127 років тому у Джерсі-Сіті поблизу Нью-Йорка в США почала виходити найстаріша з україномовних газет “Свобода”, яка досі публікується. Дописувачами газети в різні часи були такі видатні постаті як Іван Франко, Михайло Павлик, Симон Петлюра, Михайло Грушевський та інші інтелектуали.
“Свобода” видавалася без будь-якої державної допомоги, виключно на гроші передплатників, силами патріотів – і вплинула не лише на життя вітчизняних емігрантів, а й на історію рідної країни. Суспільне розповідає, хто та за яких умов заснував найстаріше україномовне видання.
Зубожіння емігрантської ріки
У другій половині 60-х років XIX століття з Галичини, рятуючись від бідності й голоду, тисячі людей вирушили на пошуки кращого життя за океан. Потік емігрантів був настільки великий, що Іван Франко писав про нього: “Коли, панове, не хочете еміграції народу до Америки, візьміться до поправи його економічного і культурного стану”. Для широких верств населення не залишалося іншого вибору, крім як “або на місці гинути з голоду і нужди, або йти світ за очі з надією на кращу долю або й без надії”.
Утім, щоб не втрачати дешеву робочу силу, галицьке намісництво видало таємний циркуляр з вимогою припинити виїзд з України бідних селян, а “бідними” вважати тих, хто не може заплатити 160 злотих за свій викуп. Це не зупинило біженців, які розпродавали все майно та позичали грошей. Тоді уряд ще більше ускладнив їм життя: незабаром виїзд заборонили усім військовозобов’язаним, жінкам молодше 35 років, а згодом і взагалі заборонили еміграцію.
Але людей не зупинило навіть це. За неповними офіційними даними, на початку ХХ століття у США було 470 тисяч українців – прибували вони переважно із Закарпаття та Гуцульщини. Але це число точно не відображає реальність, бо часто люди замовчували національність з остраху перед передчасною депортацією. Експлуатація в “Гамериці”, як її називали галицькі селяни, була не меншою, але залишалася надія підзаробити грошей, повернутись додому та викупити клаптик землі.
У цих складних умовах, коли скрізь лунала чужа мова десятків різних національностей, їхали вони на копальні Пенсильванії, згодом ішли працювати на фабрики й заводи. Об’єднатись, разом виборювати свої права та формувати національну українську ідею серед мігрантів допомогла преса, у становленні якої головну роль відіграли церковнослужителі.
Перші паростки свободи
Першими вимушеними мігрантами з України були переважно селяни, здебільшого – неписемні, та, як правило, не зацікавлені в культурних розвагах і формуванні національної свідомості. Проте вони були максимально віддані рідній церкві. Тому в 1884 році 70 українських сімей із невеличкого міста Шенандоа в Пенсильванії звернулись до свого земляка, греко-католицького митрополита Сембратовича, з проханням відправити їм священника. Так на початку грудня того ж року до Америки прибув отець Іван Волянський.
У Шенандоа отець Іван, щоб зберегти релігійну й національну тотожність земляків, будував церкви, школи, читальні, а згодом, 15 серпня 1886 року розпочав видання газети “Америка”. Вона мала виходити раз на два тижні, але через зайнятість Волянського, який самостійно навчався друкарства, виходила рідше. Допомагав йому дяк місцевої церкви разом з молодим хлопцем Василем, друкували чотири сторінки невеликого формату на старому ручному пресі, який Волянський купив у Нью-Йорку.
Газета виходила три з половиною роки, але в лютому 1890-го припинила існування через відкликання отця Івана в Україну. Іван Франко у своєму “Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 року” назвав цю газету “скромним, але дуже інтересним початком русько-американської преси”. Це були перші паростки українського слова на американському континенті, які своїм прикладом надихнули інших. Серед тих, хто підхопив ідею створити національну пресу для мігрантів, був і отець Григорій Грушка, який у вересні 1893 року заснував газету “Свобода”.
“Учітеся, брати мої, думайте, читайте”
Про задум видавати “Свободу” отець Грушка з нагоди 20-річчя газети згадував: “Якась туга, якийсь сум стискав серце, коли українець довідувався про себе самого чи то з польських, чи словацьких газет, де наші справи не раз дуже брехливо представлено. Отже, в тих обставинах зародилась у мене мрія видавати власний часопис, писаний українським серцем, українською мовою, навіяний українським духом”.
Підтверджуючи цю ідею, відкриває першу шпальту радикально-національної газети дві цитати з “І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні”, поеми-послання Тараса Шевченка: “Учітеся, брати мої, думайте, читайте. І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь” та “У своїй хаті своя правда, і сила, і воля”.
Матриці до друкарні редактор (ним також був Грушка) возив на звичайній тачці. Так само розвозив перші випуски часопису. У головній статті першого номера була сформульована ідеологічна мета “Свободи”: “Нашою задачею є просвіщати український народ, боронити його честь од вражих нападів, вказати дорогу до поступу, до цивілізації, до добробуту. Далі святим обов’язком буде зберегти сокровища народу, його скарби: віру, обряд і мову”.
Для українців Північної Америки, Бразилії та Канади “Свобода” відігравала важливу роль в обговоренні й розв’язанні проблем мігрантів. Це був канал зв’язку для тих представників інтелігенції, які займались еміграцією українських селян і життям у Новому Світі. За допомогою програми освіти “Свобода” сприяла створенню українських шкіл, а також вивченню української мови та історії.
Від слова до діла
У четвертому номері “Свободи” всю першу шпальту займала стаття “Нам треба народної організації”, в якій Грушка закликав українців до об’єднання. Так, за його ініціативи 30 травня 1894 року була заснована громадсько-політична організація “Український народний союз” (УНС): отця Грушку обрали до правління, а “Свобода” була оголошена її офіційним “рупором”. Відтак газеті стало дещо легше з фінансового боку, бо УНС щомісяця перераховував редакції 30-50 доларів, чималу суму на той час. Окрім того, кожний член УНС обов’язково змушений був читати і передплачувати газету, за що платив 10 центів на місяць.
Пізніше, у роки Першої світової та визвольної боротьби українського народу, “Свобода” й УНС заснували фонд для їх фінансової підтримки: “Якщо не можемо допомогти своїм братам збройно – допоможемо іншим ділом. Кожний з нас мусить віддати стільки, скільки зможе для допомоги Батьківщині”. Щотижня вони збирали сотні доларів: у період 1912-1917 на різні фонди було зібрано понад 50 тис. доларів.
Під час Голодомору від початку квітня 1932-го “Свобода” організувала у США протестні акції, спрямовані проти політики СРСР. Зокрема, газета випускала спростування фейкових репортажів американського кореспондента Волтера Дюранті, який запевняв читачів “Нью-Йорк Таймс”, що українські селяни нібито самі винні у неврожаї. Відтоді однією з головних місій “Свободи” стала боротьба з комуністичними ідеями та радянофільськими організаціями по всьому світу.
Навіть перебуваючи по інший бік океану, “Свобода” брала активну участь у житті України. Можна оцінити її як не завжди послідовну та однозначну у своїй діяльності, проте роль видання у культурно-політичному житті нації є великою. З часом у США почали з’являтись інші часописи українською: за приблизними підрахунками, з моменту виходу “Америки” і до Першої світової війни з’явилось понад 30 україномовних видань. Таким чином українське слово виховувало земляків у еміграції по всьому світу.
“Свобода” продовжує функціонувати й у 2020 році. Найцікавіше, що за весь цей час жодного номера не було втрачено – з усіма статтями можна ознайомитися в онлайн-архіві на офіційному сайті видання.
