Усе людство зіткнулося з викликом поширення небезпечного вірусу. Це дійсно велика загроза фізичному здоров’ю, проте вона означила і багато духовних викликів, які постають перед людиною. І вони є також небезпечнішими для нас, адже вражають не тіло – а душу. А ми створені для вічного життя і завжди маємо пам’ятати про це тут, на землі, навіть коли стоїмо перед лицем страху. Важливо встояти і не піддатися йому, адже: «У любовi немає страху, але довершена любов проганяє страх, бо страх має муку. Той, хто боїться, не довершений у любовi» (1 Ін. 4: 18).
Безумовно, маємо бути уважними до свого здоров’я та своїх ближніх, у жодному разі не нехтувати правилами поведінки у період пандемії, виконувати рекомендації органів охорони здоров’я. Однак при цьому не піддаватися паніці, не дозволяти тривозі та страху заволодіти серцем та розумом, адже тоді людина втрачає контроль та не здатна ухвалювати раціональні рішення. Вона стає слабкою та безпомічною, керується переважно емоціями та інстинктами, а не здоровим глуздом та милосердям. Чи в такому стані ми зможемо протистояти будь-якій хворобі?
У цей період важливо остерігатися не лише ураження хворобою, але і заподіяння шкоди своєму ближньому, коли відмовимо у допомозі або будемо підозріло й недоброзичливо ставитись одне до одного. Звісно, у цей час варто уникати масових заходів, рукостискань та обіймів; не наражати на небезпеку інших, коли захворіли і маємо ознаки грипу, і обов’язково за найменших проявів симптомів – повідомляти лікарів у дистанційному режимі, аби уникнути будь-яких ризиків поширення хвороби. Також ми не можемо осуджувати людей, які захворіли через коронавірус. Маємо молитися за їхнє одужання і за здоров’я лікарів, які продовжують виконувати свою роботу в складних обставинах.
Не піддаваймося гніву через карантин та зруйновані плани, не варто впадати у відчай через відкладені справи. Якщо дотримаємося всіх заходів безпеки – згодом, з Божою допомогою, зможемо реалізувати заплановане навіть з більшим ентузіазмом та внутрішніми відновленими силами. Нехай цей період буде нагодою для саморозвитку, адже тепер звільнився час для того, що ми, можливо, відкладали «на потім»: час на більшу увагу до молитовного спілкування з Богом, до свого духовного життя, до покаяння, до пізнання Слова Божого, до розмов з рідними, або й до прочитання книг чи вдосконалення знань з іноземної мови. Це, врешті, час для духовного врівноваження, адже у шаленому ритмі щоденних справ, ми забуваємо про стан нашої душі. Тож це можливість для усіх у період Великого посту дійсно переосмислити стиль свого життя, чи достатньо у ньому місця для Бога, чи не похитнулася віра перед страхом, чи збираємо ми собі скарби на небі, а не лише на землі.
Перед світом та Україною, дійсно, постали великі випробування – у сфері економіки й охорони здоров’я. Та найбільший виклик перед нами – чи залишимося ми людьми, які керуються цінностями добра, гідності, любові. Питання в тому, чи ми піддамося страхові та паніці, чи використаємо ці виклики у час Великого посту, аби стати кращими, духовно вдосконалитися. Доклавши зусиль та виконавши рекомендації компетентних органів, зробімо належне для безпеки ближніх та власної, а також молитовно просімо Бога про Його милосердя, до чого закликає нас і слово Писання: «Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе. Ніколи не дасть Він упасти праведникові» (Пс. 54: 23).
Предстоятель Православної церкви України Митрополит Київський та всієї України Епіфаній
