Україна отримала Томос майже два роки тому. Чого добилася Українська православна церква за цей час і що її чекає далі.
24 жовтня архієпископ Кіпру Хризостом Другий згадав під час літургії предстоятеля Православної церкви України (ПЦУ) Епіфанія. Це дія дорівнює офіційного визнання всієї церкви. Пізніше цей факт підтвердили в Константинополі.
Це означає, що ПЦУ вже визнана чотирма помісними православними церквами з 14 — Константинопольської, Олександрійської, Грецької та Кіпрської. Дві — Російська і Сербська — відмовилися відразу. Росія навіть розірвала канонічні спілкування з Константинополем через визнання ПЦУ, і доклала величезних зусиль, щоб заблокувати визнання іншими церквами. Очевидно, у неї не вийшло.
ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО
Визнання Кіпрською церквою всього через два роки після отримання Томосу — дуже хороший знак для Православної церкви України. Наприклад, РПЦ МП чекала свого визнання від Константинополя 141 рік, а Болгарська — майже сто років.
Кіпр традиційно під сильним російським впливом. «Залежність посилилася ще більше після перетворення Кіпру в найважливіший офшор для вивозу і відмивання кримінально-корупційного російського капіталу» — зазначає російський релігійний оглядач Олександр Солдатов.
На руку Україні зіграло те, що змінився принцип прийняття рішень. Тепер він синодальний, тобто колективний, вважає Солдатов.
На його думку, глава кіпрської церкви Хризостом Другий не визнав би ПЦУ, якби не був упевнений, що більшість Синоду його підтримає. Четверо з вісімнадцяти членів Синоду, які виступили проти визнання ПЦУ, ймовірно, зробили це формально, щоб показати свою позицію «російським друзям».
На думку єпископа ПЦУ, митрополита Переяславського і Вишневського Олександра Драбинко, саме зайвий тиск з боку Росії і втручання у внутрішні справи Кіпру спровокували рішення визнати Православну церкву України. Таким чином Хризостом ІІ і Синод продемонстрували свою самостійність.
Пізніше Кіпрський предстоятель сказав, що ці чотири єпископи заслуговують позбавлення сану, через те що вони створили «парасинагогу» або самочинне зібрання без участі всіх.
Московський патріарх Кіріл, який вже ослаб
Вплив Російської православної церкви помітно знизився після провалу в Україні. Визнання ПЦУ в Константинополі дискредитувало патріарха Кіріла Гундяєва і його «міністра закордонних справ» Іларіона Алфєєвого для російської влади.
«Гроші, які виділялися, скажімо, на підкуп Олександрійської або Болгарської Церков, виявилися витрачені абсолютно бездарно. Крім того, в Росії грандіозна економічна криза, грошей не вистачає, тому в останню чергу будуть тепер думати про підтримку зовнішньополітичних авантюр патріархії» — говорить Солдатов.
Кремлівська опала деморалізувала Кіріла, він практично самоусунувся від активної участі в церковній політиці, переклавши все на Іларіона (Алфеєва).
ВНУТРІШНІ ТРУДНОЩІ 1. ФІЛАРЕТ
Крім московського фронту, у ПЦУ є внутрішні проблеми.
Конфлікт новоствореної церкви на чолі з митрополитом Єпіфаній і колишнім главою УПЦ Київського патріархату Філаретом почався фактично під час Об’єднавчого собору в 2018 році і триває досі. Філарет вважає, що Київський патріархат не ліквідовано, а Томос про автокефалію ПЦУ «не такий». Варто зауважити, що у 2008 році Філарет був згодний на митрополію у складі Константинопольського патріархату.
Проблема глибше. Філарет спочатку не планував йти з поста фактичного керівника церкви, яку він в тому чи іншому вигляді очолював з 1961 року.
І хоча очевидно, що велика частина єпископів колишнього Київського патріархату перейшла в Православну церкву України, конфлікт, що триває, відіграє негативну медійну роль.
