Новий митрополит в Мінську, автокефалія Білорусі та страхи РПЦ. Як протести впливають на релігійну ситуацію в країні?

Мітинги і страйки в Білорусі тривають ось уже третій тиждень. За цей час намітився розрив у ставленні до протестів у двох найбільших церков Білорусі – православною і католицькою. Глава Білоруської православної церкви Московського патріархату спочатку привітав Лукашенка з перемогою на виборах, потім вибачився за привітання і начебто його відкликав, а ще згодом – спростував відгук. Загалом, лавірував як тільки міг. У той час як позиція католиків була однозначною – вони підтримали протестуючих громадян і закликали владу зупинити насильство.

Несподівана автокефалія
Щойно представники БПЦ почали висловлюватися на тему протестів в Білорусі, в публічному дискурсі виникла тема «білоруської автокефалії». Одними з перших її озвучили представники російських релігійних медіа. Вже потім цю тему підхопили в Україну, а митрополит Епіфаній навіть згадав її в своєму зверненні до білоруського народу.
Причиною настільки активної уваги росіян до цієї теми стала позиція деяких кліриків БПЦ по відношенню до подій в їх країні. Далеко не всі православні підтримують Лукашенка. Як не вся УПЦ (МП) в 2014 р хотіла, за заповітами владики Павла (Лебедя), «стояти до кінця» разом з Януковичем. У Білорусі є священники, які вимагають перегляду результатів виборів і взагалі вважають Тихановскую всенародно обраним президентом. Росіяни ж наступають на граблі 2014 року, вважаючи диктатора безальтернативним, а всіх його супротивників русофобами. І роблять із цього далекосяжні висновки, мовляв, сьогодні священики БПЦ виступають за Тихановскую, а вже завтра вони захочуть Томос про автокефалію.
Хоча дійсно у білорусів є всі підстави на отримання Томосу, канонічний шлях вже вторований Україною. Справа в тому, що рішення Константинопольського патріархату від 11 жовтня 2018 року по скасування акту 1686 роки про тимчасову передачу влади над Київською митрополією, воно ж не тільки про Україну. Київська митрополія того часу це величезною церковною структурою, до якої, окрім України, входили частина сучасних територій Білорусі, Литви, Польщі та Словаччини.
Це означає, що і Білорусь канонічно більше не належить РПЦ, а знаходиться в юрисдикції Константинополя. І коли місцеві єрархи, влада і церковний народ захоче незалежності їм потрібно буде звертатися саме до Вселенського патріарха, а не Московського. А потім і проводити свій об’єднавчий собор (з частиною Білоруської автокефальної православної церквою існуючої переважно в еміграції) і вибирати нового предстоятеля.

Сувора реальність
Але в дійсності в сучасній Білорусі дуже мало прихильників повної церковної незалежності. Багатьох цілком влаштовує нинішній статус-кво, а однією з головних вимог поки є лише дозвіл на білоруськомовні богослужіння. У них немає чітко артикульованого і затребуваного руху «Геть від Москви».
Однак поки український досвід для білорусів не зразок для наслідування, а приклад того як не потрібно робити, щось на зразок дитячої книжки Григорія Остера «Шкідливі поради». Білоруси в щоб те не стало заперечують схожість їхніх протестів з нашої Революцією Гідності. «У нас не Майдан» немов мантру повторюють наші сусіди із півночі. Мабуть основну інформацію про сам Майдан вони черпали з російських пропагандистських медіа. З усіма «звірствами» та «фашистами на марші».
Те ж саме стосується і церковної теми. Автокефалію там сприймають як «захоплення храмів», «побиття священиків» і «гоніння за віру». Томос в Білорусі зовсім не символ духовної незалежності, ні. Там він страшилка і лякало. «Ви що хочете як на Україні?», – приблизно такими словами закінчуються розмови білоруського духовенства про автокефалію.
Більш того, серед білорусів є навіть боязнь автокефалії. Мовляв, цю тему активно зараз педалюють саме росіяни, щоб налякати білоруських єпископів і таким чином підштовхнути їх в бік Лукашенка. Оскільки тільки він гарант того, що влада не буде домагатися Томосу для Мінська.

Білорусам – білорус
На тлі загальної нестабільності ситуації Моспатріархія раптом зважилася на зміну глави свого представництва в Білорусі. Причин до цього було багато. Уже колишній мінський митрополит Павєл так і не став своїм у Білорусі, не зрозумів контексту, не намагався вивчити мову. Більш того, всупереч законам Республіки Білорусь він навіть не прийняв громадянство. Адже главою релігійної конфесії не може бути іноземець. Павло раз у раз потрапляв в якісь скандали. Те погрожував американцям «чорнобильським краником», то говорив, що у православних і католиків «не один і той самий Бог». Все це тільки погіршувало репутацію «церковного варяга».
У цьому контексті призначення новим главою БПЦ етнічного білоруса єпископа Вєніаміна (Тупеко) – це спроба перезавантаження. Причому відразу з всіма, і з владою, і з опозицією. Він здобув освіту в Білорусі, і його церковна кар’єра пов’язана саме з Білоруссю. Вперше главою Білоруської церкви став місцевий білорус. Формально виглядає як перемога національної партії на противагу прихильникам єдності з РПЦ. Але на ділі не все так. Єпископ Вєніамін є креатурою і перевіреним кадром колишнього глави БПЦ – митрополита Філарета (Вахромєєва). Той ще з радянських часів очолював мінську кафедру, успішно вписався в місцевий контекст і налагодив добрі контакти з Лукашенком. У 2013 році його відправили на спокій, а на його місце поставили рязанського архієпископа – довіреного патріарха Кіріла. Таким чином, Кіріл усував старих кадрів з Синоду РПЦ, на яких він не міг впливати, на своїх протеже.
Новий митрополит всія Білорусі абсолютно пролукашенковскі орієнтований. Для нього режим диктатора набагато кращий будь-якого демократичного правління. Ось такі особливості його світогляду. А насильство і тортури ОМОНу – перегини на місцях і вимушені заходи з утримання держави.
Єпископ Вєніамін буде таким самим відданим прихильником єдності з РПЦ, яким і був його попередник. Просто Павлу потрібно було хоч якось дотримуватися баланс, щоб врівноважувати своє російське походження. Вєніаміну ж жодних формальностей не потрібно. Його ніхто не зможе назвати «агентом Москви», оскільки він народився і виріс в Білорусі. Він сприймається місцевими як свій.

Слід віддати належне Московській патріархії. Вони розіграли красиву схему. Для обуреної громадськості вони вперше поставили митрополитом Мінським етнічного білоруса, білорусами буде керувати білорус, а не росіянин. Але і реверанс в сторону Лукашенка зроблено – Вєніамін з пролукашенковской партії в БПЦ. Єдине, чого не врахували в РПЦ – так це думки людей. І це ті самі граблі, на які вони наступали в 2014 р, коли пролобіювали вибори митрополита Онуфрія главою УПЦ МП.
Етнічне походження єпископа Вєніаміна в якості гарного жесту для протестуючого громадського суспільства вмить розвіється, як тільки він почне відкрито підтримувати Лукашенка. А він почне, це лише питання часу. Українці з часом переконалися, що Онуфрій підтримує Москву після втечі Януковича, а церква втратила довіру суспільства. Так само буде і в Білорусі, після падіння режиму Лукашенка.
Одні й ті самі помилки, що в 2014, що в 2020 році. Патріарх Кіріл схоже розучився робити висновки з власних прорахунків.
Дмитро Горєвий, LB.ua