Лютий 2020 року, Путін успішно здійснив конституційний переворот у Росії. Відтепер він знову може обиратися на посаду президента РФ — фактично довічно, попри те, що вже 20 років перебуває при владі.
Свою програму в новій-старій ролі він оприлюднив у вигляді багатосерійного інтерв’ю «20 питань до Путіна». І уже у другій серії заговорив про Україну та її історію. Він завжди любив про неї поговорити, але тут, як то кажуть, Остапа понесло.
Путін договорився до того, що ніяких українців нема, є тільки «украінци», які жили в Пскові і за Уралом, і яких навіть у Польщі називали «рускімі». Після першого отетеріння ми вирішили розібратися, про що взагалі говорить кремлівський псевдоісторик, а найголовніше — для чого він цю всю маячню озвучує.
Коли німецькому філософу Георгу Гегелю сказали, що його теорія суперечить фактам, він відповів: «Тим гірше для фактів». Здається, у вибудовуванні власної картини світу Путін пішов тим же шляхом. І у цій картині нема місця українцям, як окремому народу.
«Путін наслідує Йосипа Вісаріоновича, який розбирався геть у всьому — від мовознавства до кінематографії, літератури, драматургії. І був основним критерієм істини і смаку», — зазначив історик Кирило Галушко.
У межах нашої історичної програми ми вирішили таки докопатись до основ, з яких пацієнт Владімір Путін запозичив свої фантасмагоричні візії.
Найголовніший постулат, озвучений Путіним уже неодноразово і з якого випливають усі решта: немає ніякого окремого українського народу. Просто частина росіян — так звані українці — чомусь забула про свою російськість, вважає Путін. Чи навіть не так: вони уявили себе трошки незалежними від Росії. Докази на підтримку цієї сміливої теорії він, як і належить месії, бачить у всьому. Наприклад, в етнонімі.
Історики уточнюють: по-перше, не рускіє, а русини, а по-друге, ще й як ділили. Предків нинішніх росіян називали московитами й ідентифікували дуже чітко. Й відносили до Азії. Русинами ж московити ніколи не були.
«Ця назва так і не поширилася на територію сучасної Росії. Десь у 14–15 столітті вони з прикметника роблять собі назву. Тобто те, що за часів давньої Руси називалося руський, трошки змінюється фонетика і з’являються рускіє», — уточнив Галушко.
Тобто все навпаки: не українці знічев’я передумали бути «русскіми», а саме останні виокремилися з Русі. Та й Руссю вони стали лише через багато сотень років після Києва.
«Якщо ми беремо давньоруські літописи, то у вузькому сенсі руська земля стосується лише середньої Наддніпрянщини. Тобто це Київ, Чернігів і Переяслав. Територію сучасної центральної Росії, там де Москва, вперше називають Руссю у 1238 році під час монгольської навали. Тобто Руссю до того 400 років був Київ, а потім ця назва почала розповзатися», — додав Галушко.
Наступний об’єкт атаки Путіна — мова. Вона, начебто, теж була спільна, тому він і далі наполягає: нема й не було ніяких українців. Тобто, у путінській голові все просто: був єдиний російський народ. Говорив він єдиною російською мовою. Але потім частину прикордонних росіян розбестив католицький світ, а підступні поляки зіпсували їхню мову.
Але лінгвістичні дослідження доводять: те, що путін називає спільною мовою, — лише спільний правопис. Він був створений Кирилом і Мефодієм на базі солунського діалекту староболгарської. Цей правопис різко відрізнявся від розмовної мови.
Але Путін наполягає: був один народ, жив собі у спільній державі, і тільки сусіди мутили воду — якщо не поляки, то австріяки. Ця теза настільки абсурдна, що її навіть спростовувати немає сенсу. Але вона була і є популярною серед ідеологів російського імперіалізму ось уже 100 років.
А в Путіна і його оточення вона ще й помножена на радянське виховання і професійну деформацію працівника КДБ. Кремль так сприймає усі події в Україні — як історичні, так і сучасні.
«Вони вважають, що щоразу, коли стається щось на кшталт Майдану, — це неодмінно „міжнародний сценарій“. „Винні“ геї, євреї, ЄС, американці — якась примарна міжнародна сила», — наголосив історик Тімоті Снайдер.
Самі ж українці, на думку Путіна, люблять Росію і мріють тільки про неї. Схожий пасаж був у Кирило-мефодіївського братства та пізніше у Михайла Драгоманова. З одним важливим нюансом: багатонаціональною вони визнавали не Україну, а росію ХІХ століття. І саме її треба було перетворити на федерацію — для рівноцінного розвитку усіх народів, а не монополії одного. На те, що імперія зовсім розпадеться, надій тоді просто не було.
Заперечивши національну ідентичність українців і наявність окремої мови, Путін природно накинувся на віру. «Один народ, одна мова, одна церква», — наполягає він. Майже як у Гітлера — «Один народ, одна держава, один вождь». Але чому керівника світської держави так обурило створення власної церкви в сусідній країні?
Незрозуміло, чому Путін взагалі вліз у церковне питання у своєму програмному інтерв’ю. За відсутності критики й опозиції він, здається, остаточно втратив уявлення про межі своїх компетенцій і повноважень.
