У цьому році виповнюється 350 років від дня народження автора найвідомішого серед козацьких літописів — Літопису Самійла Величка.
На Покрову, в День українського козацтва, в Національному заповіднику «Гетьманська столиця» в Батурині відбудеться презентація першого в історії повного видання Літопису, який цьогоріч також є ювіляром — виповнюється 300 років від моменту написання його основної частини.
Директорка Національного заповідника «Гетьманська столиця» Наталія Реброва розповіла «УМ» про довгий і непростий шлях Літопису Величка додому.
«Видання XIX століття спотворило зміст оригіналу»
— Справа в тому, що до нинішнього часу Літопис ніколи повністю не видавали. Була спроба видати його в середині XIX століття, але в тому виданні містилося багато неточностей. Крім того, в ньому відсутня початкова частина, вставки, підшиті в Літопис оригінальні документи.
Вийшло так, що те видання просто спотворило зміст оригіналу. В 1991 році Валерій Шевчук видав українською мовою частину літопису, але переклад було здійснено саме з видання XIX століття, тому всі його недоліки залишилися. Оскільки оригінал Літопису Величка зберігається в Санкт-Петербурзі, то українським дослідникам він узагалі був недоступний.
Його ніколи детально не вивчали і не досліджували! Тому робота, яку здійснили російські та українські науковці, неоціненна. Українці нарешті вперше зможуть познайомитися з унікальною працею Самійла Величка в повному обсязі. А відтак — мати краще уявлення про події козацького періоду історії України, що дозволить переосмислити безліч міфів, які існують до цього часу.
—Прикро, що така важлива пам’ятка козацької доби перебуває за межами України. А відомо, як вона там опинилася?
— Його продав одному з російських колекціонерів онук Григорія Полетики (історик, бібліофіл, вважається одним із гіпотетичних авторів «Історії Русів». — «УМ»). Потім його знову перепродали… Ця історія детально буде представлена в одній із передмов до Літопису.
— Хто був ініціатором такого ґрунтовного дослідження пам’ятки?
— Ініціатором була Тетяна Таїрова-Яковлева, яка очолює Центр з вивчення історії України Санкт-Петербурзького університету. Це відомий історик, який працює в Росії над українською тематикою. Архіви, які зберігаються в Росії, просто колосальні. І, на відміну від нас, пані Тетяна має доступ до документів. Тож разом зі своїми колегами і студентами поступово їх опрацьовує.
Багато вивчаючи тему гетьмана Мазепи, неможливо не звернути увагу на Самійла Величка і його Літопис. І коли вона усвідомила, що до нього тільки підступалися, а серйозним вивченням документа ніхто не займався, це й стало поштовхом, щоб почати дослідницьку роботу.
Робота тривала довго — загалом майже вісім років — на залучені пані Тетяною грантові кошти. На певному етапі було укладено угоду з Інститутом історії Академії наук України, і вчені обох країн почали працювали паралельно. 2014 рік вніс корективи в роботу, але вона все ж була відновлена і, хвалити Бога, завершена. Вже місяця півтора, як видання передано в друк, і перші примірники сподіваємося отримати на Покрову.
—Хто з українського боку працював над Літописом?
— Упорядником з українського боку є Геннадій Боряк, заступник директора Інституту історії України НАНУ, відомий історик-архівіст. Працювала також ціла група науковців з Інституту історії, Національної бібліотеки імені Вернадського. А безпосередньо видання здійснює київське видавництво «Кліо».
«Достовірність Літопису не викликає жодних сумнівів»
—Пані Наталю, а чи немає сумнівів в автентичності Літопису? Чим підтверджується його достовірність?
— Його достовірність не викликає жодних сумнівів, тому що в ході цієї роботи, яку розпочали науковці ще в 2011-2012 роках, були зроблені всі необхідні аналізи — сучасні, різнопланові, які повністю підтвердили оригінальність Літопису. Був зроблений кодикологічний аналіз (він дозволяє встановити «вік» паперу, які частини рукопису написані раніше, а які пізніше, і навіть де його писали та де зберігали тощо. — Авт.). Все це буде детально представлено в самому Літописі. Загалом ми матимемо можливість ознайомитися не тільки з оригінальним текстом, а й усіма напрацюваннями, які були зроблені в ході підготовки тексту до публікації.
—Якісь цікаві знахідки чи сенсаційні відкриття були зроблені в ході цього дослідження?
— По-перше, довго вважалося, що Величко був антимазепинцем, з огляду на те, що він якийсь час працював поряд iз Василем Кочубеєм. Досі ж доводилося послуговуватися якоюсь інформацією, вирваною з контексту. Але в ході дослідження абсолютно чітко вималювалася картина, і стало зрозуміло: він був свідомим щирим послідовником гетьмана Івана Мазепи.
