У четверту неділю Великого посту, митрополит Київський і всієї України Епіфаній очолив Божественну літургію святителя Василія Великого у Свято-Михайлівському соборі міста Києва. Вперше в історії, коли у храмі не було вірян через впровадження карантину, а служба транслювалася онлайн.
Його Блаженству співслужили намісник Золотоверхої обителі архієпископ Вишгородський Агапіт, всечесна братія монастиря та запрошене духовенство.
На літургії, після прочитання Євангелія, Предстоятель помісної Української Православної Церкви Митрополит Епіфаній виголосив першосвятительське слово проповіді. Під час богослужіння також лунала всеукраїнська молитва за припинення пошесті згубної (пандемії коронавірусу).
Служба транслювалася онлайн на сторіннках ПЦУ та Епіфанія у Facebook, а також на «Суспільному», зараз її можна подивитися у запису, або ж почитати повний текст проповіді Митрополита Епіфанія нижче.
Всечесні отці, дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сьогодні, у четверту неділю Великого посту, Церква подає нам для повчання і духовної настанови читання з Євангелія від святого апостола Марка (Мк. 9: 17 – 31) про зцілення Спасителем біснуватого юнака.
Із цього читання ми маємо зробити для себе кілька висновків, особливо важливих у цей час викликів, що постали через пандемію перед людством і перед Церквою.
Найперше ми маємо ще раз нагадати собі про причину хвороб та інших страждань людства, бо як лікар не може без встановлення діагнозу дати пораду щодо корисного лікування, так і ми без розуміння причини хвороб та інших страждань не зможемо мати правильного, християнського ставлення до цих явищ.
Єдиний Бог має життя в Самому Собі (Ін.5: 26), а людина – створена Богом, і тому джерело її буття – Він, наш Творець. Він, як свідчить апостол Павло у промові перед Ареопагом, дає «усьому життя і дихання, і все» (Діян. 17: 25). Бог не просто колись давно створив цей світ, давши початок його існуванню, і відтоді світ ніби існує сам собою, – ні! Світ і все, що в ньому, не мають власного джерела буття, бо єдиним Джерелом для них є і залишається Бог.
За свідченням Священного Писання, світ і людина в ньому були створені Богом дуже добре: «І побачив Бог усе, що Він створив, і ось, добре воно» (Бут. 1: 31), – сказано у книзі Буття. Але якщо світ створений Богом дуже добре, то чому в ньому є страждання, хвороби, розпад, тління, смерть? Невже Бог є причиною і всього цього? – Ні! Причиною всього цього є гріховне віддалення від Бога. Так про це каже і апостол Павло: «Жало ж смерти – гріх» (1 Кор. 15: 56).
Гріх є спротивом волі Божій, відкиненням Творця. І якщо лише один Бог є джерелом буття, то всяке віддалення від Нього є віддаленням від Буття, віддаленням від життя до тління і розпаду, до страждань і смерті. Отже, хвороби і страждання є наслідком того, що через гріхопадіння наших прабатьків Адама і Єви в саму природу людини увійшли розпад і тління. І цю схильність до розпаду і тління від перших людей прийняли всі ми – їхні нащадки.
Гріх не увійшов у людську природу сам собою: до порушення Божої волі, до відвернення від Творця людину спокусив диявол – озлоблений дух. Він поставив перед нашими прабатьками спокусливий вибір: залишитися вірними Богові чи спробувати самим, проти волі Творця, в порушення Його прямого застереження вже, зараз стати «як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3: 5). І людина спокусилася цією можливістю. Але замість того, щоб стати «богом без Бога», вона лише внесла пошкодження, розлад у свій природний зв’язок із Творцем, із джерелом власного буття і буття всього світу, стала підвладною гріху, тлінню, стражданням і смерті.
Отже, першопричина хвороб і страждань – у розриві, який гріх вносить на рівні самої природи між людиною як творінням і Богом – її Творцем. Без подолання влади гріха над нами, без відновлення єдності з Богом подолати наслідки дії зла в людині неможливо.
Власне, прикладом такого зцілення і є історія, яку ми сьогодні чуємо з євангельського читання, адже хвороба юнака, про зцілення якого просив батько, була навіть видимим чином пов’язана з дією злого духа. І зцілення відбулося саме через вигнання цього духа, через звільнення отрока з його полону.
