На початку березня очільник Кіпрської церкви архієпископ Хризостом ІІ відвідав Вселенського патріарха Варфоломія. Під час спільного богослужіння було згадано предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія. Відповідно до православної практики, ознакою визнання є згадування предстоятеля церкви за богослужінням. Тобто, з одного боку, цю подію можна трактувати, як визнання ПЦУ. Проте критики можуть зауважити, що очолював літургію перший за честю – Вселенський патріарх, тому і у Диптиху згадували церкви, які визнає саме він. На підтвердження цієї тези наводять приклади богослужінь, які очолює Кіпрський архієпископ – там очільника ПЦУ не згадували. Виникає логічне запитання – чи вважати цю згадку визнанням та що заважає кіпріотам офіційно визнати Православну церкву України?
Давня кіпрська архієпископія
Кіпрська церква – одна з найдавніших православних церков світу. Була заснована апостолом Варнавою. У V столітті стала автокефальною, вийшовши з під нав’язливої влади Антіохії. Вона єдина з давніх церков, яка не отримала статусу патріархату. І хоча Кіпрська архієпископія ніколи не належала до Вселенського патріархату, їх пов’язує важливий історичний прецедент. Наприкінці VII століття Кіпр був захоплений арабами. Місцеве християнське населення вимушено було переселитися. Їм було виділено Гелеспонтську область (південний схід Мармурового моря в сучасній Туреччині). Так ось Кіпрському архієпископу ця область була виділена під його територію, щоби він, як автокефальний очільник церкви теж мав незалежні права. Так ось єрархів тієї області перепідпорядкували Кіпрському архієпископові Іоанну, забравши від юрисдикції Константинопольського патріарха. Пізніше, коли Кіпр був звільнений, все стало на свої місця. Однак для історії церкви це був безпрецедентний випадок, коли один очільник церкви жертвує іншому частину своєї території просто, щоби його давні незалежні права дотримувались.
На тлі сучасних війн за українську церковну територію – звучить ця історія прямо таки дивакувато. Складається враження, що тоді православні були більш цивілізованішими, ніж деякі з них зараз.
Відносини з Варфоломієм та Епіфанієм
Сучасні відносини між Константинопольським патріархом і Кіпрським архієпископом також доволі дружні. Останній, до прикладу, відстоює виключне право першого на скликання Всеправославних нарад чи розгляд апеляцій від представників інших церков. Архієпископ Хризостом засуджував зібрання в Аммані, оскільки його не скликав Варфоломій, а Синод Кіпрської церкви в лютому 2019 року підтвердив право Фанару бути найвищою апеляційною інстанцією. Тоді ж було заявлено про сумніви, що можливості визнання свячень єпископату ПЦУ «заднім числом», тобто визнання свячень, здійснених у розколі, законними. Однак після того Вселенський патріарх Варфоломій опублікував історичне дослідження, яке доводить можливість визнання свячень, звершених у розколі. Переклад цього дослідження опубліковано на сайті Cerkvarium.
Окрім гарних відносин із Варфоломієм, Хризостом демонструє приязнь і до очільника ПЦУ. «Кіпрська церква планує визнати митрополита Епіфанія» – рік тому стверджував предстоятель Кіпрської архієпископії.
Внутрішні суперечки
Однак однієї доброї волі предстоятеля для визнання ПЦУ недостатньо. Варто розуміти, що грецькі помісні церкви відрізняються від слов’янських більшою демократичністю. По-перше, там немає інституту «митрополит-бюро», тобто коли рішення за всю церкву ухвалює обмежене коло осіб, так званих «постійних членів Синоду». У греків до Синоду може входити кожен єпископ, існує ротація складу. Тому жодна група не може узурпувати владу. До речі, ПЦУ в цьому плані відрізняється як від Московського патріархату, так і від колишнього Київського. На початку березня 2020 року відбулась зміна складу Синоду, було оновлено 9 із 12 єрархів. По-друге, окрім відмінності у складі, є відмінність і в поведінці. Синоди слов’янських церков – це часто статисти при предстоятелі. До прикладу, в РПЦ ніяких дискусій на Синодах не відбувається, а єрархи лише голосують за пропозиції патріарха Кирила. Тому і така оперативність із публікацією рішень на офіційному сайті – рішення готові ще до початку засідань, їх не обговорюють чи ухвалюють – їх підтверджують. У греків в цьому плані повна відмінність. Їхні засідання Синоду нагадують український парламент: взаємні звинувачення, політичні гасла, зриви голосувань. Хіба що блокування трибуни не вистачає.
