Колись дуже давно, весною 2014- го року, в кінці минулого життя (якого можливо і не було чи воно просто наснилось минулу ніч), я став в стрій поруч з вами, перед кроком у невідомість і дав вам Обітницю, що тепер буду поруч, хоча і без зброї та набоїв, але поруч.
І я намагався.
Чи було мені важко?- Так! Часто над силу, на межі.
Чи пошкодував я про Обіцянку?-Ні! Бог давав силу та можливості виконати її.
Коли ви йшли вперед і вгризалися в нашу землю, коли билися і відступали, я був десь поруч. Я вас охрещував, благословляв, сповідав, причащав, знаходив слова і… творив мовчання. Коли ви гинули- я проводжав вас в останній путь цієї землі…
Ви пішли далі, а я лишився тут, мабуть Бог зволив поки лишити мене тут ще попрацювати, тому, що лишились живими ваші побратими, які з далекого 2014-го торують шляхи перемоги- і я маю бути поруч; а є ті, що намагаються повернутися до дому, до минулого життя (якого можливо і не було чи воно просто наснилось минулу ніч)- і я маю бути поруч; лишилися ваші родини- самотні батьки, жінки, чоловіки, діти…- і я маю бути поруч; я повинен нагадати тим, що забули і тим, що втомилися про війну і невтомних героїв, що дають можливість щось забувати і комусь втомлюватись; я повинен чатувати пам’ять про тих, з ким був поруч на війні і з ким пройшов останній шлях цієї землі.
Але коли я це пороблю – то Господь благословить, і я також пройду свій останній путь, та ляжу десь поміж вами, на військовому цвинтарі, а там, в іншому житті, я знову стану в стрій поруч з вами, бо колись дуже давно, весною 2014 року, в кінці минулого життя (якого можливо і не було чи воно просто наснилось минулу ніч), я став в стрій поруч з вами, перед кроком у невідомість і дав вам Обітницю, що буду поруч- тепер точно назавжди!
Джерело: Капелан ПЦУ Дмитро Поворотній.