На цьому місці ми маємо звернути нашу особливу увагу на дійсність існування злих духів, тобто демонів або бісів. У Священному Писанні загалом і в Євангелії зокрема багато разів стверджується як беззаперечна істина, що існує сатана, диявол – ангел, який був колись величним і світлим творінням Божим, але який загордився своєю величчю і вирішив, що може бути «богом без Бога». Він відпав від Творця та спокусив до падіння і частину ангелів, що стали відтоді демонами або бісами, а потім спокусив до відпадіння від Бога і перших людей. Диявол і підкорені йому злі духи – це не міф, не плід уяви, не алегорія морального зла чи ще щось подібне, а це реально існуючі розумні, безплотні, безтілесні істоти, які завжди і постійно бажають панувати над нами через схилення нас до гріха, бажають нам страждань та погибелі.
Саме диявола та інших духів злоби Писання називає нашим істинним ворогом, і боротьба наша відбувається саме з ними, як про це каже апостол Павло: «Бо наша боротьба не проти крови і плоті, а проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних (Еф. 6: 12).
Тобто нашими істинними ворогами є не інші люди, бо вони так само, як і ми, підвладні гріху, залежні від дії зла, і так само потребують звільнення від них. Нашим ворогом не є навколишня природа у всій її багатоманітності, хоча у світі, який через падіння людини занурився у зло, ми можемо зазнавати і зазнаємо страждань через розлад у творінні. Не є нашим ворогом і сам матеріальний вимір нашого буття, наші плоть і кров, бо так думали декі давні філософи, що нібито сама матерія є виявом недосконалості та зла.
Нашим істинним ворогом є диявол і підвладні йому духи, які через гріх отримали владу над нами. Отже, знаючи все це, приходимо до єдиного можливого висновку: першопричина всіх тих страждань, хвороб, тління і смерті, від яких потерпає людство, перебуває в духовній площині нашого буття, в розриві нашої єдності з джерелом буття – з Богом Творцем. А відтак подолання наслідків неможливе без подолання першопричини. Без звільнення від гріха, від дії зла, без вилікування нашої природи на духовному рівні неможливе звільнення від наслідків нашої гріховності. І звільнити нас від рабства гріху, вилікувати нашу природу в її повноті, відновити нас може лише Бог. Саме для цього –для нашого відновлення і звільнення від гріха і смерті – у світ прийшов Спаситель, Господь Ісус Христос. Апостол Павло навчає: «Як смерть через людину, так через людину і воскресіння мертвих. Як в Адамі всі вмирають, та у Христі всі оживуть» (1 Кор. 15: 21 – 22).
На прикладі зцілення біснуватого отрока та настанов Спасителя з цього приводу ми бачимо, як відновлення здоров’я тілесного прямо і безпосередньо пов’язане з Богом, з вірою в Нього, з довірою Йому, з уздоровленням духовної складової людини через звільнення від дії злих духів. «За вірою вашою нехай буде вам» (Мф. 9: 29), «віра твоя спасла тебе» (Мф. 9: 22), – такими і подібними словами Господь не раз звертається до тих, хто отримує від Нього тілесне здоров’я, звільнення від важких і навіть невиліковних недугів. «Майте віру Божу… – наставляє Спаситель Своїх учеників. – Усе, чого попросите в молитві, вірте, що одержите, – і буде вам» (Мк. 11: 23 – 24). Те саме Господь каже батькові біснуватого юнака: «Якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому» (Мк. 9: 23).
Отже, і перед обличчям нинішнього виклику небезпечної хвороби, яка швидко шириться у всьому світі, ми як Церква і кожен з нас особисто повинні через покаяння і віру відновлювати наше єднання з Богом, бо Він єдиний є джерелом буття і від Нього не просто можливо отримати вилікування від тієї чи іншої хвороби, але Він подає нам спасіння, звільнення від першопричини всіх хвороб і страждань – від влади зла і гріха – та зціляє нас від головного наслідку всіх проявів зла – від самої смерті, даруючи нам життя вічне.
