Український інформаційний простір сколихнуло резонансне повідомлення про начебто провалену «сенсаційну спецоперацію» українських спецслужб із вивозу з території Білорусі затриманих бійців російської ПВК «Вагнер», причетних до воєнних злочинів на окупованій Росією частині Донбасу.
Однак ціла низка факторів у самій «історії», її надто відверта політична спрямованість, а також те, що вона фактично повторювала наратив російської пропаганди, дозволяють ставити під сумнів її правдивість і стверджувати, що насправді все це – спланована спецслужбами РФ дезінформаційна кампанія.
Передісторія і зірвана «сенсаційна спецоперація»
Білоруські спецслужби затримали «вагнерівців» ще наприкінці липня. З того, як білоруська сторона перебирала версіями, було зрозуміло, що ця група виконувала завдання зі створення «інформприводу» під різні сценарії розвитку ситуації на виборах президента Білорусі:
На випадок переконливої перемоги Олександра Лукашенка, «вагнерівці» стали б приводом для патріотичної і трохи антиросійської риторики, а частково – виправданням масових арештів і затримань.
На випадок загострення ситуації, коли Росія лишалася чи не єдиним союзником режиму, ситуація переверталася на 180 градусів – у бік «західного втручання», а «вагнерівці» могли бути просто «дружніми силами», і їх просто відправили б додому, як, зрештою, і сталося.
Оскільки ситуація дуже швидко вийшла з-під контролю, і білоруська влада була змушена вдатися до вкрай жорсткого придушення протестів, Лукашенко вдався до другого сценарію.
6 серпня російське видання «Комсомольская правда» опублікувало матеріал про те, що арешт «вагнерівців» у Білорусі є ні чим іншим, як «провокацією українських спецслужб». Цю ж версію дуже швидко підтримав і посол Росії в Білорусі Мєзєнцев, заявивши, що групу найманців затримали внаслідок «провокації «третьої сторони».
І вже на початку цього тижня, 17 серпня, в українських медіа з’являється версія про нібито «зірвану» «сенсаційну спецоперацію» з перевезення на територію України затриманих у Білорусі «вагнерівців», яку планували українські спецслужби, але «злили» високопосадовці з Офісу президента України.
Сумнівна «спецоперація»
Від самого початку в цій історії з «сенсаційною спецоперацію» були деталі, які виглядали, м’яко кажучи, дивно:
1. Інформацію «з негласних слідчо-розшукових справ (НСРД)» СБУ оприлюднив… «агент НАБУ». Це може означати, що: (а) в СБУ не все гаразд з доступом до службової інформації, або (б) НАБУ, слідом за окремими підрозділами МВС, почало займатися трохи не тим, чим треба згідно і законом. Пізніше до СБУ в ролі активного учасника «спецоперації» додалося ще й Головне управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МОУ), що робить потенційний «доступ» цього «агента» до таємних матеріалів справді загрозливим.
2. Насправді важко уявити, що спецслужби РФ пустили б на «аутсорсинг» комплектацію груп для таких важливих точок, як Венесуела (куди і мали прямувати найманці), тому частина з «вербуванням добровольців» через підставну компанію і підставних осіб, фактично «з вулиці», виглядає не зовсім притомно.
3. Вся історія дивним чином схожа на версію російської пропаганди про «український слід» в арешті «вагнерівців»: тут і «вербувальник» зі слідами в українських спецслужбах, і цілеспрямований підбір групи найманців…
Загалом це скидалося на спробу зробити «хорошу міну при поганій грі» – раз вже росіяни згадали про наші спецслужби, треба «розкрутити» тему по максимуму, що, очевидно, мало зіграти свою роль у «міжвидовій» боротьбі українських спецслужб за увагу і прихильність президента.
Крім того, в описаному плані «спецоперації» було занадто багато змінних («симуляція» важкого стану одного з пасажирів літака, рішення про екстрену посадку і точний вибір її місця тощо), детально прорахувати які майже нереально.
Оприлюднені наступного дня аудіозаписи розмов двох встановлених (при чому вже досить давно) російських найманців, які брали активну участь у бойових діях проти ЗСУ на Донбасі, не можна вважати доконаним підтвердженням/гарантією кінцевого успіху задуму «спецоперації».
Це лише записи, на яких є лише обережні (телефон же!) зізнання двох фігурантів майбутніх справ по воєнних злочинах росіян в Україні – не більше, і не менше.
Обидва «організатори спецоперації» – і СБУ і ГУР МОУ – вже встигли офіційно спростувати твердження про свою участь та будь-яку роль і сам факт планування та/або проведення такої акції.
Однак досить швидко попередня версія історії отримала незвичне продовження – видання «Дзеркало тижня» повідомило, що ця «операція» планувалася і здійснювалася не лише українськими, а й американськими спецслужбами.
Новий поворот ще більше підтверджує версію про сплановану дезінформаційну кампанію Росії з дискредитації українських спецслужб не лише всередині країни, а й назовні, адже:
- Ця остання версія завдає реальну шкоду нашій співпраці по лінії спецслужб як мінімум зі США, а як максимум – з НАТО. Не треба забувати, що з нашим новим статусом партнера з розширеними можливостями ми отримуємо доступ до розвідданих на рівні Альянсу. Як тепер будуть дивитися на Україну в ролі партнера, пояснювати, думаю, не треба.
- Завдяки цій версії Київ знову мало не напряму може стати фактором президентської кампанії в США. Американська контррозвідка вже наголошувала на неприпустимості цього – ще в контексті оприлюднення так званих «плівок Деркача». Що робитиме російська пропаганда в цій ситуації, теж, думаю, очевидно.
Головне правило інформаційної війни – ніколи, за жодних обставин, не повторювати тези ворожої пропаганди.
Українська сторона цим правилом вчергове успішно знехтувала – на користь російської пропаганди та вітчизняної інституційної й політичної боротьби. Цю історію можуть (і будуть) використовувати на свою користь окремі владні персонажі, чиї реальні зв’язки зі спецслужбами Росії справді треба розслідувати.
Крім того, спецслужби РФ зможуть використовувати цей привід для наступних, вже власних, спеціальних та дезінформаційних операцій як проти України, так і проти її союзників і партнерів.
Тарас Жовтенко, експерт з проблем національної безпеки, кандидат політичних наук, Радіо Свобода
