Кремль зазнав чергової поразки: Вперше за 300 років у ПЦУ з'явився посол від Вселенського патріархату

Кремль зазнав чергової поразки від світового православ’я. Синод Кіпрської церкви підтвердив визнання Православної церкви України. Спроба Москви підкупити архієреїв та розколоти кіпріотів — провалилася. А буквально перед тим сталася інша історична подія: вперше українські єпископи взяли участь у висвяченні архієрея Вселенського Патріархату.
Восьмого листопада в столиці світового православ’я — на Фанарі, — відбувся «український день».
Його Всесвятості Патріарху Варфоломію співслужать два єпископи Православної церкви України. Ще два роки тому вони належали до різних конфесій, а тепер у Константинополі рукопокладають архієрея для Першої по честі Церкви:
Олександр (Драбинко) — митрополит Переяславський та Вишневський ПЦУ. В минулому — секретар Блаженнішого Володимира (Сабодана) та лідер проукраїнського крила в Московському патріархаті. Один з двох архієреїв РПЦ в Україні, які взяли участь в Об’єднавчому Соборі 15 грудня 2018 року.
Матфей (Шевчук) — єпископ Володимир-Волинський та Турійський ПЦУ. У минулому — секретар предстоятеля УПЦ Київського патріархату Філарета (Денисенка). Учасник Об’єднавчого Собору 15 грудня 2018 року.
Молитва українською мовою звучала на Фанарі майже два роки тому, коли Патріарх Варфоломій вручав Томос про автокефалію новообраному Митрополиту Київському Епіфанію.

Цього разу зібрання українських та вселенських єпископів вдалося до ще одного важливого кроку: Патріарх Варфоломій зводить в архієрейське достоїнство свого Екзарха в Україні, архімандрита Михаїла (Аніщенка) — це вперше за останні 300 років.
44-річний Михаїл народився в Хабаровську, в родині офіцера. Священничий сан прийняв 1997-го. Після закінчення Волинської богословської академії Московського патріархату та Афінського національного університету — настоятель храму преподобного Аліпія Стовпника в Анталії (Туреччина, територія Вселенської патріархії). З 2 лютого 2019 року — призначений Екзархом, тобто послом Вселенського Патріарха в Києві. Голова Ставропігії — представництва Константинопольського патріархату, яке розташоване в Андріївській церкві міста Києва. З 8 листопада 2020 року — титулярний єпископ Команський з осідком у Києві.
«Прикладів таких екзархів, таких послів Вселенського Патріарха в православному світі існує всього вісім — і єпископ Команський Михаїл (Аніщенко) є одним із восьми. Вселенський Патріарх засновує, він має таке право, свої ставропігії. Десь вони називаються ставропігії, десь метехіони. Церковна одиниця, яка підлягає напряму Вселенському Патріарху. І тому це велика честь і велика шана для України, що в нас є такий екзарх», — каже релігійний експерт Андрій Ковальов.

В урочистий момент лідер усього православного світу передає українському богослову із Києва знаки єпископського достоїнства.
«Аксіос», або «достойний» — так вітають грецькою мовою нововисвячених священнослужителів.
«Аксіос! Митру одягає», — такими є перші подячні слова грецького владики, виголошені українською мовою.
«Перш за все я б хотів переказати привітання для українського народу від його Всесвятості Патріарха Варфоломея, подякувати за підтримку. Звертаюся з проханням до наших співвітчизників, щоб вони допомогли мені своєю молитвою. Безумовно, це найцінніший ресурс, коли ми молимося один за одного», — наголосив Михаїл (Аніщенко), Екзарх Вселенського Патріархату, єпископ Команський.

Але хіротонія владики Михаїла на Фанарі — торжество не однієї людини, а всієї Помісної церкви, переконаний релігійний експерт Олександр Єфременко.
«Це дуже важливо і знаково, що поряд зі Вселенським Патріархом Варфоломієм, поруч із грецькими архієреями участь у рукопокладенні на єпископа брали так само єпископи Православної церкви України. Тобто Вселенська патріархія визнає хіротонію в повній мірі», — пояснює він.