Вказуючи на те, як ми можемо боротися з лукавими духами та наслідками зла, до якого вони нас спокушають, Господь каже: «Цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту» (Мк. 9: 29). Молитва – це наше спілкування з Богом, не просто промовляння слів, звернених до Нього, але подолання того розриву між людиною і Творцем, який стався через гріх. А піст – це стриманість, самообмеження у прагненнях, підкорення своєї волі волі Божій.
Адже гріх увійшов у світ, якщо можна так сказати, саме через відсутність молитви та недотримання посту. Бо коли до людини приступив зі спокусою лукавий змій, вона не звернулася до Бога з проханням про допомогу, про наставлення, як діяти, але поклалася на свої власні думки та відчуття. А якби звернулася до Бога, то не зазнала б того падіння, від наслідків якого страждає все людство і все творіння.
Так само, якби людина дотрималася заповіді Божої «Від дерева пізнання добра і зла не їж від нього» (Бут. 2: 17), обмежила б свої прагнення, задовольнилася б щедрими благами, які подав їй Творець у Раю, а не шукала б забороненого плоду, то тоді б вона утвердилася в добрі, зростаючи та вдосконалюючись через єднання з Господом.
Отже, молитвою і постом, тобто спілкуванням та прагненням єдності з Богом, самообмеженням та стриманістю – тими засобами, які Сам Спаситель дав нам для протистояння лукавим духам і злу, якого вони завдають нам, будемо боротися за наше відновлення, за звільнення від гріха та його наслідків, за зцілення духовне, яке має наслідком і здоров’я тілесне. Повторюймо від усього серця слова, зі сльозами сказані батьком: «Вірую, Господи! Допоможи моєму недовірству» (Мк. 9: 24). І за вірою нашою отримаємо.
Дорогі брати і сестри!
Все, сказане про віру, про духовні причини страждань, не означає, що, коли приходить хвороба, ми маємо лише покладатися на Бога, а самим нічого не робити, адже від Бога і дар мудрості, і пізнання природи, і можливість накопичувати досвід – все те, що становить основи лікарських знань. Отже, наш обов’язок – з розсудливістю турбуватися про дар життя, про здоров’я наших ближніх і нас самих, не наражати один одного на небезпеку під час поширення згубної пошесті. Пам’ятаймо слова апостола Іоана: «Той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1 Ін. 4: 20). Як може сподіватися на Божу допомогу той, хто нехтує земними розумними засобами? Тож нехай наша любов до Бога і до ближніх спонукає нас до належного виконання тих засобів застереження від поширення хвороб, про які нам кажуть лікарі.
Разом з тим пам’ятаймо, що без звернення до Бога, без нашого сердечного покаяння, без віри та її виявлення у справах і цілому нашому житті наші земні зусилля не будуть плідними.
Тому в час важких випробувань для всіх Церква не може і не має права припинити свою справу. Навпаки, саме тепер на кожного з нас покладається особливий обов’язок бути вірними Богові, християнами не лише за фактом хрещення та іменуванням, але на ділі, подаючи вірою і добрими справами приклад іншим.
Церква не припиняє своєї молитви, свого служіння Богу і людям, хоча і зовнішні прояви цього служіння так само обтяжені обмеженнями, тягар яких несе на собі весь наш народ, і ми – разом з ним.
Дорогі брати і сестри, всі хто чує чи прочитає ці слова!
З вірою в Бога і підтримкою одне одного ми пройдемо і ці випробування, як не раз Церква і народ проходили різноманітні випробування в минулому. Тисячі священиків у містах і селех України, у храмах чи поруч з ними творять сьогодні та продовжать творити молитву, звершують і будуть звершувати святу Євхаристію за всіх і за все. Ми завжди пишалися тим, що наша помісна Українська Православна Церква – з народом. Нині є час і для того, щоб виявити з боку вас, мирян, вірних підтримку для Церкви. Помоліться за священиків, за їхнє служіння, підтримайте їх та храми у потребах. Бо ми – одне тіло у Христі.
І нехай Господь по вірі нашій та по милості Своїй подасть усім нам здоров’я духовне і тілесне, збереже в любові один до одного і якнайшвидше спинить пошесть згубну.
Амінь.
