Голова Слідчого комітету Росії (СКР) Олександр Бастрикін в інтерв’ю РІА Новини від 16 вересня повідомив про створення відділу з розслідування злочинів, пов’язаних з реабілітацією нацизму і фальсифікацією історії, а також з поширенням неправдивих відомостей про діяльність СРСР. За словами Бастрикіна, «в Литві, Латвії та Естонії підтримуються організації колишніх військовослужбовців підрозділів СС, діяльність яких була визнана злочинною Нюрнберзьким трибуналом», а «на Україні школярів водять покладати квіти на могили нацистів, причетних до масових вбивств мирного населення, героїзують тих, хто співпрацював з гітлерівською Німеччиною». «Піднімають голови реваншисти і неонацисти в Європі, зокрема, вони активізуються в Австрії, Італії, Іспанії, — продовжив голова СКР. — Поки що такі явища, мабуть, не лякають керівництво цих країн, але в подальшому вони можуть згубно позначитися на їх суспільній свідомості».
І путінська Росія за старою традицією Миколи Палкіна I, який привласнив собі право наглядати за порядком в Європі без її згоди, вирішила перейнятися тим, що «поки не лякає» керівництво незалежних від неї країн, більшість з яких добре пам’ятають жахи російської окупації.
Велика Вітчизняна історична брехня
Презентуючи новий відділ СКР, Бастрикін за російською традицією зумів буквально в двох фразах і прямо збрехати, і по-шахрайськи пересмикнути.
Так, іноземні добровольці, які побажали боротися проти Рад, але не брали участі в каральних акціях, не були визнані військовими злочинцями, як не старалися радянські обвинувачі. Та й посилання російського чиновника, який вислужився з комсомольських функціонерів, на матеріали Нюрнберзького процесу звучить непристойно двозначно, оскільки більшість їх була заборонена в СРСР і залишається під забороною в путінській пострадянській Росії. Так, найповніше видання витягів з матеріалів процесу в Нюрнберзі, видане в Росії вкрай обмеженим накладом, налічує лише сім томів, тоді як неурезані матеріали — понад 40.
Причиною такого розриву стали факти, що спливли в ході слухань, про діяльність СРСР, чиї військові злочини не поступалися за масштабами і жорстокістю нацистським, тому радянських переможців впору було саджати на одну лаву з переможеними. Звичайно, до цього справа не дійшла. Але союзники з антигітлерівської коаліції чудово розуміли, що являє собою СРСР, який вступив у Другу світову війну в союзі з гітлерівською Німеччиною.
А ще всі дійсно неонацистські організації в сучасній Європі, які так розтривожили Бастрикіна, пов’язані з Росією і нею фінансуються. У цьому немає нічого дивного, оскільки і сам російський режим, як ми побачимо нижче, за всіма ознаками фашистський, з якою міркою до нього не підійди.
Нарешті, сам СРСР і неорадянська Росія, що успадкувала його, зробили найбільший внесок в фальсифікацію історії 2 МВ з метою приховування злочинів, скоєних радянською стороною проти військовополонених і мирного населення, і катастрофічних втрат, понесених Червоною Армією через бездарність командування. Звідси і радянсько-російський обман з датами початку та закінчення Другої світової війни, і винахід окремої від 2 МВ «Великої Вітчизняної» війни. Але засекретити все виявилося неможливим, і неприваблива правда помалу просочувалася, затьмарюючи пропагандистський міф про «Велику Перемогу» і російську велич.
Звичайний російський фашизм
Імідж «країни, що зробила основний внесок в розгром німецького нацизму», присвоєний собі СРСР явочним порядком, і маніпулювання довільно вибраними шматками з рішень Нюрнберзького трибуналу тривалий час служили парасолькою від звинувачень у фашизмі як «очевидно абсурдних». Але об’єктивний розгляд не залишає нічого від цієї «очевидності».
Звичайно, єдиного визначення фашизму не існує. Але є декілька визначень, що не суперечать один одному і вважаються найбільш точними. Розглянемо їх, зіставивши з російськими реаліями.
