Починаючи з 2021 року в Російській Федерації буде діяти п’ять воєнних округів. Зараз таких є чотири, але вже незабаром Північний флот також буде зараховано окремим округом. І вже з січня у кожному окрузі буде розпочато формування і навчання миротворчій діяльності одного мотострілецького батальйону, авіаційної ескадрильї, інженерно-саперної роти та медичного підрозділу.
Про це інформують “Известия”.
Окрім цього, у категорію миротворців потраплять по одному батальйону морської піхоти в Західному, Південному, Східному округах, а у Північному флоті – десантно-штурмовий.
Російські експерти відзначають, що розгортання миротворчих підрозділів РФ в зонах конфліктів проходить набагато швидше, аніж контингенту ООН. Для прикладу наведено оперативний початок миротворчої місії в Нагірному Карабаху.
То чим могла бути викликана така гостра необхідність збільшення чисельності російських миротворчих підрозділів? Для цього варто більш детально дослідити російську “миротворчість”.
Пік російської миротворчості припав на дев’яності. Російські війська перебували в Молдові – це Придністров’я, в Грузії – це Південна Осетія і Абхазія, а також у Таджикистані. Було кілька місій на Балканах. Згодом невеликі контингенти Кремль відправив до країн Африки – це місії з мандатом ООН. Утім, як правило, більшість операцій були без узгодження з цією організацією.
Про це йдеться у спеціальному репортажі “Радіо Свободи”.
На початку 1990-х, російські миротворці з’явилися в Грузії після локальних війн, що почалися із розпадом СРСР. В Абхазії, хоч місію там і розгорнули під мандатом країн СНД, фактично були лише російські підрозділи. Їх уже тоді звинувачували у підтримці однієї зі сторін конфлікту.
У 2008-му “блакитні шоломи” дійсно стали учасниками бойових дій під час війни Росії із Грузією – їхні колони відкрито йшли територією кавказької держави. Тоді, якраз у грузинських миротворців було чимало жертв, які були обстріляні так званими неформальними збройними формуваннями, які стріляли з тилу російських миротворців. Тому грузинським підрозділам реально важко було дати їм відсіч.
У невизнаному Придністров’ї ситуація не краща. Там перебуває понад тисяча військових із Оперативної групи російських військ – залишки армії, що її Росія зобов’язалася вивести разом із боєприпасами ще у 1999 році, але не зробила цього. Коли ж мова йде про те, що необхідно змінювати цей формат на цивільний, з участю міжнародних структур під егідою ООН або Європейського союзу – в Москві цим дуже занепокоєні і починається атака на ці аргументи, що у такому разі можлива війна, дестабілізація і так далі.
Окрім цього, російські “миротворці” відзначились і на території України. За даними волонтера-розслідувача з організації InformNapalm Іраклі Комахідзе, військові 15-ї ОМСБр з Самари, яких восени 2020 року відправили з миротворчою місією до Нагірного Карабаху, брали участь в захопленні Криму та окупації частини Донбасу.
Комахідзе уточнив, що з грудня 2005 року по листопад 2008 року ця миротворча бригада перебувала в зоні, так званого, грузино-абхазького конфлікту. Брала участь в російській агресії проти Грузії в серпні 2008 року.
А у 2014 році 15-та миротворча бригада засвітилася в операції по анексії Криму і пізніше в бойових діях на Донбасі, про що є чимало документальних підтверджень (як мінімум 15 публікацій зі встановленням особистостей “ветеранів Донбасу”) у розслідуваннях InformNapalm.
Цілком логічне пояснення такій поведінці Кремля надала Ганна Шелест, член правління ради зовнішньої політики “Українська призма”. “У Російської Федерації немає віри в те, що це є інструментом, який може допомогти. Це радше інструмент або певного контролю, або впливу на її користь. Тобто Російська Федерація фактично завжди була, скажімо так, зацікавленим посередником”, – розповіла вона.
Враховуючи все викладене, збільшення кількості російських “миротворців” повинне викликати неабияке занепокоєння цивілізованого світу. Оскільки це здається на зростання імперських амбіцій РФ, яка готова розв’язати ще більше регіональних конфліктів у найближчому для себе зарубіжжі, а потім розпочати “героїчну миротворчу місію”, яка знову ж буде зацікавленим посередництвом. І в цьому розрізі стає зрозуміло чому росіяни так прагнуть добитись більшої швидкості розгортання своїх “миротворців”, аніж у сил ООН та Євросоюзу.
