кожного робочого дня вони їздять по домівках людей з симптомами коронавірусу та беруть у них мазки з носоглотки для ПЛР-тестування. Решту робочого часу Володимир возить сімейних лікарів на виклики до звичайних хворих.
Каже, що коли цю мобільну бригаду лише створювали, інший водій відмовився їздити у її складі до пацієнтів з коронавірусною хворобою.
“Я одразу підійшов до свого механіка й сказав: “Давай піду я, якщо нікому”. Комусь це діло треба робити. Потім сказали, що це буде ще й окремо оплачуватись”, — згадує водій-священник карантинну весну.
Пояснює, що заразитися на роботі не боїться. Оскільки, на думку священника, підчепити коронавірус можна будь-де.
“Якби був острах, я б, мабуть, не пішов виконувати цю роботу. Заразитися можна і вдома, і в магазині, і на ринку, і в транспорті. Так само відчувають і мої обидві колежанки, які теж добровільно визвалися працювати в мобільній бригаді”, — каже Володимир.
Як працює мобільна бригада
Графік роботи у Володимира з 7:30 до 17:30, іноді бувають чергування в суботу до 14:00. Зранку він отримує перелік адрес, де їх чекатимуть, та планує маршрут. Вдягаються у захист у поліклініці: це комбінезон, рукавички, маска, бахіли. Медсестри одягають ще й одноразовий халат та окуляри.
“Виїхали в такому “красивому вбранні”. За кермом особисто для мене не дуже зручно: окуляри миттєво запотівають, якщо потрібно вийти на вулицю. Також капюшон комбінезона зроблений так, що якщо мені потрібно повернути голову та подивитись в бік, капюшон закриває пів обличчя. Тому приходиться потихеньку під’їжджати до перехрестя, подивитися і їхати далі. Вже звикли”, — пояснює він.
Якщо потрібно, він допомагає медсестрам обробитися, приймає телефонні дзвінки з ЦПМД з робочих питань. Вийшовши з домівки чергового пацієнта, медсестри скидають халати та складують їх в багажник у пластиковий мішок для подальшої утилізації. Медсестри обробляють руки та окуляри, і бригада вирушає далі. До наступного дому вони вдягають новий комплект з халату, маски, рукавичок та бахілів. А коли повертаються “на базу”, то знезаражують використані ЗІЗи у контейнері з дезінфектантом, а потім це забирає на утилізацію спеціалізована організація.
Для того, щоб об’їхати 20-30 пацієнтів з симптомами COVID-19 та вже підтвердженим діагнозом потрібно в середньому 2-3 години, розповідає Володимир. Іноді бачить в таких переліках знайомих. Але страшніше буває, коли сусіди людей, до яких приїхав з медсестрами, неадекватно реагують на такий візит.
“Буває, що сусіди виходять та розпитують: “А до кого ви приїхали? А навіщо?” Звісно, ми про це нічого не кажемо. Колись чули, як люди кричали своїй хворій сусідці: “Та щоб ти здохла!” Ми були шоковані. Я відчинив вікно та сказав їм: це може статися будь з ким, замисліться про це. “Їдьте й ви звідси, розносите тут…” Щоправда, вони сиділи за столиком та “лікувались від коронавірусу”. А дівчатам з моєї мобільної бригади інші кричали, що й постріляють, якщо ще приїдемо. Гадаю, це просто паніка у людей”, — розповідає Володимир та додає: зараз люди сприймають їхні візити дещо спокійніше.
Також Володимир іноді, якщо госпіталізують прямо з поліклініки, відвозить людей з COVID-19 в інфекційну лікарню.
“Зсередини наша “Нива” повністю вкрита ПВХ-плівкою. Тому її легко забризкати дезінфікуючим розчином та протерти. Більше госпіталізацій пацієнтів з COVID-19 виконує “швидка”, — каже Володимир.
За його словами, доплати за інфекційну небезпеку праці отримує, але менше ніж 300%. Значну частину з цих доплат він витрачає на своє служіння та облаштування храму, а також на благодійні пожертви важкохворим.
Володимир каже, що його мобільна бригада — поки єдина у Костянтинівці.
Служіння для важкохворих та померлих
Священник ПЦУ проводив християнські обряди й у самій лікарні.
“Я причащав в хірургії хворих, щоправда не з COVID-19 (це було до пандемії). Медсестри, буває, дзвонять та питають чи можу я приїхати та причастити хворого. В основному більше перед операціями намагаються люди причаститись. Від хворого ніякої підготовки до причастя непотрібно. Я читаю молитви, сповідую та причащаю людину. Та й потім продовжую за них молитись. Як і за лікарів, які роблять ті операції та лікують ту людину”, — розповідає отець Володимир.
Відспівувати померлих з COVID-19 йому ще не доводилося, хоча ритуальні служби й питали в нього про таку можливість. Відповів, що міг би, але тільки на кладовищі, просто неба, або принаймні на вулиці. І ще раз його запрошували провести обряд поховання небіжчика з підтвердженим COVID-19, але священник не зміг, працював у лікарні. Тож відспівував померлого інший священник ПЦУ з Костянтинівки.
А от про колег з церков московського патріархату отець Володимир каже: ті проводять відспівування померлих з діагнозом COVID-19 за скороченим варіантом та “підвищеним тарифом”.
“Вони читають лише літію та одну молитву, повністю як має бути, вони не вичитують. 5 хвилин і все. Це все мені люди з “ритуалок” розповідають”, — каже священник.
Серед священників ПЦУ на Донеччині є поліціянт, слюсар, фельдшер і шахтар
Володимир Кутузов додає, він не єдиний зі священників округи працює. І це тільки йде на користь.
“Мабуть, це Богу так завгодно. Такий священник з людей гроші не тягне, як це є в основному у церквах московського патріархату. В нашому храмі немає ніяких “тарифів”. Люди жертвують хто скільки зможе та бачать, що за їх та за мої гроші робиться в храмі”, — пояснює вірянин.
Та додає: священник — це пересічна людина, “звичайний сім’янин та громадянин цієї країни, як і всі люди”. Отже, він так само має годувати свою родину, сплачувати “комуналку” та за щось жити.
“Отець Сергій Судак з Бахмута працює в поліції патрульним, я в ЦПМД Костянтинівки. В Краматорську отець Михайло Сиротенко працює на “швидкій” лікарем (чи фельдшером), отець Віталій — слюсар “Новокраматорського металургійного заводу”. А у Покровську отець Олександр Солдатенко — шахтар! Весь такий чорний виходить з шахти. До речі, люди з ним намагаються йти в зміну, ніби він янгол-охоронець”, — розповідає отець Володимир про священників ПЦУ з Донеччини.
Протиріччя між роботою саме у сфері медицини та богослужінням отець Володимир Кутузов не вбачає та наводить приклад одного християнського святителя.
“Взяти святителя Луку Кримського: він був хірургом, виконував хірургічні операції, та в сані єпископа. Молитви це зрозуміло — ми молимося за все, але людям потрібна і така (медична, — ред.) допомога”, — каже панотець.
А на запитання, чи хотів би займатися лише справами церковними, каже що, мабуть, вже й ні.
“Мене так тут (в ЦПМД, — ред) “затягнуло”… І церквою я в основному встигаю займатися. А от якби можна було створити тут медичне капеланство, я б хотів це робити: і працювати в лікарні, і служити. Можна було б підтримувати хворих, сповідувати та причащати, в тому числі й ковідних…”