Згідно з визначенням, даним Американським музеєм Голокосту, для фашистської держави характерні:
— сильний і такий, що триває, націоналізм,
— нехтування правами людини,
— виявлення ворогів як об’єднуючий фактор,
— верховенство армії,
— оскаженілий сексизм,
— контроль над ЗМІ,
— одержимість національною безпекою,
— спайка релігії і держави,
— захищена корпоративна влада,
— придушення прав найманих працівників,
— зневага до інтелектуалів і мистецтва,
— одержимість злочинами і покараннями,
— оскаженіле кумівство і корупція,
— фальсифікація виборів.
І путінська Росія на 100% відповідає усім пунктам з цього списку.
Ще одне визначення фашизму належить Борису Стругацькому.
«Фашизм є диктатура націоналістів. Відповідно, фашист — це людина, що сповідує (і проповідує) перевагу однієї нації над іншими і при цьому активний поборник „залізної руки“, „дисципліни-порядку“ та інших принад тоталітаризму.
Демократ, так, може бути певною мірою націоналістом, але він за визначенням ворог будь-якій і всілякій диктатурі, а тому фашистом бути просто не вміє. Так само як не вміє ніякий фашист бути демократом, прихильником свободи слова, свободи друку, свободи мітингів і демонстрацій, він завжди за одну свободу — свободу Залізної Руки».
Тут, правда, Борис Стругацький спробував зробити крок назад, вигородити Сталіна.
«Можлива залізна диктатура з усіма її гробовими принадами, скажімо, диктатура Стресснера в Парагваї або диктатура Сталіна в СРСР, але оскільки тотальною ідеєю цієї диктатури не є ідея національна (расова), це вже не фашизм».
Однак трохи далі по тексту було визнання:
«Найважливіша ознака фашистської ідеології — поділ людей на „наших і не наших“. Сталінський тоталітаризм заснований на подібній ідеології, тому вони такі схожі, ці режими — режими-вбивці, режими — руйнівники культури, режими-мілітаристи. Тільки фашисти людей ділять на раси, а сталіністи — на класи».
Так ми і приходимо до фашизму сталінського типу. Тим більше що з роками в СРСР виник міф про «єдину історичну спільноту — радянському народі» — той же націоналізм, хоча й відірваний від етнічної основи. Але головне в фашистському підході до націоналізму — не етнічні тонкощі, а поділ на хороших своїх і ворожих чужих, які оточили хороших з усіх боків. І з визначення Стругацького ломиться на світло сучасна Росія, в усій своїй красі. А ще Борис Стругацький зробив важливий висновок:
«Фашизм — це феодалізм, що затримався в розвитку і який пережив і вік пару, і вік електрики, і вік атома і готовий пережити вік космічних польотів і штучного інтелекту. Корінням своїм феодалізм сягає в ментальність блохастого стада безхвостих мавп: всі чужаки, які живуть в сусідньому лісі, огидні і небезпечні, а ватажок наш чудово жорстокий, мудрий і перемагає ворогів».
І нарешті, є чудове визначення Умберто Еко — його «14 ознак фашизму» перераховані в есе «Вічний фашизм». Ось вони, в короткому переказі і в прив’язці до російських реалій.
1. Культ традиції як противага знанням і інструмент нехтування протиріччями. Істина проголошена раз і назавжди; залишається тільки тлумачити її. До «обойм» будь-яких фашистських культур належать лише мислителі-традиціоналісти.
2. Неприйняття модернізму, як наслідок п.1., під соусом заперечення капіталістичної сучасності, по суті ж — заперечення духу Просвітництва. Вік Раціоналізму бачиться як початок ери розпусти. Тому фашизм може бути визначений як ірраціоналізм.
3. Ірраціоналізм породжує культ дії заради дії, поза рефлексією. Думати — немужня справа, до того ж це сприяє відходу від віковічних цінностей.
4. В очах фашизму незгода є зрада.
5. Фашизм експлуатує страх чужорідного, згуртовуючи своїх прихильників проти чужорідних.
