Cеред мальовничих пагорбів Канівщини у Черкаській області, між давніми річками Рось та Росава розкинулась столиця місцевої однойменної ОТГ село Межиріч. І є цьому селу чим гордитись – стоянками первісних мисливців на мамонтів, мальовничими краєвидами, досягненнями децентралізації, але ніт – місцева вата та приховані “сєпари” заклали тут бомбу уповільненої ідеологічної дії – краєзнавчий музей.
Ви спитаєте, яка ж це бомба? Це ж просвітництво, історія, туди-сюди, бла-бла, «люби і знай свій рідний край». Та якби ж то… Саме 9 травня, яке ватніки із дня вшанування жертв нацизму перетворили на день пабєдобєсія, в селі Межиріч, схоже, висадився десант прихильників «русскава міра» – нардеп від ОПЗЖ Василь Німченко, черкаська очільниця осередку ОПЗЖ Юлія Погостінська та депутат обласної ради від партії «Відродження» Олег Кашко.
Всі троє прийняли участь у відкритті місцевого краєзнавчого музею, присвяченому… кому б ви думали? Спецпідрозділу МВС «Беркут». І не просто йому, а тим самим «беркутівцям», які під час Революції Гідності вбивали та катували учасників протестів. З любов’ю та ностальгією про «героїчний» ОМОН ініціював створення цієї подоби на історико-краєзнавчу експозицію її директор Григорій Марченко. До речі, сам колишній совєцький міліціонер. Експозиція музею – резинові палки, кайданки. Ті самі палки, якими били по голові протестувальників.
А ще – спомини учасників подій на Майдані, звісно, з боку міліції (цікаво, на судах у справах по вбивству активістів, які тривають вже не один рік, їхніх спогадів чомусь значно менше). І урочисто висить плакат про загиблих у період із листопада 2013 по березень 2014 «беркутівців».
Прискіпливий читач спитає: а де ж краєзнавство, згадки про Небесну сотню, гідність і боротьбу з злочинним режимом Януковича, міліцейську диктатуру Захарченка? А немає… У далекому кутку заховані згадки про первісні стоянки мисливців на мамонтів та власне саму історію громади. Головна тема музею – «Беркут», його оспівування та героїзація. Чи то ми якось непомітно вже повернулися у 2013-й, чи то всім байдуже, чи то «рускій мір» у нас вже всюди і у всьому.
Можна довго сперечатися про те, що нічого незаконного в цьому немає. Але зараз мова не про закони, які коли потрібно в нас дуже гарно захищають навіть убивць. Мова про гідність, за яку і була революція. Ніхто не каже, що «беркутівці» – це не люди. Але хіба це не абсурд – героїзувати вбивць і катів, тим більше тоді, коли ще тривають суди, коли могили вбитих ще не встигли і травою зарости, коли їхні діти ще не виросли і не побачили, як у нас в державі вміють плювати на Героїв? Що це – реванш старого режиму чи безвідповідальність нового? Які сентенції будуть вкладати в голову дітям та відвідувачам цього музею?
Джерело: «ДЗВІН»