Капелан військової частини 1141, отець Сергій Лівончук у своєму житті керується принципом «бути поряд з тим, хто потребує допомоги».
Розповідь про капелана розмістила Військова частина 1141 НГУ м. Луцьк на своєї сторінці у Fаcebook.
З початком військової агресії Російської Федерації в Україні отець Сергій Лівончук не міг стояти осторонь і взявся активно допомагати. Спочатку громадою збирали допомогу і передавали воїнам на схід. А у 2016 році офіційно, як капелан, з благословіння митрополита Луцького і Волинського Михаїла відправився у свою першу ротацію. Отець Сергій донині продовжує підтримувати українських воїнів, доносячи до них слово Боже. Духовне служіння було і залишається життєво необхідним воїнам. У цьому переконався, повернувшись нещодавно з чергової ротації зі сходу.
«Скажи мені років 10 назад, що стану військовим капеланом – ніколи б не повірив. Але й уявити тоді, що Росія може затіяти війну проти нас, теж здавалося абсурдом. І ось вже п’ятий рік я пліч-о-пліч з тими, хто захищає нашу державу і як ніколи потребує духовної підтримки», – розповідає отець Сергій.
У перші ротації їздив у складі 14-ї ОМБр Збройних сил України. А з 2017 року служить у військовій частині 1141 Національної гвардії України. Разом з бійцями побував у гарячих точках Луганської та Донецької областей. Каже, між служінням у пункті постійної дислокації та в зоні проведення операції Об’єднаних сил існує колосальна різниця. Там люди відірвані від дому, обмежені у спілкуванні. Саме тому потребують особливої уваги й опіки.
«Військо відкрило для мене багато нового, стало свого роду школою життя. Тут я пізнав нову людину: людину-воїна, людину-героя, людину морально скалічену, людину, яка відкрила себе по-новому, переосмислила власні життєві цінності. І саме тут зрозумів, що військове капеланства – то моє покликання. Бо поруч з бійцями завжди має бути той, хто може стати справжньою духовною опорою і порадником», – зізнається капелан.
Щоразу, перебуваючи в зоні бойових дій, отець Сергій благословляє захисників, здійснює обряди, а головне – слухає і несе слово Боже. Бо вважає, що спілкування, віра в Бога – це те, чого найбільше бракує воїнам в окопах.
«Говорять хлопці дуже часто і багато. Там вони бачать смерть, стикаються з несправедливістю, там вони без сім’ї, повноцінного спілкування. І наша місія – завжди бути поряд, вислухати, почути і допомогти. Хлопці неодноразово казали, якщо на виїзді поруч капелан – значить все буде добре. Це для них як духовний щит, як талісман», – переконаний капелан.
Отець Сергій запевняє, роль капеланів Національної гвардії України в районі проведення операції Об’єднаних сил з кожним роком стає важливішою. Якщо на початках священника сприймали більше як волонтера, який приїздив з допомогою, то тепер без духовного наставника там не уявляють свого існування. Інститут капеланства в Україні стрімко розвивається і зараз вони мають змогу виконувати свої безпосередні функції, здійснювати обряди. А ще, кожен військовослужбовець чітко розуміє, що поруч є людина, з якою можна поспілкуватися про наболіле, виговоритися, отримати допомогу і пораду. А головне, капелан допомагає не втратити віру. Бо як кажуть, де віра – там і перемога.
