Патріарх Кіріл (Гундяєв) очолив богослужіння в Троїцькому соборі Спасо-Преображенського Соловецького монастиря, у якому перебувають мощі прп. Зосими, Савватія і Германа. Окрім цього, він особисто проінспектував хід ремонтних та відновлювальних робіт в обителі.
Про це повідомляє офіційний сайт Московського Патріархату.
Предстоятелю РПЦ співслужили митрополити та єпископи РПЦ. Богослужіння відвідали топ-чиновники Архангельської області, керівництво Фонду збереження і розвитку Соловецького архіпелагу.
На завершення богослужіння патріарх Кіріл (Гундяєв) звернувся із словом до присутніх: «З особливим почуттям ступаєш на землю Соловків, осяяної великою славою російського православного сподвижництва. Немає другого такого місця, де так переплелись людські страждання, велич людського подвигу і суворість північної природи».
Згодом предстоятель РПЦ ледь-ледь відкрив завісу над причиною його особистої зацікавленості якнайшвидшим відновленням монастиря. Він зазначив: «Понад за все я молюсь про те, щоб ніякі спокуси не руйнували цілісність життя монахів. Щоб ніякі спокуси не стали сильнішими того поклику, який кожен має в серці».
Чи означає це, що патріарх має намір перетворити Соловки на таке собі «місце ув’язнення» заборонених у служінні кліриків РПЦ? Чи не можна прочитати в його словах натяк на майбутнє бунтівного схиігумена Сєргія Романова та його прибічників, яких можна вивезти на Соловки і «забути» на архіпелазі? І все це під красивими лозунгами «збереження цілісності життя кліру».
Окрім того, ідея відновлення діяльності концентраційних таборів давно пронизує голови ідеологів Кремля. Соловки цілком ймовірно могли б стати в’язницею, «з якої не повертаються», під прикриттям святині. Саме там можна було б утримувати політичних опозиціонерів, священників, які протестують проти системи РПЦ.
А найголовніше, що до такої «в’язниці» проносився б бурхливий потік бюджетних коштів на її утримання. І отакий фактор дуже легко міг би пояснити особисту зацікавленість Патріарха Кіріла (Гундяєва) у відновленні та реставрації монастиря, до якого досить непросто дістатись і так само непросто звідти виїхати чи «втекти».
Принагідно нагадаємо, що у 1430-х роках на Соловецьких островах був заснований описаний в публікації Спасо-Преображенський монастир святих Зосими й Саватія. Наприкінці 16 століття він був перетворений на міцну фортецю. Відтоді монастир був також місцем заслання противників російського царизму й офіційного православ’я.
Українців почали засилати туди з початку 18 століття. Починаючи з 1709 року, сюди заслано сподвижників та прихильників гетьмана Мазепи: генерала-осавула Д.Максимовича, полковника Я.Покотила й інших, згодом (1712 року) – архімандрита Гедеона Одорського.
За часів Катерини II найвизначнішим в’язнем Соловецького монастиря був останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський. Серед українських в’язнів 19 століття відомий колишній член Кирило-Мефодіївського братства Георгій Андрузький, якого заслано в 1850–1854 роках за написання «Конституції республіки».
Після жовтневого перевороту 1917-го територію Соловецького монастиря було перетворено на перший в СРСР концентраційний табір. З 1949 р. Соловки стали місцем ліквідації інвалідів Другої світової війни.
Патріарх Кіріл зацікавлений у відновленні Соловецького монастиря, який століттями служив місцем заслання
