Духовний фронт України продовжує роздуми про ситуацію, в якій опинились Церква і світ, – пандемію коронавірусу. Церква і людство постали перед новим небаченим викликом. Унаслідок уведення карантину змінився багатовіковий устрій церковного життя, зокрема служіння без вірян, що викликало багато богословських суперечок. Дехто із вірян і служителів Церкви наголошують, що лише молитва може визволити світ від цієї пошесті. Тому Церкви по всьому світу посилили молитви задля визволення людей від коронавірусу.
Одним із різновидів такої молитви є хресні ходи і обнесення навколо міст визначних християнських святинь, що стали робити клірики РПЦвУ. Про це ми і поміркуємо.
Така традиція має древнє коріння. Відомо, що у Константинополі доволі часто використовували такий вид молитви під час поширення різних хвороб. Зокрема, пам’яттю про це є свято Винесення Чесного Древа Хреста Господнього, яке святкується Православною Церквою 14 серпня, а в народі часто називається «Маковеєм», від прізвища старозавітніх семи братів-мучеників Маковеїв, які також згадуються у цей день.
Це свято зародилось у Константинополі у ІХ ст. У той період у серпні у Візантійські імперії зазвичай загострювались випадки поширення різних захворювань, тому священнослужителі обносили Хрест Господній по вулицях Константинополя і звершували молитви для зцілення від хвороб. З часом це свято стало загальноправославним, а така практика стала використовуватись у різних країнах світу.
Проте не завжди такі хресні ходи завершувались чудом. Бували випадки, коли подібна практика приводила і до летальних наслідків для духовенства і вірян. Наприклад, у Пскові (нинішня територія РФ) у час поширення чуми (1350-ті роки) місцеві жителі запросили для такого хресного ходу Новогородського єпископа Василія Каліку. Єпископ приїхав, звершив богослужіння у трьох храмах, провів хресний хід містом, але повертаючись додому помер у дорозі від чуми, якою, імовірно, і заразився під час відвідин Пскова. Його з почестями поховали у Новгороді. Тіло покійного єпископа було виставлено для прощання у місцевому кафедральному соборі. Попрощатись з єрархом прийшло багато людей. Через деякий час епідемія розгорілась і в Новгороді. Самого єпископа, згодом РПЦ визнала святим.
З його ім’ям у РПЦ пов’язують історію із так званим “білим клобуком”, який був подарований йому Константинопольським Патріархом Філофеєм і який, ніби, став символом духовного приємства від Риму Древнього і Нового до Третього Риму – Москви.
Від чуми тоді померли багато священиків і єпископів. Одним із таких був і московський митрополит Феогност (1353).
Історії також відомі випадки, коли із-за невірного фанатичного ставлення до церковних святинь траплялись злочини і поширювались хвороби. Такий випадок стався у час, коли чума дійшла до Москви. Тоді по місту, яке вже потерпало від чуми, пронеслася чутка, буцімто до одного із московських храмів привезену чудотворну ікону Богородиці, яка зціляє від усіх хвороб. Жителі масово у паніці стали шукати цю ікону. Проте сама чутка виявилась банальним фейком, яка призвела до того, що громадяни розносили храми і поширювали чуму, яка вже і так була на піку розповсюдження.
Наводячи, ці приклади ми не маємо на меті поставити під сумнів дію і силу благодаті Божої. Навпаки, хочемо вкотре наголосити, що наразі лише Господу під силу звільнити людство від пандемії. Проте у своїх молитвах самому людству треба бути обачними, уникаючи релігійного фанатизму чи клікушества, які можуть призвести до печальних наслідків, які вже траплялись в історії Церкви.
Незнання історії не звільняє від відповідальності. Тому варто виконувати приписи Церкви і МОЗу і не спокушати Бога своєю вірою. Береженого і Бог береже.
