У понеділок 23 листопада відбудеться засідання Священного Синоду Кіпрської Церкви, на якому її предстоятель ознайомить членів Синоду із своїм рішенням про визнання Православної Церкви України. Нагадаємо, архієпископ Кіпрський Хризостом 24 жовтня пом’янув за богослужінням ім’я предстоятеля ПЦУ Блаженнійшого митрополита Епіфанія. Цей факт означав повноцінне визнання з боку Кіпру Української Церкви. І хоча відтоді минув майже місяць, пристрасті з приводу дій предстоятеля Кіпрської Церкви не вщухають досі. Тому анонсований Синод має розставити усі крапки над «і».
Також нагадаємо, проти дій архієпископа Хризостома виступили 4 з 18 єрархів Кіпрської Церкви. Багато експертів називає невдоволених кіпріотів сателітами Московської Патріархії. Всі їх дії та заяви проти Предстоятеля написані у дусі московської пропаганди. Та ситуація із цим визнанням (вже четвертим за рахунком) складається доволі цікаво і навіть дещо напружено. Напружено для РПЦ, а не ПЦУ чи навіть Кіпру.
Сама позиція РПЦ, яка цього разу хоча виглядає і традиційно, але вже має нотки ганебного провалу. Нагадаємо, це визнання відбулось після невдалого Амманського зібрання, яким РПЦ намагалась осудити Вселенського патріарха Варфоломія за надання Томосу ПЦУ. Визнання від древньої Церкви Кіпру стало ще одним цвяхом у домовину РПЦ, яка і без цього, лише за минулий рік стикнулись із багатьма проблемами. Зокрема, коронавірусне-дисиденство єрархів, внутрішньо церковний конфлікт, погіршення відносин із владою тощо.
У Даниловому монастирі, резиденції моспатріарха, чітко усвідомлюють, що ще одна поразка на міжнародному фронті неодмінно призведе до ще більшого загострення стосунків із Кремлем та посилення внутрішніх протиріч. Тому церковна Москва не випускає зі своєї уваги Кіпр. РПЦ всіляко намагатиметься спровокувати «розкол» у Кіпрській Церкві, про що вже заявляли російські спікери. Та такі заяви є нічим іншим як навмисно імітованим шумом, який немає ніяких вагомих аргументів на користь так званого розколу. 4 із 18 – це не половина і навіть не третина усього єпископату Кіпрської Церкви. Тому якщо ці невдоволені єпископи і відійдуть від свого Предстоятеля то назвати це розколом буде дуже важко, це якийсь «відкол». Москву це не лякає, і вона виставляє цих опозиційних єпископів «борцями за канонічний устрій Церкви та чистоту Православ’я», хоча насправді вони такими не є. Все це робиться Москвою лише задля власного самозбереження. Адже в РПЦ побачили, що їх методи є недієвими і шкодять лише їм. Зокрема це можна прослідкувати на прикладах із позицією Москви щодо інших Церков, які визнали ПЦУ.
РПЦ припинила спілкування із предстоятелями Александрійської та Елладської Церков, але залишала спілкування із усіма невдоволеними єрархами Александрії та Греції. Самі ж Церкви не припинили свого спілкування із РПЦ. Таким чином Москва невпинно йде у самоізоляцію. Ніхто із Церков не сприйняв погрози Москви. Навіть грошима РПЦ не може стримати процес визнання ПЦУ. Сама РПЦ стала заручником власних безглуздих рішень. Підтвердженням цьому став випадок спільної екуменічної молитви у Римі єпископа РПЦ і Вселенського патріарха Варфоломія. Тому усвідомивши свою безпорадність і недієздатність Москва вирішила не просто лякати розколом, а вчинити його у середовищі інших Помісних Церков. Утім зробити це буде вкрай важко, але «налякати» ним справа цілком по силі для компанії Гундяєва і Алфєєва.
Підтвердженням цьому є ті самі Александрійська та Елладська Церкви. Минуло вже більше року відтоді, коли ці Церкви визнали ПЦУ, а розколу в їх середовищі так і не відбулось, попри всі голослівні заяви спікерів РПЦ та РПЦвУ. Натомість процес визнання ПЦУ триває, тому усі теперішні заяви з приводу можливого розколу в Кіпрській Церкві знову закінчяться черговим пшиком.
