У той час, коли голови світових богословів і релігієзнавців забиті питаннями поширення пандемії коронавірусу і в кого віра більша, керівництво РФ продовжує втілювати у життя план зміни керівництва РПЦ. Ми вже зазначали, що в Кремлі всерйоз подумують змінити нинішнього очільника Московського Патріархату Кіріла (Гундяєва) на сприятливішого для російської влади Псковського митрополита Тіхона (Шевкунова), якого ще називають духівником самого Путіна. Причина об’єктивна: нещодавній провал Амманського собору, на який було витрачено шалені кошти, і який мав ствердити Росію як новий центр Православної Церкви.
Окрім цього, між Кірілом і Тіхоном є давній конфлікт. Патріарх Кіріл спочатку відправив його із Москви до Псковської єпархії, а влітку 2019 став завдавати ударів по дітищу Тіхона – Стретинському монастирю та семінарії, що знаходиться на території цієї обителі. Сам же монастир знаходиться в одному із найелітніших районів Москви – Луб’янці.
На початку березня очільник Кремля Путін відвідав Псков, де разом з тим самим митрополитом Тіхоном вшанував російських десантників, що загинули у Чеченській війні. Там само відбулась поминальна панахида, яку очолив Шевкунов. У мережі назвали цю подію сигналом для Кирила і його прибічників.
Наближені до російських спецслужб телеграм-канали нещодавно розпочали кампанію з дискредитації Кіріла, і водночас возвеличення митрополита Тіхона. Зокрема, на телеграм-каналі «НЕЗЫГАРЬ» критиці піддавались рішення Кіріла і Тіхона про обмеження участі вірян у богослужіннях. Проте Кірілове рішення оцінюється як таке, що принесло Гундяєву втрату довіри російського населення, а подібне рішення Тіхона оцінюється як найбільш адекватного єрарха РПЦ.
Після провалу Амманського собору 26 лютого упродовж місяця так і не відбулось жодної зустрічі Путіна з Кірілом. Напевно, в Кремлі доволі сильно обурились провалом такої важливої стратегічної справи. Адже отримання Томосу про автокефалію ПЦУ від Вселенського Патріарха Варфоломія завдало сильного удару по планах Кремля відновити колишню Російську імперію, чи принаймні СРСР.
Особисто Путін неоднаразово наголошував на цьому. В одному із своїх інтерв’ю він навіть заявив, що шкодує про розвал Радянського союзу. Зокрема, на питання яку подію із історії Росії він хотів би змінити він прямо відповів «Развал Советского Союза», а будучи прем’єром, він заявив, що «Кто не жалеет о распаде СССР – у того нет сердца. А у того, кто хочет его восстановления в прежнем виде, – у того нет головы».
Цілком імовірно, що для відновлення цього союзу, але в новому вигляді, ключову роль мала відіграти саме РПЦ, яка, на відміну від державної влади, зберегла свою присутність, вплив і владу в багатьох колишніх радянських республіках. Примітно, що сам Кіріл, за словами очевидців, дорікав цим фактом керівництву РФ на початку 90-х. Тепер же доля посміялась над самим Кірілом.
Постать самого Шевкунова сповнена символізмами і «славою Вєлікой Росії». По-перше, його ім’я, яке було дано йому на честь Патріарха Тіхона Бєлавіна. Нагадаємо, що Патріарх Тіхон був обраний у 1917 році і став першим Патріархом після довгого синодального періоду історії РПЦ. Більше 200-х років в РПЦ не було Патріарха, а Церквою керував керівний орган – Святєйший Синод, на чолі якого був обер-прокурор.
Постать Патріарха мала великий авторитет в Російській імперії, який подекуди перевершував авторитет самого імператора. У імперії Патріарх сприймався як моральний авторитет нації, в той самий час, коли імператори чи імператриці мали відвертий аморальний авторитет. Саме, це, на думку деяких дослідників, є однією із ключових причин усунення у 1700-х роках Петром І посади Патріарха. Обрання Патріарха на початку ХХ ст. було піднесенням духу народу, проте радянська влада своєю безбожницькою політикою, фактично, це піднесення змінила на ненависть.