Так ось для того, аби та чи інша грецька церква ухвалила рішення – повинна бути воля і згода різних фракцій в середині однієї церкви. Одного рішення предстоятеля недостатньо. Він не може ухвалювати такі рішення без згоди Синоду. Його права приблизно як у спікера парламенту. Тобто він може офіційно представляти позицію, але за дорученням колегіального органу.
Проросійське лобі
У Кіпрській церкві є декілька відверто проросійських митрополитів: Афанасій Лімасольський, Нікіфор Кікський та Ісайя Тамаський. Останній доволі тісно дружить з очільником російського Імператорського православного палестинського товариства, колишнім директором ФСБ Росії Сергієм Степашиним.
Ці три митрополити наприкінці минулого року провели з росіянами спільну конференцію, де засудили Вселенського патріарха Варфоломія. Очільник Кіпрської церкви їх розкритикував за таку поведінку. Мовляв Синод зайняв нейтральну позицію з «українського питанню» і ці митрополити повинні були поважати це рішення. Однак в той же час, коли інший єрарх – митрополит Констанції Василь співслужив із архієпископом ПЦУ Євстратієм (Зорею), за цей недвозначний акт визнання він не отримав жодної критики. Фактично предстоятель Кіпрської церкви демонструє свою прихильність до ПЦУ, однак цього замало для офіційного визнання.
Більше того, архієпископ Хризостом має серйозні проблеми зі здоров’ям, він має онкологічне захворювання. Рано чи пізно Кіпрська церква постане перед вибором нового архієпископа. І росіяни безперечно просуватимуть свого кандидата. Вони підтримуватимуть когось із цих трьох митрополитів.
Шанс для України
Окрім внутрішніх розподілів, на питання ставлення щодо України та ПЦУ впливає також і політична та економічна ситуація. Річ у тім, що церква на Кіпрі є чи не найбільшим власником нерухомості, вона веде активну економічну діяльність, контактує з бізнесом. Європейський союз міцно взявся за Кіпр, основна мета – прикрити офшорну зону всередині самого ЄС. Як побічний наслідок цього – вихід російського капіталу з острова та зменшення впливу на місцеву ситуацію. Однак, чи продовжуватиметься ця політика після пандемії коронавірусу, не відомо. Чи піде Кіпр на підвищення податків та зменшення інвестиційної привабливості? Навряд чи. Але якщо це буде умовою зовнішньоекономічної допомоги від кредиторів, то може і погодиться. Тобто наразі важко прогнозувати економічні дії, а тим паче їхні наслідки.
Щодо політики, то росіяни ще спочатку окупації північного Кіпру, у 1970-х роках, намагаються виступити посередниками між Анкарою та Нікосією. В обмін на допомогу у розв’язанні кризи росіяни можуть потребувати невизнання ПЦУ. Виглядає дещо натягнуто та абсурдно? Так, але саме таку угоду Москва вже пропонувала Афінам: не визнання ПЦУ в обмін на безпеку від Туреччині в Егейському морі.
Обидва фактори, політичний і економічний, залежать від спроможностей Росії. Падіння цін на нафту та пандемія коронавірусу в сукупності можуть бути саме тим «чорним лебедем», який похитне російські можливості, в тому числі і в церковній сфері.
Джерело: Дмитро Горєвой, Радіо Свобода