Опонент канонічної Української церкви — Московська патріархія, — здається, вже звикла до «поганих новин». Але ця подія в Константинополі шокувала найвитриваліших: участь у висвяті єпископа Вселенської Церкви бере нещодавно таврований розкольником архієрей Київського патріархату — Матфей Шевчук.

І тут у хід пішли жалюгідні вигадки: «Константинопольський патріархат усвідомлює слабкість своїх позицій, оскільки правомочність «єпископських санів» представників «ПЦУ» не просто сумнівна, а жалюгідна. Дорівнює нулю. (Тому) Фанар запустив або готується запустити процес масового перерукоположення «єпископів» «ПЦУ», — було сказано в російському джерелі «Расколам. нет».

Якийсь шпигунський трилер! Москва стверджує, що перед хіротонією Михаїла греки «пересвятили» владику Матфея. Але навіщо?
«Таємно, десь під покровом ночі, владику Матвея рукоположили, щоб комусь шось довести. Ніхто нікому нічого не доводить. Хіротонії єпископські визнаються в повній мірі», — нагадує релігійний експерт Олександр Єфременко.
Владика Олександр Драбинко, митрополит Переяславський та Вишневський ПЦУ, який також разом із Патріархом Варфоломієм взяв участь у хіротонії Екзарха, зазначає: у Царгороді почуваються, як удома.

«Ми коли їдемо до нашої мами в гості, нам завжди приємно, завжди радісно і трепетно для нашого серця. Ми всі знаємо, що таке Софія Константинопольська, і повернутися до своїх коренів, особливо, коли ти вже єпископ і маєш освіту, коли ти багато про це читав і маєш можливість безпосередньо доторкнутися до цього своїми руками, стати учасником хіротонії нового єпископа», — каже Олександр Драбинко.
Особливою радістю для єпископів з України став візит до знаменитої Богословської школи на острові Халкі. Це — місце сили православного світу.

Вища Богословська школа Константинопольського патріархату заснована 1844 року в межах Османської імперії. За 176 років з її стін вийшло 900 випускників. Ніби небагато, але серед них — 16 патріархів і десятки митрополитів семи православних церков. Серед них і Його Всесвятість Варфоломій І. Під час чергового загострення греко-турецьких стосунків 1976 року Анкара закрила Академію.
«Семінарія на даний час є закритою, але функціонує Троїцький монастир. Там є єпископ-намісник, там є братія, але такого повноцінного студентського семінарського життя немає. Виш вони закрили, проте є певна надія, що в ході перемовин грецької влади, Елладської церкви та турецької сторони в найближчий час все таки відкриють цю семінарію», — сподівається релігійний експерт Олександр Єфременко.

Вселенська Патріархія, як і більшість православних церков, живе за новоюліанським календарем. По-православному зустрічає Різдво 25 грудня, і тому саме 8 жовтня — на свято Архангела Михаїла — рукоположили в єпископи Екзарха для України.

Повернувшись до Києва, Екзарх підлягає українському календарю Помісної церкви. Тож у День престольного свята Михайлівського золотоверхого монастиря, який святкується в нас 21 жовтня, — він співслужить предстоятелю Православної церкви України у знаменитій обителі.
Вже наступного дня Екзарх відвідав монастир святого Нектарія Егінського на Ясному хуторі під Києвом — тут відзначали 100-річчя з дня народження відомого богослова. Владика Михаїл отримав у дар облачення з ризниці покійного митрополита Володимира Сабодана.

Митрополит Олександр Драбинко — молодий архієрей і запальний проповідник. Після повернення з Царгорода, саме йому довелося розвінчувати кремлівську байку про «надзвичайні повноваження» в Україні новопоставленого Екзарха Михаїла.

«Ці всі домисли і дурниці — я інакше не можу їх назвати — треба забути і перестати на них звертати увагу», — наголошує Олександр (Драбинко), митрополит Переяславський та Вишневський ПЦУ.

Він додає: «На сьогоднішній день екзарх — це представник, це дипломатична місія, яку виконуватиме владика Михаїл. Тут, у Києві, безпосередньо в тому місці, яке називається екзархією — це Андріївська церква».

