Тиждень тому Синод Кіпрської православної церкви визнав незалежність Православної церкви України. Напередодні цієї події кіпріоти з подивом і навіть з деякою розгубленістю спостерігали за тим, як Росія, яку багато хто з них довгі роки вважали, щонайменше, дружньою країною, відкрито, нахабно, безцеремонно втрутилася у внутрішні справи Кіпру з метою перешкодити Синоду КПЦ визнати незалежність ПЦУ.
Треба сказати, що здивування кіпріотів зрозуміти можна. На їхній пам’яті подібне відбувається вперше. До цього Росія та її агентура на Кіпрі намагалися, хоч і з труднощами, триматися хоча б в мінімальних рамках пристойності.
Росія з її агентурою за довгі роки за допомоги брехливої пропаганди навчилися маскувати свої руйнівні дії під різними благородними і милозвучними назвами. Або, принаймні, намагалися маскувати. Більшість тверезомислячих людей в світі це не вводило в оману: всі прекрасно розуміли, що мають справу з жорсткими і агресивними брехунами і лицемірами.
Образ Росії як миролюбного борця за мир і справедливість продавався, в основному, корисним ідіотам на Заході і своєму підконтрольному зазомбованому населенню. Але у випадку з Кіпром Росії, за допомоги цілого комплексу заходів і зусиль, вдалося вселити більшості громадян країни образ «доброї православної захисниці» кіпріотів.
Цьому сприяло і те, що частина російських громадян привозили з собою величезні гроші, які вони, в більшості випадків, вкрали на батьківщині і витрачали їх на Кіпрі.
Так тривало до недавнього часу, поки кіпріоти не побачили справжнє обличчя Росії в особі посла в Республіці Кіпр Осадчого, російських священників і численної агентури як місцевого походження, так і заїжджої.
Питання визнання незалежності ПЦУ для Москви настільки важливе, настільки болюче, що для зриву цього процесу вона відкрито стала погрожувати і втручатися у внутрішні справи Кіпру та Кіпрської церкви.
Ще до Синоду КПЦ російська агентура «накинулася» на архієпископа Хризостома II за те, що він згадав під час молитви ім’я предстоятеля ПЦУ Епіфанія і тим самим визнав незалежність української церкви від Москви. Cyprus Daily News писав про це в статті «Гібридна атака Росії на Кіпрську православну церкву».
Після того, як Хризостом оголосив про позачергове засідання Синоду, почався тиск на єрархів КПЦ і особисто предстоятеля Кіпрської церкви з метою перешкодити ухваленню рішення про визнання ПЦУ.
Після засідання Синоду, де єрархи Кіпрської церкви більшістю голосів підтримали Хризостома і підтвердили незалежність ПЦУ від Москви, почався третій етап втручання Росії у внутрішні справи Кіпру.
Як ми і припустили, втручання Росії у внутрішні справи Кіпру триває і стає більш масштабним. Це було очікувано. Але ми ніяк не могли припустити, які саме методи і форми втручання будуть використані на Кіпрі з боку агентури впливу Росії.
Представляємо вам одного з персонажів кремлівської агентури на Кіпрі, «рупора російського православ’я» і пропагандиста Олександра Бориславського.
Недовчений семінарист Олександр Бориславський – сорокарічний громадянин України, який проживає на Кіпрі, – прихильник «русского міра», путінського режиму і РПЦ. Ярий ненависник України і незалежності ПЦУ. Бориславський – парафіянин російськомовного православного приходу Святителя Миколая в Лімассолі. Фотограф-аматор, графоман, дешевий пропагандист і наклепник. Греконенавіснік, антисеміт, російський шовініст і радикальний націоналіст.
Іменує себе в соцмережах як Алєксандр Вознєсєнскій. Під цим псевдонімом він і пише свої брудні і брехливі опуси. Їх варто вивчити навіть не через явну ненависть до Кіпру, кіпріотів і всього грецького, а для того, що вони наочно показують нам, що саме думають про Кіпр, кіпріотів, кіпрський уряді і греків в цілому в РПЦ і в середовищі переважної більшості людей, які називають себе росіянами православними віруючими.
Як нам стало відомо, Бориславський тісно пов’язаний з секретарем відділу зовнішніх церковних зв’язків (ВЗЦЗ) Московського патріархату з міжправославних відносин протоєреєм Ігорєм Якімчуком. ВЗЦЗ МП – це фактично російський «церковний МЗС». Бориславський страшно пишається цим знайомством і багаторазово хвалився в колі прихожан, що він мало не щодня знаходиться на зв’язку з Якімчуком і виконує для нього численні делікатні доручення на Кіпрі.