А ще в Путіна починаються проблеми з логікою. Він сам собі суперечить у сусідніх реченнях. Путін плутається у свідченнях: так була єдність РПЦ, чи була самостійність УПЦ Московського патріархату? Якщо була самостійність, то що ж тоді різали по живому? Була єдність, але протиприродна, вважають в Україні.
«Ми маємо твердий намір розрубати останній вузол, яким імперія відчайдушно намагається нас прив’язати до себе. Ми сповнені рішучості покласти край протиприродному та неканонічному перебуванню вагомої частини нашої православної спільноти у залежності від російської церкви», — заявив п’ятий президент України Петро Порошенко.
А ще цей рудимент імперії продовжує існувати на тлі російського вторгнення до України. Про нього Путін чомусь не згадує жодного разу.
«Усі чудово знають, до якої церкви належать представники так званої „Української православної церкви“. Що це лише один з підрозділів Московської патріархії. І на даний момент російська держава воює з Україною. І Московська патріархія активно допомагає в цій війні», — зазначив капелан ЗСУ Леонтій Никитенко.
«Наше військо воює проти агресора, яким є Російська Федерація. Центр „Української православної церкви Московського патріархату“ розташований у країні-агресорі. Що вони можуть нести? Про що говорити? Чому навчати?» — додав капелан ЗСУ Костянтин Холодов.
Тобто тут ані Путіну, ані українцям не йдеться про віру саму по собі. А про боротьбу проти фізичного поневолення. Саме так бачать проблему у ПЦУ.
«Ми зараз не говоримо суто про РПЦ, це є тиск із боку Російської Федерації, яка активно використовує церкву як інструмент на зовнішньому напрямку. Тобто церква діє разом із російською державою», — митрополит ПЦУ Епіфаній.
Путін втрачає інструмент політичного тиску на Україну, а сама РПЦ зменшується в розмірах ледве не удвічі. Навіщо Путіну у першому великому інтерв’ю після конституційного перевороту викладати свої історичні візії? Це маразм забронзовілого вождя, одурманеного власною безкарністю? Чи все ж таки частина програмних тез, які й були предметом «20 питань»? Перше, що спадає на думку, — Путіну потрібно відвернути увагу своїх підданих від насущних проблем.
«Якщо держава приділяє забагато уваги тому, як люди мають думати про минуле, це підміна понять, спроба відвернути увагу від потреби проведення реформ, від того, що мало б відбуватися в теперішньому», — зазначив Снайдер.
Картина минулого, намальована Путіним, відверто неадекватна. Починаючи з самого сприйняття Русі й усіх захоплених нею земель як єдиного мовного і державного простору. Такого сприйняття не було у самій Московії, доки вона сама не перетворилась на потужну імперію і жандарма Європи.
«Вони мають схему з 19-го століття, згідно з якою російська історія якимось чином перемістилася з Києва до Москви. Це вигадали свого часу, до 19-го століття ніхто до такого не додумався, а у 19-му столітті ця ідея з’явилася», — додав Снайдер.
За радянських часів схема змінилася. Народи імперії отримали право на національну ідентичність, хай навіть виключно декларативну. Але для Російської імперії ця конструкція не була абстрактними роздумами про минулу велич. Це була програма завоювань. Чи, через великодержавні окуляри — визволення «ісконно рускіх» земель. І це зовсім не привід для жартів.
«Посміятися ми, звичайно, можемо собі дозволити, але з цією хворобою історичної свідомості, тут Путін є лише речником великого соціального факту, що у росіян спотворене бачення своєї історії та історії сусідніх держав. І це їх програмує на агресивне ставлення до сусідніх держав, яких вони хочуть впевнити в тому, що вони краще все знають, краще за них», — пояснив Галушко.
І це не потенційна загроза. Це найбільш адекватне пояснення всього що зараз відбувається в Криму чи на Донбасі.
«Я був одним із небагатьох людей, хто передбачив вторгнення Росії в Україну. Я зміг це передбачити, бо я чув, що Путін і його радники казали у 2013 році: що вони не сприймають Україну серйозно, що вони не вважають Україну справжньою країною, а українців — справжньою нацією. Якщо ви дотримуєтеся такої думки, тоді вам може здатися, що вторгнення у Крим чи на Донбас буде достатньо, щоб розвалити народ», — уточнив Снайдер.
Путіну не вдалося розвалити Україну першим наскоком. Це уже факт. Наступний факт: у своїй програмній промові після конституційного перевороту він фактично декларував продовження агресії.
«Авторитарний режим не може визнавати свої помилки. Ми ніколи не почуємо Володимира Путіна, який казатиме: мовляв, ми помилилися, українці і росіяни — це різні народи. Він і далі говоритиме, що це один народ, бо ж він не може припускатися помилок і ніколи не визнав би, що все-таки припустився», — додав Снайдер.
Гібридна війна триватиме, як би не хотілось декому «просто перестати стріляти». Своїми псевдоісторичними візіями Путін чітко накреслив ідеологію нового етапу свого правління. І незалежної України там немає. Питання одне: скільки ще світ його терпітиме?
5 канал / Час. Підсумки тижня