«Логічно було б, щоб Екзархом в Україну був би призначений архімандрит чи архієрей грецького походження. Але постать єпископа Михаїла Аніщенка дуже знакова. Він етнічний українець. Хоча дуже довго навчався в Греції. Має потужну богословську освіту. Людина дуже мудра. Це інтелектуал», — каже релігійний експерт Андрій Ковальов.
«Екзарх має дві вищі освіти, Екзарх дуже освічена, добра, щира людина. З ним дуже легко спілкуватися. Це повна протилежність того, що ми бачили і бачимо на прикладі російської церкви, де ти зашорений, де тебе хочуть подавити, показати, який ти маленький. Тут навпаки: освіта, культура тільки підкреслює відкритість людини», — акцентує релігійний експерт Олександр Єфременко.
Сам Екзарх Михаїл також відкидає всі домисли про статус «смотрящого» за ПЦУ. Україна — канонічна територія не Константинопольського чи Московського патріархатів, а має всю повноту влади Помісної церкви. Українська Церква — по справжньому автокефальна. Екзарх — лише повноважний посол.

«Це є правило в православному світі, і його не можна порушувати. Канонічне право дозволяє собі порушувати одна-єдина — Російська православна церква, вони не рахуються з канонами», — каже релігійний експерт Андрій Ковальов.
Церковна Москва не рахується з канонами сьогодні, відкинувши спілкування із Церквою-Матір’ю, не рахувалася і в минулому. Мета одна — необмежена влада над чужими територіями і душами людей. Зовсім інша місія в екзархів Константинополя.
Інститут екзархів Вселенської Церкви — для України не щось нове, а відновлення давньої традиції.

«Коли відбулося хрещення Руси-України, то Вселенський Патріарх завжди призначав свого екзарха, пізніше цю посаду поєднував Київський митрополит. Вселенський екзарх мав тут, в Україні, чимало монастирів. Скажімо, у Львові це Успенська ставропігія, дуже відома, в Києві — Богоявленський монастир на Контрактовій площі, у Луцьку — ставропігія при Хрестовоздвиженському братстві. І фактично екзарх опікувався цими ставропігіями», — пояснює релігійний експерт Андрій Ковальов.

Київські митрополити ставали одночасно екзархами Константинопольського Патріарха з 1633 року. Перший екзарх Константинополя — святий Петро Могила, а після нього Блаженніші Сильвестр Косов, Діонісій Балабан, Йосип Тукальський, Антоній Винницький, тощо. Традиція обірвалася після того, як Москва поділила Київську митрополію із католицькою Річчю Посполитою. Історики свідчать: при цьому сотні тисяч православних полишили на поталу.

«Коли було підписано 1686 року Вічний мир між Річчю Посполитою і Московією, то Київська митрополія втратила свою юрисдикцію над ставропігіями Константинопольського патріархату, зокрема, саме на Правобережжі, які лишилися в складі Речі Посполитої», — додає історик Церкви Євген Букет.
Православні Речі Посполитої, переважно Правобережної України, були віддані в Унію. Але ціла низка потужних монастирів на території польського Правобережжя — Мотринський, Мошногірський, Медведівський та Лебединський — залишалися православними.
«Вони вели дуже активну комунікацію зі Вселенською церквою, зокрема з Афоном, і настоятелів у ці монастирі вони отримували не з Києва, а з Константинополя, з Афона і дуже часто з Браїльської митрополії», — зазначає Євген Букет.

Фахівець наполягає: юрисдикція Вселенської Патріархії над правобережною Україною зберігалася до часів Французької Революції!

Церковна опіка Вселенської Патріархії над Правобережною Україною здійснювалася з Браїльської митрополії. Її центр перебував у місті Ізмаїл — тепер у межах України. У XVIII столітті це була територія Османської імперії.