Протоєрей Якімчук, за нашими даними, часто безпосередньо спілкується з кількома єрархами Кіпрської православної церкви. Якімчук відвідував Кіпр під час освячення церкви апостола Андрія та всіх святих, в землі російській просяявших, яку побудував у Нікосії російський бізнесмен Вячєслав Зарєнков.
Бориславський зараз під своїм псевдонімом активно постить тексти в своєму телеграм-каналі «Релігія і політика».
Ознайомившись з його опусами, стає зрозуміло, що насправді він ретранслює нам думки, настрої і думки вищих функціонерів РПЦ і, мабуть, протоєрея Ігоря Якімчука, пропускаючи через себе їх світогляд. Бориславський унікальний тим, що він являє собою зразок «істинно російського православного віруючого-фанатика» і не приховує цього. Навпаки, він відкрито пропагує цей свій образ, свої погляди. Такий собі православний «ігіловець».
При цьому Бориславський довгий час живе на Кіпрі і, зрозуміло, користується всіма благами європейської країни. Користується всіма перевагами життя в демократичному, цивілізованому суспільстві, в державі-члені Євросоюзу. Він насолоджується спокоєм і безпекою Кіпру і дружелюбністю кіпріотів. Але все це люто ненавидить і відкрито пише про це в своїх текстах, використовуючи найнижчу, негідну лексику.
Він дозволяє собі ображати країну і людей, які взяли його як гостя, дозволили йому тут вільно жити, вчити дітей, дружині – працювати.
І це зрозуміло, бо не може любитель «русского міра» любити те, що є прямою протилежністю «русского міра». Якби він дозволив собі сказати те ж саме в Росії про російській уряд, про російських громадян і про російську церкву, він би давно вже гнив би у в’язниці Лефортово.
І він такий не один. Як не дивно, багато «патріотів» Росії вважають за краще жити далеко від Росії, в країнах, які вони ненавидять.
Щоб не бути голослівним наведу лише деякі його висловлювання з його постів в телеграм.
З поста про регіональні і глобальні наслідки рішення Синоду на Кіпрі:
[Якщо Синод визнає незалежність ПЦУ], то «з Кіпру підуть залишки російських компаній, які хоч якось підтримували економіку Кіпру, яка зараз знаходиться в стані конвульсій … РФ змушена буде обслуговуватися [мається на увазі захід у порти військових кораблів РФ] на окупованій частини і піти на зближення з Туреччиною. Причому, вона [РФ] демонстративно від цього утримується, але в разі рішення Кіпру щодо відмови обслуговувати російські кораблі, у неї по суті не залишиться вибору».
Православний активіст Бориславський фактично погрожує Кіпру. Хоча тут він не оригінальний. Саме ці погрози багаторазово висловлювалися різними російськими «оглядачами і політологами» в штатському. Мабуть, у Бориславського з ними однакові методички.
З поста про кіпрський уряді:
«Саме завдяки російським грошам зараз на острові люди їздять не на ослах, а на сучасних автомобілях» …
І ще раз.
«Кіпр колосальним чином залежить від російських грошей. Ще пів сотні років вони їздили на ослах, і тільки завдяки російському капіталу вони сіли за автомобілі і почали будувати пристойне суспільство»…
Тут «рупор російського православ’я» транслює поширену серед російськомовних на Кіпрі твердження, що без російських грошей острів був би відсталою аграрною країною.
Про зміну архієпископа в Кіпрській церкві:
«Вирівняти позицію щодо Кіпру може тільки ситуація, якщо відбудеться зміна Предстоятеля. Думаю, що у митрополита Никифора є багато шансів зайняти це місце»…
Бориславський якраз ретранслює те, про що так мріють російські агенти на Кіпрі.
Про архієпископа Хризостома:
«Був ти Архієпископ, а тепер, думаю, що дадуть тобі посаду архічерта за твою зрада Христа» …
«Його ім’я увійде в історію, ймовірно, як Копростом (говноуст), а не Хризостом (златоуст)» …
«Цілком логічно, що Архієпископ Копростом тепер якомога швидше покличе Думенка [предстоятеля ПЦУ Епіфанія] на Кіпр, щоб забруднити гноєм співслужіння з розкольниками єрархів Кіпрської Церкви, і закріпити цей розкол … Треба ж ж бути рідкісною сволотою, щоб так гнобити свою Церкву» …
Про греків:
«Колись один єрарх сказав мені, коли ми заговорили про можливе визнання розкольників Кіпрської Церквою «ти міркуєш як християнин про те як повинен вести себе порядний архієрей, але забуваєш, що ми говоримо про греків».