6. Всі історичні фашизми виникали на уламках економічної або політичної кризи і експлуатували страх перед загрозою з боку роздратованих низів. Приклад — відома фраза початку 90-х, що виправдовувала розстріл «Білого дому в 1993, який і дав старт формуванню російського пострадянського фашизму: «якщо в Росії провести чесні вибори, на них переможе Зюганов». Хоча, якщо подумати, чим може не влаштувати фашистів Зюганов?
7. Єдине, що може згуртувати націю, — це вороги. В основі психології фашизму лежить одержимість ідеєю змови. Суспільство повинно відчувати себе в облозі, і найкращий спосіб домогтися цього — розпалювати ксенофобію. І якщо у фашистській Німеччині для цього використовували євреїв, то в сучасній Росії — українців.
8. Рядові члени суспільства повинні ненавидіти навколишній світ за те, що він живе краще, ніж вони, але перебувати в переконанні, що зможуть отримати над ним перемогу. Як наслідок, вороги змальовуються одночасно і надто сильними, і надто слабкими.
9. Для фашизму немає боротьби за життя, а є життя заради боротьби, помножена на комплекс Страшного Суду. («Ми потрапимо в Рай, а всі інші просто здохнуть» © В. В. Путін.)
10. Фашизм спирається на популістський елітаризм, заснований на презирстві до слабкого. У таких суспільствах всі ненавидять і зневажають всіх, вірять у свою винятковість, і лише вождь височить над усіма.
11. В ідеології фашизму героїзм — норма, а культ героїзму пов’язаний з культом смерті. Герой фашизму прагне смерті як кращої компенсації за героїчне життя. (Отже, як надихаючий приклад росіянам підсовують уявні фігури з культу «Великої Перемоги» — зрозуміло, чому режим намагається захистити цей культ від будь-якого критичного погляду!)
12. Але перманентна війна і героїзм — важкі ігри, і фашизм переносить прагнення до влади на статеву сферу, засновуючи культ мужності як зневагу до жінки і переслідування будь-яких неконформістських сексуальних звичок, від цнотливості до гомосексуалізму. Але і стать — теж важка гра, і тому герой фашизму грається зі зброєю, як з ерзацом фалоса в постійних військових іграх. (Так, починаючи з World of Tanks і закінчуючи реконструкторством!)
13. Фашизм грунтується на якісному популізмі: індивідуум в ньому прав особистості не має, а Народ постає монолітом, що виражає свою волю через вождя. Народ, таким чином, існує як феномен виключно театральний, а фашизм викриває «прогнилі парламентські демократії».
14. Фашизм розмовляє на новомові. Це поняття ввів Оруелл в романі «1984» як офіційну мову Ангсоця, але фашистська новомова як ефективний інструмент обмеження складного критичного мислення за допомогою штучно збідненої лексики виникала і в Росії/СРСР після 1917-го, і в Італії після 1922-го, і в Німеччині після 1933-го.
Неважко помітити, що і під визначення Еко Росія підходить повністю, за всіма 14 пунктами.
Підсумки
Отже, фашистська Росія — в тому, що вона саме фашистська, немає анінайменших сумнівів, — в черговий, далеко не перший раз оголосила війну всьому світу за свою, фашистську, версію історії, зайнявши кругову оборону проти історичної правди. Війна, зауважу, оголошена всерйоз. Зокрема, СКР давно і широко практикує відкриття кримінальних справ як проти громадян Росії, які проживають за кордоном, так і проти іноземців, які засумнівалися в тому, що СРСР «звільнив світ від фашизму», а його мешканці їли найсмачніший пломбір (за спрощеним американським рецептом) і були щасливі (поки їх не розстріляють). Така практика СКР вже підносила неприємні сюрпризи тим, хто наважувався приїхати в Росію, забувши про те, що з подорожі в фашистське Задзеркалля можна і не повернутися.
Утім, російські фашисти дістають своїх ворогів і за межами Росії, широко використовуючи рицин, полоній і «Новичок». Пошуком нових цілей для таких ударів, а також залякуванням усього світу і займеться новий підрозділ СКР, презентований Бастрикіним.
Сергій Ільченко, dsnews.ua