«Ми маємо, зокрема, грамоти Браїльського митрополита Даниїла 1750-60 років, які свідчать, що священики в Корсунському старостві, в Канівському старостві аж до Білої Церкви висвячувалися в Браїльській митрополії Браїльськими митрополитами до середини ХІХ ст. Митрополит її скорочено називався митрополитом українським. Повна титулатура була: митрополит Хотинський і всього узбережжя Дунайського, Дністровського і Дніпровського», — наголошує Євген Букет.

Понад те, відновлення єдності з Константинопольським патріархатом усієї України, зокрема й Лівобережної Гетьманщини — ключове завдання для козацької еліти та пункт № 1 знаменитої Конституції Пилипа Орлика 1710 року.

«Якщо ми поглянемо в Конституцію Пилипа Орлика, то там побачимо, що Військо Запорозьке, козаки, зобов’язувалися повернути Київську митрополію під омофор Константинополя. Це було дуже чітко прописано в юридичному документі», — пояснює Букет.
Повною мірою виконати церковний заповіт Гетьмана Івана Мазепи, виписаний у Конституції 1710 року, вдалося вже в наш час. Українська Церква вийшла з-під духовної окупації Москви, відновила єдність із Царгородом і була стверджена у статусі Автокефальної Церкви.
Проте стабілізація життя Православної Церкви в Україні автоматично не наступає. Москва далі чинить опір, а перша зустріч Патріарха Варфоломія та президента Зеленського була провальною, зазначають експерти.

«Він був холодний, на жаль, президент Зеленський допустився масу дипломатичних помилок. Насамперед він мав запросити Патріарха Варфоломія до України, але він це проігнорував і не запросив», — пригадує релігійний експерт Андрій Ковальов.

Але в жовтні цього року Зеленський приїхав уже з другим візитом на Фанар.
«Тепер президент Зеленський зрозумів усе — це дослівно мені так передали зміст розмови. Так, вона була набагато теплішою, ніж була до цього», — зазначає релігійний експерт Олександр Єфременко.

«Зустріч була дуже теплою. До речі, про це мало хто знає: тоді ще архімандрит Михаїл Аніщенко був перекладачем між Патріархом та президентом, Зеленський запросив Вселенського Патріарха відвідати Україну — і це все добрий знак», — додає пан Ковальов.

Грецька дипломатія не робить поквапливих кроків. Тому факт підготовки до офіційного візиту патріарха Варфоломія Першого до Києва сам по собі промовистий.

«Щойно зникнуть ті обмеження, які накладає пандемія, обов’язково відбудеться візит Патріарха. Чи це буде 30-та річниця Незалежності, чи це буде якась інша нагода — він запрошення має, а такі запрошення не мають строку давності», — каже Олександр Єфременко.

Усунуто й технічні перешкоди на шляху до високого візиту: впливовий член Московського патріархату в оточенні Зеленського — Сергій Трофімов, — після кількох скандалів таки втратив посаду заступника голови Офісу президента.

«Щодо відставки Трофімова: це однозначно розв’яже руки Банковій в плані співпраці з Вселенською Патріархією», — переконаний Олександр Єфременко.

Сергій Трофімов — представник Московського патріархату, в 2019-2020 роках був першим заступником голови Офісу президента. Використовував державну вертикаль для блокування об’єднання християн у лоні Православної церкви України.
Детонатором кінця кар’єри Трофімова став момент, коли той натягнув на себе стихар пономаря РПЦ.

«Після інформаційного скандалу, коли були оприлюдненні його фотографії, що він насправді священнослужитель РПЦ, — це теж відіграло свою роль, і інші радники президента порадили утриматися від такого шоу, такої демонстрації, і звільнити його з посади», — каже Андрій Ковальов.

Ніби ніщо не заважає високому візиту Вселенського Патріарха. Проте чи до кінця щирий Зеленський?
«Я не знаю, чи є президент Зеленський до кінця чесний — з українським народом, з ПЦУ і з Вселенським Патріархом. Я сподіваюся, що, як казав спочатку президент Кравчук, а потім повторював президент Кучма, що будь-хто, хто стає президентом України, рано чи пізно стане патріотом і навіть українським націоналістом. Тому що сама посада зобов’язує цю людину і переконує цю людину», — сподівається релігійний експерт Андрій Ковальов.