Український поет і правозахисник 47-річний Василь Стус загинув у таборі в селі Кучино Пермської області в Росії 4 вересня 1985-го. Перед тим оголосив голодування.
“Сенс репресій, вчинених наді мною, подвійний. Перший сенс – розправитися з людиною, яка уже 15 років несхибно стоїть на обороні скривджених. Другий сенс – конфіскувати весь мій літературний набуток”, – зазначав він у заяві 8 жовтня 1980-го до голови суду, який тоді виніс вирок, – 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
Це було вже 2-е ув’язнення. Перше відбував у 1972-1979-х у таборах у Мордовії та примусових роботах на золотих копальнях у Магаданській області.
28 серпня 1985-го потрапив у карцер табору – “за порушення режиму”. На нарах можна перебувати лише 8 годин – з відбою до підйому. Того дня Стус читав книжку спершись на горішні нари ліктем. У робочий час це заборонено. Черговий офіцер склав рапорт, що Стус у робочий час лежав на нарах і вступив з ним у прирікання. За це поет отримав 15 діб карцеру. У карцері Стус оголосив сухе голодування.
Перед цим табірні наглядачі знищили його збірку “Птах душі” з 300-ма віршами. Стус кілька разів оголошував голодування на знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями.
“4 числа в коридорі та кімнаті чергового стояла мертва тиша. Як у труні. Після десятої ранку там завжди жінка приходила і приймала готову продукцію. До неї сходилася охорона, постійно грають у доміно, жартують, кричать і сміються. П’ятого – теж тиша. Ми на них дивимося пильно, питаємо за Стуса. Вони не зізнаються. Але я кроки його в камері постійно чув, а це нема. Якось так мені стало шкода-шкода. Я рідко не стримував сльозу, але тоді заплакав. Нас зменшилося. І зменшилося на таку чудову людину. Якось шукаємо розумом ще заперечення, а душа каже: його нема. Десь аж 12 числа я одержав телеграму, що його дійсно немає вже”, – згадував політв’язень Левко Лук’яненко.
Офіційна версія смерті – зупинка серця. Політв’язень Василь Овсієнко вважає, що Василь Стус загинув від удару карцерними нарами.
Поховали поета наступного дня на табірному цвинтарі. 19 листопада 1989 дисидентів Василя Стуса, Юрія Литвина та Олексу Тихого перепоховали на Байковому кладовищі у Києві.
За матеріалами Gazeta.ua
