Інженер-механік та богослов за освітою, священник Анатолій Павлов працює механіком сцени та звершує служіння капеланом. Руками він конструює та вдосконалює обладнання, а своїм словом та служінням – підтримує бойовий дух української армії та тримає оборону в прифронтовій зоні в Донецькій єпархії Православної Церкви України.
Про історію життя капелана йдеться на фейсбук сторінці ПЦУ
Священник Анатолій добре пам’ятає момент, коли вперше перед ним відкрилась Господня Істина: «Ще дитиною, наприкінці вісімдесятих років, зайшли з батьками у книгарню, де я побачив Євангеліє. Це було несподівано, в ті часи таку книгу знайти було складно. А те видання взагалі було підготовлене до дня 1000-ліття Хрещення Руси-України. Відчувався початок відлиги у відносинах держави (тоді ще УРСР) і Церкви, тому батько зважився і погодився придбати Священне Писання. З того часу я пізнав наче зовсім інший світ».
Корінний маріуполець, він з самого початку військових дій на Сході України допомагав добробатам і військовим волонтерам. Вражений розрухою в армії, він пригадує свої думки й почуття у 2014 році: «Ми вистояли не завдяки зброї, а завдяки рішучим і сильним духом людям».
Разом з бійцями побудували маленький храм, де молились та наповнювались силами. Зі свого боку, отець Анатолій досі допомагає військовим будувати бліндажі, а коли треба – працює зварювальником.
У сані священник Анатолій з 2016 року, богословську освіту здобув у Дніпровській духовній семінарії. А до цього – був іподияконом, волонтерив, допомагав хлопцям, які поверталися пораненими, приходив на поміч переселенцям та всім людям, які перебували в скрутному становищі. Отець Анатолій продовжує це робити й зараз, зокрема організовує хоспіс для літніх людей. Адже той, що функціонував у Греко-Олександрівці Тельманівського району, захопили бойовики; українським вірянам погрожували, а священників катували. З людьми похилого віку, за словами о. Анатолія, залишився тільки один священник, який відчуває постійний тиск та небезпеку.
Про діяльність духовенства Православної Церкви України в Донецькій єпархії отець Анатолій розповідає: «Ми намагаємося будувати сучасну Україну: щоби ми вміли дихати, щоби діти наші вчилися свободи. Так, це важко, коли дуже багато свободи – це велика відповідальність. Але в нас тверезий погляд на світ. Ми бачимо сучасність і живемо зараз. Не треба жити в минулому». Священник ділиться, що прагне, аби молоде духовенство отримувало знання й досвід, проявляло себе у всьому світі, а Церква – розвивалась та розквітала. «Нам головне зараз руки не опускати», – підсумовує отець Анатолій, капелан та інженер, що руками й душею розбудовує духовний фронт України вже сьомий рік неоголошеної війни.