Тому самому Тіхону, на честь якого названий Шевкунов, довелось також сперечатись з Константинополем через «обновленців». Саме цим прикладом «обновленців» Синод дорікав Вселенському Патріарху Варфоломію, коли той лише прислав своїх екзархів до України у вересні 2018 року.
Сама «обновленська Церква» створювалась на противагу Церкві Тіхона, так званих «тихонівців», яких вважали прихильниками монархів і імперіалістами. Окрім, цього у час його патріаршества Вселенський Патріарх у 1924 році надав автокефалію Польській Церкві, і що найцікавіше по тій самій причині, що і автокефалію Українській Церкві у січні 2019 року – не визнаючи приєднання митрополії до РПЦ. Тоді Тіхону через відсутність державної влади не вдалось побороти ані обновленців, ані автокефалію Польської Церкви. Це зробили його наступники, завдяки підтримці більшовиків на чолі зі Сталіним. Саму ж владу Патріарх Тіхон відверто зневажав, і навіть піддав її, разом із Леніним, анафемі, а більшовики відверто боролись як з самим Тіхоном так і його прибічниками, відсилаючи їх у Сибір і масово розстрілюючи.
Такі відносини між церковною і світською владами пізніше будуть визнані програшними, тому із часом, а саме під час правління Сталіна відбудеться потепління у державно-церковних відносинах. Цю помилку розуміють і тепер в Кремлі, який тепер просякнутий ідеєю відродження давньої імперії, чи нового радянського союзу. Для втілення цієї ідеї необхідна міцна РПЦ, на чолі якої повинен бути такий самий пронизаний ідеєю «Вєлікой Росії» патріарх. І митрополит Тіхон найкращий претендент на цю роль, ще й до того фаворит влади.
Його діяльність також свідчить про відданість ідеї «руського міра». Нагадаємо, що він був автором книги «Несвятые святые», яка набула популярності не лише в РПЦ, а і в країнах пострадянського простору. У цій книзі є уривок, який вказує на своєрідне божественне поставлення самого Тіхона. Зокрема, автор розповідає як одного разу його духівник архімандрит Іоан Крестьянкін, який має великий авторитет серед жителів Росії, сповістив Тіхону Божу волю про його служіння.
Також владика Тіхон, окрім церковної діяльності, займався зйомкою різних фільмів. Один із нещодавніх присвячений Криму. І презентація цієї стрічки відбулась в анексованому Криму. Сам Тіхон неодноразово відвідівав окупований півострів, коли був настоятелем Стретенського монастиря Москви.
І анексію Криму митрополит Тіхон теж схвалює. Одного разу він заявив, що «Что касается отношения к присоединению Крыма, то это, конечно, был просто абсурд, полный абсурд, который осознавали все. Крым, политый кровью, Крым, вымоленный молитвами, Крым как место крещения русского народа, всего русского народа, в том числе украинцев, белорусов. И вдруг он вне России. Конечно, это абсурд». Лише в одній цій цитаті і про справедливість анексії і про «єдіний народ». Влітку 2015-го Тіхон був навіть включений до складу «Экспертно-консультативного совета при Главе Республики Крым».
Окрім цього Тіхон також був членом багатьох державних фондів і комісій. Наприклад, у березні 2010 року указом Президента РФ Мєдвєдєва він увійшов до складу «Совета при Президенте Российской Федерации по культуре и искусству», а 2019-го став членом «общественного совета при Комитете по культуре Государственной думы РФ».
Окрім цього Тіхон має зв’язки із багатьма високими чиновниками і бізнесеменами. Разом з тим він підтримку і серед духовенства. Будучи ректором Стретенської семінарії, він створив собі надійну платформу підтримки серед її випусників-священнослужителів. Сама семінарія завдяки Тіхону стала надсучасною серед усіх закладів духовної освіти РПЦ і це за доволі невеликий проміжок часу. А у зв’язку з пандемією Тіхон звільнив усіх своїх підопічних від сплати обов’язкового єпархіального внеску, своєрідної данини єпископу від священиків. Це теж підняло його рейтинг.