«До сих пір дуже хочеться сподіватися, що він помилявся, хочеться думати краще про владику з Кіпру, хоча він має рацію в тому, що розкольників у всьому світі визнали тільки греки – адже визнав Патріарх Варфоломій (духовний лідер еллінського світу), визнала ЕлПЦ (греки), визнав Патріарх Феодор від імені Александрійського Патріархату (єрархію якого складають майже всі етнічні греки), і тепер питання про визнання з боку Кіпрської Церкви, яка нерозривно пов’язує себе з Грецією та еллінізмом. Такий собі етнічний еллінський блок»
«Розкольників визнали ТІЛЬКИ етнічні греки: Патріарх Варфоломій (духовний лідер еллінів) і його оточення, ЕлПЦ (греки), Александрійський Патріархат (єрархи майже все – етнічні греки) і Кіпрська Архієпископія (по суті греки). Про що це говорить? Про те, що в еллінському середовищі досі жива і міцно розвивається тема еллінізму … … серед цих еллінів-фанатиків, які по суті своїй є єретиками»…
Про Вселенського патріарха Варфоломія:
«Ідіть лісом, товариш Варфоломій, терпельщік ви наш любий. Це ми вас терпимо як якесь непорозуміння».
«Патріарх Варфоломій біснуватий фанатик націоналізму» …
«У Церкві [РПЦ] довго закривали очі на це біснування і в підсумку єретик Варфоломій вторгся і на територію РПЦ щоб розширити свою територію і підпорядкувати собі Україну».
«Що може зробити РПЦ? По-перше, потрібно осмислення, що незважаючи на те, що мова йде про чотири Церкви, але проблема одна – фанатичні амбіції елліністів, які підпадають під осуд єресі етнофілетизму».
Знаючи про близькість Бориславського до вищих єрархів РПЦ можна сміливо говорити про те, що він повторює думки і слова своїх вищих соратників, або кураторів, якщо хочете.
Про парафії РПЦ на окупованих територіях Кіпру:
«І так, якщо єрархія [КПЦ] раптом піде цим шляхом і нам будуть говорити, що ми нібито шантажуємо Кіпр тим, що в разі відходу всіх єрархів в розкол ми відкриємо парафії на окупованій частині острова, не треба соромитися вказувати, що ми поважаємо на відміну від Архієпископа Копростома, не національні інтереси, а інтереси Церкви»…
«Не можна говорити вже про канонічну територію Церкви Кіпру з огляду на те, що для нас така Церква вже не існує в повноті Православної Церкви. Крапка»…
Бориславський тут не нібито, а реально шантажує Кіпрську церкву можливістю відкриття православних парафій РПЦ на окупованих територіях Північного Кіпру.
Реакція на рішення Синоду та визнання ПЦУ:
«Так, я і багато інших думали, що Архієпископ Хризостом зупиниться перед можливою загрозою розколу своєї власної Церкви. Але він виявився більш мерзенним типом ніж про нього думали »…
«Для Кіпрської Церкви вельми чутливою темою є окупована частина острова, де турки не дозволяють їм навіть храми будувати. Але, ось, якщо РПЦ матиме бажання, то ймовірно зможе домовитися про те, щоб там відкривалися парафії РПЦ, подібно до того як там зараз діє прихід розкольників РПЦЗ (А). І в цьому світлі вельми цікавим чином звучать слова архієпископа Леоніда, заступника голови ВЗЦЗ РПЦ, який недавно в інтерв’ю говорячи про можливість відкриття парафій в Африці вказав про тисячі етнічних росіян, які живуть на Кіпрі (вони є як на грецькій, так і на окупованій частинах ), і що РПЦ зобов’язана піклуватися про духовне окормлення своїх співвітчизників»…
Тут потрібно дати деякі пояснення. Бориславський відкрито транслює погрози, по всій видимості, від вищих єрархів РПЦ організувати прихід МП на окупованій частині Кіпру. При цьому він намагається виставити цей крок, як відповідь на недружні дії КПЦ.