«Те, що зробив Філарет, можливо, когось відштовхнуло від ПЦУ, тому що почалися розмови „ось вони самі в собі розібратися не можуть, у них якийсь новий розкол“», — визнає єпископ Олександр Драбинко.
ВНУТРІШНІ ТРУДНОЩІ 2. УПЦ МП
Між Українською православною церквою та РПЦвУ тліючий конфлікт. Остання, погоджує позицію з Росією, і відмовляється визнати Православну церкву України, називаючи їх «розкольниками».
У влітку 2020 року митрополит Епіфаній говорив, що близько 600 парафій перейшли з Московського патріархату приєднались до ПЦУ. Однак уже тоді процес сповільнився, а всього кількість парафій у ПЦУ — в межах 7000 парафій, в УПЦ МП порядку 10 000 реальних парафій.
Визнання Кіпрської церкви ПЦУ підштовхне деякі парафії до переходу. Але масового перетікання не спостерігається. Навіть при тому, що Вселенський патріарх Варфоломій закликав «українських ієрархів під Росією» приєднатися до нової української церкви, бо вона — єдина канонічна на території України.
Єпископ Олександр Драбинко розповідає, що парафії, які хочуть перейти «на українську сторону», зараз під жорстким контролем. Багато, наприклад, банально застрягли в судах.
«Можна виграти, але це все гроші, а Київська митрополія УПЦ МП з її гаманцем — дияконом Вадимом Новинським — вирішили задавити [ПЦУ] фінансово» — говорить митрополит Олександр Драбинко.
ЩО ДАЛІ
Процес визнання ПЦУ залежить від того, наскільки вдасться послабити московські впливи, а, значить, інші православні церкви в світі будуть відчувати себе вільніше. Поки що Православна церква України була дуже ефективна в отриманні визнання. Професор, релігієзнавець Людмила Филипович називає таку швидкість «космічною».
Про можливе швидке визнання ПЦУ вже прямо або побічно повідомили Єрусалимська, Румунська і Грузинська церкви.
У інших церков свої труднощі і причини для коливань. Так, в Болгарської питання визнання ПЦУ викликав відкритий конфлікт. Православна церква Чеських земель і Словаччини фактично дозволила своєму єпископу послужити з Епіфаніэм рік тому, і ніяких санкцій за це не було (це означає, що ПЦУ в очах ПЦЧЗС не є «неправильною церквою» чи неканонічною). Польська церква підтримала автокефалію української церкви, але там заявили, що її надання повинно відповідати догматам «цілої Церкви, а не групи розкольників». Хто ця група розкольників, не уточнюється.
Вплив московської церкви часто переоцінюється. Приклад: Антіохійська церква з центром в Сирії. З одного боку чекати від неї визнання ПЦУ немає сенсу, вона буквально під контролем Росії. Військовим контролем. З іншого боку, Антіохійський патріарх Іоанн Х не прийняв участь в Амманскій зустрічі, яка повинна була стати антитезою Константинополю. Це цілком може означати, що він хоче продемонструвати Москві свою незалежність.
Албанська церква спочатку начебто відмовилася визнати ПЦУ, але потім предстоятель церкви владика Анастасій зайняв менш певну позицію, заявивши «про неможливість визнання дійсності священства в ПЦУ». На Амманській зустрічі він також не був присутній.
Після дарування автокефалії ПЦУ жодна з церков не перервала спілкування з Константинополем, крім московської. Це означає, що навіть близькі до Москви церкви не вважають автокефалію ПЦУ якимось церковним злочином або «відпадінням від православ’я».
У випадку з РПЦ МП розрив спілкування з Константинополем виглядає канонічним абсурдом, оскільки вона не розриває спілкування з іншими Церквами, які визнають Константинополь. А це суперечить канонічній логіці, вважає Солдатов.
Що стосується внутрішніх труднощів, то Драбинко сповнений оптимізму. Каже, що ПЦУ буде тільки зміцнюватися, а запропоновані «підсобори» повинні прискорити процес переходу парафій УПЦ МП під юрисдикцію Православної церкви України.
За матеріалами LIGA. net
