Після публікацій про чималі статки священників РПЦ та особисто патріарха Кіріла (Гундяєва), а також, після недолугих закликів предстоятеля РПЦ «не вірити в 6 мільярдів», група кліриків завзято почала виправдовувати багатства Церкви в інформаційному просторі.
Зокрема, на захист свого патріарха виступив священник Горлівської і Слов’янської єпархії РПЦвУ (УПЦ МП) протоєрей Миколай Марковський, настоятель Покровського приходу в смт. Зайцеве. Центральна частина населеного пункту перебуває під контролем проросійських бойовиків.
На сайті єпархії опублікована чимала стаття, що містить роздуми клірика про убранство Церкви, і чому патріарх повинен бути заможним.
Фото: auto.rambler.ru
«Уявіть собі, якщо патріарх чи митрополит приїде на «Таврії» чи на «Жигулях» на зустріч з президентом. Це викличе сміх і нерозуміння. Патріарх – глава Церкви. По ньому судять про всю Церкву – чи це зібрання малограмотних селян, бідняків, чи мають за честь належати до неї люди впливові, високо ерудовані і успішні», – стверджує протоєрей Миколай Марковський.
По-перше, священник, вочевидь щось наплутав, оскільки Главою Церкви був, є і буде лише Ісус Христос, а патріарх – це лише найвищий титул в самостійній (автокефальній) церкві.
По-друге, виявляється президенти та інші сильні світу цього зустрічаються з патріархами та митрополитами з міркувань пошуку статусу, а не Слова Божого, духовної поради чи вирішення інших важливих духовних питань.
Виходячи з таких міркувань священника з «ДНР», якби до когось з представників влади прийшов зараз Христос (а для Бога це не є чимось неможливим), то чиновник чи політик оцінив би спочатку його авто, потім – телефон з годинником, і вже потім вирішив, а чи варто взагалі слухати Його.
Втім, у статті протоєрея Миколая є чимало хорошого. Він відкрито не побоявся оголосити істинні постулати віри РПЦ, серед яких ключове місце посідають статус, презентабельність, а сама церква – це радше бізнес-імперія, а не духовна організація, главою якої є цілком реальна людина, а не Господь.
Можна подякувати священнику за сміливу відвертість, після чого задати собі питання «до якої Церкви хочу належати я?».