Однак, як нам стало відомо, ідея з організацією православних парафій на окупованих територіях виникла у ВЗЦЗ РПЦ вже давно. Голова управління із закордонних установ РПЦ Антоній Сєврюк кілька разів приїжджав на Кіпр. У 2018 році він відправив свого емісара, який зараз працює священником в російському приході Лімассола, на окуповану частину Кіпру для вивчення на місці можливості відкриття там офіційного приходу РПЦ. За нашими відомостями, Сєврюк також говорив Бориславському, що РПЦ хоче мати свій прихід на півночі Кіпру.
Детально про православну парафію на окупованих територіях в статті «Розкольники в погонах».
Зараз, коли відносини з КПЦ зіпсовані, РПЦ цілком може піти на цей крок.
Рік тому ми ще не знали, що настоятель Алєксєй Іванов, який зараз опікується церковним приходом РПЦЗ (А) на півночі, з самого початку був готовий перейти в РПЦ і, за інформацією обізнаних джерел, чекає вказівок з Москви. Як нам розповіли джерела, Іванов навіть кілька разів їздив до Москви, щоб обговорити з церковними «мідовцями» умови переходу його північного приходу до Московської патріархії.
Але цим планам рік тому завадив скандал в ЗМІ та різка реакція на нього архієпископа Хризостома і президента Анастасіадіса. Зараз, коли РПЦ розірвала відносини з Хризостомом, Москва неодмінно скористається ситуацією і, як водиться, зробить вигляд, що «самі винні» і «це не ми».
За інформацією наших джерел, настоятель російської парафії Іванов кілька років тому приїхав на окуповану частину Кіпру і купив там нерухомість. До його появи на Кіпрі, він пройшов «спеціальну підготовку» в Московській патріархії. Як відомо, такі курси зазвичай проходять агенти російських спецслужб, які працюють під прикриттям …
Потім настоятель Іванов, за нашими даними, звернувся до офіційних осіб Кіпрської православної церкви з проханням дозволити створити православну громаду і відкрити православний прихід на окупованій території. У КПЦ йому, зрозуміло, відмовили. Після цього він звернувся в РПЦЗ (А) і там його висвятили в сан. Алєксєй Іванов весь цей час, за даними наших джерел, підтримував зв’язок з РПЦ і чекав моменту коли йому «дозволять змінити вивіску» і офіційно перейти до РПЦ.
По всій видимості, в Москві прекрасно розуміли, що створення православного приходу на окупованих територіях на той період часу під егідою РПЦ могло призвести до непередбачуваних наслідків у відносинах з Кіпрської церквою. Тому, ймовірно, вирішили використовувати гібридні методи і створити православну парафію під егідою РПЦЗ (А), яка формально не підпорядковується Московському патріархату.
Бориславський про Хризостома:
«Хризостом разом з тими, хто пішов по бєспрєдєлу, думаю, цілком можуть усвідомлювати, що терпіння РПЦ не гумове, так само як і терпіння РФ – адже Архієпископ на догоду США дозволяє собі досить хамську поведінку» …
Тут Бориславський, переходячи з церковної на блатну лексику, відкрито визнає причетність Росії до втручання у внутрішні справи Кіпру.
Коментар до інтерв’ю посла РФ на Кіпрі Осадчого:
«РФ показує себе в ролі захисника Православ’я».
До речі, в інтерв’ю посла Осадчого в кіпрських ЗМІ звертає на себе увагу один цікавий факт. А саме те, що посол Росії дослівно повторює слова митрополита Іларіона (Алфєєва), глави ВЗЦЗ: «Подолання глибокої кризи, що охопила православний світ, представляється можливим лише шляхом повернення до канонічного церковного строю та православної соборності».
По всій видимості, все ж у російських дипломатів і церковних «мідовців» одна і та сама обов’язкова до виконання методичка. А те, що подібні методички пишуться на Луб’янці «відповідальними товаришами» сумнівів ні в кого вже немає. Навіть у кіпріотів.
Висновок з усього вищевикладеного очевидний. Російський режим, російська, так звана «православна церква», численні і різноманітні агенти російського впливу сьогодні, прямо зараз, відкрито і нахабно намагаються зламати Кіпрську православну церкву зокрема, і кіпрську владу в цілому, через коліно. Намагаються перетворити їх на свої знаряддя для досягнення російських політичних цілей. Намагаються, за великим рахунком, перетворити вільну Республіку Кіпр на свою маріонетку.
Чи вийде це зробити? Залежить від громадян Кіпру. Залежить від кіпрських громадян Європейського Союзу.
Сподіваюся, що ця стаття послужить підставою для перевірки діяльності Олександра Бориславського владою Кіпру.