По-друге, вдалося з’ясувати, що багато уявлень про Літопис — помилкові. Праця дозволяє нам повністю переглянути джерельну базу Величка, виявити фрагменти втрачених до теперішнього часу ранніх козацьких літописців, унікальних документів тощо. Зокрема, в Літописі виявлено низку документів, які стосуються Мазепи і які ніколи не були опубліковані, свідомо не опубліковані — з цензурних міркувань.
Також удалося уточнити біографію самого Величка. І підтвердити з зібраних ним же документів, що він пішов до шведів, де потім був заарештований.
Хочу також зауважити, що багато портретів наших гетьманів, які ми знаємо, вміщені саме в Літописі Самійла Величка. Частина їх була відома, а частина буде опублікована вперше. Зокрема, там є єдиний оригінальний портрет гетьмана Дем’яна Ігнатовича. Є там і портрет Івана Мазепи. Цей портрет відомий, він був опублікований раніше, вважається дослідниками одним із двох прижиттєвих зображень гетьмана. Усі портрети й ілюстрації з Літопису повним масивом будуть видані вперше.
Додам, що цей матеріал Величко збирав, працюючи впродовж 18 років у Батурині. Він був канцеляристом, мав доступ до документів, і він цей матеріал не залишив напризволяще в лиху годину. Незважаючи на складність обставин жовтня-листопада 1708 року, коли треба було рятувати життя, він урятував цей величезний масив паперів, зберіг і потім упорядкував їх.
«Літопис вийшов завдяки меценатам»
—Скільки в новому виданні Літопису сторінок? І наскільки дорого обійшлося його видання?
— Це величезний фоліант, у якому понад тисяча сторінок. Надзвичайно красиве оформлення, стилізоване «під стародрук». Один примірник буде дорогим — орієнтовно 3 тисячі гривень. Літопис буде виданий тиражем тисяча примірників.
—Усього?
— Так, це зовсім мало. Хочу зауважити, що весь цей проєкт iз підготовки Літопису до друку і безпосередньо його видавництво здійснюють ентузіасти за кошти меценатів. До цього видання не було залучено жодної копійки державних грошей. Хоча його подавали на програму Українського культурного фонду (УКФ). Але Фонд відмовив у фінансуванні Літопису Самійла Величка на початку цього року.
—На якій підставі? Чим Фонд обґрунтував свою відмову?
— Рiч у тiм, що в цьому проєкті задіяна російська сторона, і це стало однією з причин для відмови. Тут, мені здається, законодавство недосконале і експерти Фонду дуже формально підійшли до цього питання, не аналізуючи його глибоку суть, потребу в такому виданні, його унікальність та історичне й культурне значення.
Тому треба віддати належне всім, хто зорганізувався і зробив цю важливу для України роботу. Коли УКФ відмовив у фінансуванні проєкту, автор і видавець звернулися до нас iз питанням: «Що робити далі? Невже в Україні не знайдуться люди, які зрозуміють важливість проєкту для ДЕРЖАВИ і будуть готові зібрати 1 млн гривень на видання Літопису?». Ми стали партнером проєкту, і нам разом удалося залучити до його реалізації близько 60 доброчинців, які його профінансували.Серед них — бізнесмен і меценат, почесний житель Конотопа Євген Сур, який виділив значні кошти на видання, президент корпорації «Оболонь» Олександр Слободян та голова Наглядової ради цієї корпорації Сергій Блощаневич. Також ми звернулися до Олександра Саврука, директора Києво-Могилянської бізнес-школи, а Самійло Величко, як відомо, був випускником «Могилянки».
Завдяки цьому були організовані випускники бізнес-школи, зокрема Андрій Мельник, один із випускників, провів велику роботу, щоб залучити людей для фінансування проєкту. Так, завдяки небайдужим українцям, які розуміють важливість цієї справи, була зібрана необхідна сума коштів, яка дозволила запустити друкарський верстат. Вдячна директорці видавництва «Кліо» Вірі Соловйовій, яка взяла цей амбітний проєкт на свої плечі й довела справу до кінця.
Віра Йосипівна доклала багато зусиль, аби Літопис побачив світ. Аби працю багатьох людей — дослідників, видавця, упорядників, редакторів, художника, верстальника — ми нарешті побачили в цьому виданні, від задуму до появи якого — роки й роки.
А тепер було б важливо, якби держава звернула увагу на Літопис і долучилася, аби це видання було в усіх великих бібліотеках, аби доступ до нього мали науковці, студенти й усі зацікавлені.
Щоб видання стало настільною книгою для багатьох. Макет Літопису вже є, це здешевлює друк. І було б дуже добре, якби надалі видавництво Літопису Самійла Величка було підтримано якимось великим державним проєктом. Бо на сьогодні чинний порядок відбору книжок для закупівель, затверджений Мінкультури, не допускає до відбору видання, що мають суспільне надбання, на які видавець не може пред’явити актуальної угоди з автором. Надзвичайно важливою є участь держави у забезпеченні доступу українців до вивчення Літопису.