Днями світове православ’я збентежила новина про перетворення собору Святої Софії Константинопольської на мечеть – відповідний указ президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган підписав 10 липня.
Собор Святої Софії побудований у 537 році при імператорі Юстиніані. За своїми масштабами він перевершив усі наявні храми того часу, і, до побудови собору святого Петра в Римі, вважався найбільшим у світі. Після завоювання турками Константинополя у 1453 році собор було перетворено на мечеть, але у 1930 році згідно указу першого Президента Туреччини Мустафи Ататюрка він отримав статус музею, яким власне і лишився до 10 липня 2020 року.
Собор став своєрідним символом православ’я. У ньому звершували своє служіння багато визначних діячів Церкви, яких сама Церква згодом визнала святими. Цей храм відіграв важливу роль в просвітництві і наверненні до християнства багатьох людей і народів, зокрема Київської Русі.
Ця значна спадщина цього святого місця зумовила невдоволення рішеннями Турецької влади багатьма православними. Та дехто намагається на цьому маніпулювати і спровокувати скандал.
Зокрема, 11 липня депутати від «Опозиційної платформи – за життя» на своєму сайті опублікували заяву, у якій вимагали від Президента Зеленського засудити дії Ердогана з цього приводу. Свої вимоги проросійські депутати обґрунтовують переконливими доводами «з власної недавньої історії, що свідчать проти втручання держави в релігійні питання і міжконфесійні відносини».
Не важко здогадатись, що під цими «переконливими доводами» ОПЗЖ має на увазі отримання Томосу про автокефалію Православної Церкви України від Вселенського Патріархату.
Фактично цією заявою проросійські депутати намагаються втягнути Україну у протистояння із Туреччиною на релігійному ґрунті. Імовірно, що за спиною у депутатів від ОПЗЖ стоїть безпосередньо сам Кремль. Такими діями російські спецслужби, окрім гібридних фронтів проти Туреччини в Лівії і Сирії, намагаються активізувати релігійний фронт у боротьбі із Туреччиною.
У такому разі Україна, за задумом Кремля, може втратити потужного союзника. А Туреччина якраз таким і є, з огляду на стійку позицію Анкари про те, що окупований Росією Крим є автономною складовою у складі унітарної України. Тож розсваривши Україну і Туреччину Росія могла б вирішити «одним пострілом» одразу декілька своїх геополітичних задач.
Цілком закономірно, що у скорому часі подібні фронти посиляться і в інших країнах, де існують сателіти Москви та РПЦ. Можливо невдовзі ми станемо свідками не лише інформаційних атак, але і провокацій російських спецслужб в Україні, Болгарії, Сербії, Греції, Польщі, Чехії та інших країнах під прикриттям «місцевих православних радикалів».
Окрім цього, використовуючи фактор Святої Софії, Кремль і РПЦ намагатиметься помститись Вселенському патріарху Варфоломію за автокефалію ПЦУ і провал Амманського зібрання.
Тепер у Москви нібито назрів шанс довести розпочату справу до кінця. Для цього РПЦ і подібні проросійські депутати і агенти Кремля намагатимуться звинувати Вселенського патріарха у слабкості і неспроможності відстояти Святу Софію.
Як наслідок, за логікою РПЦ, Константинопольський Патріархат вже не може іменуватись Вселенським. Окрім цього рупори московської пропаганди припишуть цій події особливе сакраментальне значення, щось на кшталт покарання Божого за «прийняття розкольників та єресь» Вселенського патріарха Варфоломія.
Перші прояви цього плану вже озвучують представники РПЦ. Зокрема, перший заступник Синодального відділу по взаємовідносинах Церкви з суспільством та ЗМІ, політичний філософ Алєксандр Щіпков, в ефірі програми «Традіциі» на радіо «Вєсті-FM», заявив, що «рішення влади Туреччини про перетворення собору Святої Софії на мечеть стало результатом дій Вселенського патріарха Варфоломія, який учинив розкол у світовому православ’ї». Очільник Зовнішньо-церковних відносин РПЦ митрополит Іларіон Алфєєв назвав перетворення Святої Софії в мечеть «ляпасом, який керівництво Туреччини завдало Православній Церкві, всьому світовому християнству».
Як РПЦ буде відповідати на цей ляпас спрогнозувати важко. Чи підставить вона за словами Христа ще одну щоку, чи дасть ляпасу Туреччині у відповідь? Якщо ж і підставить щоку, то точно не свою, а Вселенського патріарха, якому з огляду на цю ситуацію, з радістю дасть пару ляпасів від себе.
Цілком імовірно, що подібні заяви це лише «верхівка айсбергу». РПЦ нізащо не упустить такого шансу перехопити першість у православному світі, який до слова, випадає раз на тисячу років. Варто нагадати, що теорія Москви як Третього Риму зародилась саме після падіння Константинополя. Теперішня ситуація із перетворенням Святої Софії на мечеть розглядатиметься ніщо інше як ще одне падіння Константинополя.
Утім все-таки не варто надавати такого сильного ідеологічного змісту цій події, і варто нагадати, що в самій РПЦ на початку XX століття храми закривались і знищувались. Зокрема нинішній головний храм РПЦ Храм Христа Спасителя був підірваний більшовиками у 1931 році. До правди, із розпадом Радянського Союзу його було відбудовано, утім невідомо, що чекає РПЦ через 20 років, адже все у руках Господніх.
Особисто для патріарха Кіріла ця ситуація приваблива і тим, що він тепер може відновити свій утрачений авторитет в очах очільника Кремля. Як ми вже неодноразово говорили, після Амману в Кремлі задумались над зміною керівництва РПЦ. Експерти вказували на низку причин задля відправлення Кіріла на «заслужений відпочинок». Зокрема, це надання Томосу про автокефалію Православній церкві України. Задля протидії ПЦУ РПЦ намагалась осудити Вселенського патріарха, скликавши Амманський саміт. Утім замість грандіозних планів, цей «собор» став фіаско для РПЦ.
Але не лише це гнітить РПЦ у протистоянні із Константинополем. За майже 100 років РПЦ встигла побити чимало горщиків із Вселенською Патріархією. Це, зокрема, спірні питання в діаспорі, російськими парафіями в Європі, і Критський Всеправославний собор 2016 року, який Москва за допомогою своїх сателітів намагалась зірвати.У питанні Критьского собору, як і в інших, Москва зазнала ганебної поразки, адже Вселенське Православ’я схилялось до думки і позиції Константинополя. Москві ж залишалось лише розводити руками і досадно волати про «неканонічєскіє действия Константинополя», чекаючи слушної нагоди на реванш.
І тепер в РПЦ вважають, що цей час настав. Утім цього разу, втілюючи свої амбітні плани Москва, під приводом захисту православних святинь, може розв’язати справжню релігійну війну, якою дотепер лише лякала. Тому необхідно бути як ніколи пильними і не вестись на провокації «чєловєчков в рясі» і не тільки в ній…
