Церковний фактор може стати причиною політичної дестабілізації в самому центрі Європи, всередині НАТО. Протести проти нового закону про релігії не вщухають в Чорногорії вже третій місяць. Сторони конфлікту визнають, що без активної участі Москви тут не обійшлося …
«Одна й та сама рука діє в Чорногорії та України», – загадково висловився «міністр закордонних справ» РПЦ митрополит Іларіон (Алфєєв), відвідуючи 18 лютого Белград. Розташовану в цьому місті Сербську патріархію РПЦ вважає своїм головним союзником, після того як майже всі офіційні православні церкви країн Східної Європи «зрадили» її, перейшовши на бік «проамериканського» Константинопольського патріархату. І маленька курортна Чорногорія, де росіяни охоче купують дачі на морі, не виняток.
У 2017-му країна вступила до НАТО, незважаючи на зроблену роком раніше за участю російської агентури спробу держперевороту (про це йдеться у вироку Верховного суду Чорногорії, що заочно засудив громадян РФ Едуарда Шішмакова і Владіміра Попова). Тепер влада країни прагне повернути символічно значимий статус автокефалії національній православній церкві, звільнивши її від постколоніальної залежності від Сербського патріархату (СП).
Випадково чи ні, але майже одночасно з Іларіоном Белград відвідав міністр оборони РФ Сергій Шойгу. Сербія, хоч і з застереженнями, залишається останнім стратегічним оплотом РФ на Балканах. Однак в країні набирають вагу проєвропейські сили, і Москві стає все складніше утримувати Белград в зоні свого впливу.
«Церковна тема» в цій справі може виявитися дуже корисною, оскільки апелює до самих основ сербського національної самосвідомості та постімперського синдрому – подібної російської ностальгії за втраченою «великою державою». РПЦ і МЗС РФ закликають сербів «не віддавати святині» в Чорногорії, стверджуючи, що керівництво цієї молодої незалежної держави зрадило сербську національну єдність «на догоду Заходу». Паралель з російсько-української порядком очевидна, і митрополит Іларіон пророкує: президент Чорногорії Джуканович «закінчить як Порошенко».
Впливовий арабський телеканал «Аль-Джазіра» констатує, що Чорногорія стала новою мішенню в геополітичній грі Москви: «Через це в Україні ось уже шостий рік ведеться уповільнена війна, а Грузія втратила багато територій … Росія веде свою гібридну війну в Чорногорії альтернативними імперіалістичними методами, за допомогою православ’я».
Історія питання
До 1918 року, коли Чорногорія була анексована Сербією, Чорногорська церква мала фактичну автокефалію. Її відносини з сербськими сусідами то погіршувалися, то поліпшувалися, але в кінці XIX – початку ХХ століття Чорногірського митрополита висвячували вже в Петербурзі без участі Сербії. До середини XIX ст. Чорногорське князівство залишалося єдиною на Балканах теократичною (точніше – єрократичною) державою: нею управляли князі-митрополити. За часів квазіімперської сербської держави – спочатку монархічної, а потім соціалістичної – всі монастирі і храми Чорногорії взяв під свій контроль Сербський патріархат, який в своєму нинішньому вигляді сформувався лише в 1920 р. Серед прихильників цього патріархату поширене заперечення самостійності чорногорських народу і держави, подібно до того як в РПЦ люблять говорити про «рускій мір» і «триєдність російського народу».
При розпаді Югославії Чорногорія довше за інших «союзних» республік зберігала єдність з Сербією – аж до референдуму про незалежність 2006 року. Але про відродження давньої церковної автокефалії група чорногорських кліриків і мирян заявила значно раніше – на Церковно-народному соборі 1993 р. З 1997 «невизнану» Чорногорську церкву очолює її нинішній предстоятель митрополит Михайло (Дедеіч). Майже за 30 років цій церкві вдалося отримати від влади або побудувати всього близько 15 храмів. Кількість же церковних об’єктів СП в Чорногорії перевищує 650!
Будучи найбільшим релігійним об’єднанням країни, СП наполегливо ухиляється від чорногорської державної реєстрації, а його священики-серби відмовляються від видів на проживання в Чорногорії і не платять податки, фактично перебуваючи на нелегальному становищі. Решта 20 релігійних об’єднань Чорногорії благополучно зареєстровані. Ще одна дивина. У країні діє чотири єпархії СП, але тільки одна з них повністю розташована в межах країни. Три інших охоплюють території як Чорногорії, так і сусідніх Сербії або Боснії і Герцеговини. Це прирікає послідовників СП в Чорногорії на системний конфлікт з державою.
Митрополит проти президента
Президент Чорногорії Міло Джуканович звинувачує СП у намірі зберегти релігійну монополію в країні, яка вже давно незалежна від Сербії і рухається іншим геополітичним курсом. У своїй боротьбі за визнання Чорногорської церкви він обіцяє брати приклад з України. З ініціативи Джукановича пізно ввечері 27 грудня 2019 р Скупщина – парламент Чорногорії – приймає новий закон про свободу віросповідання. Подібно до Петра Порошенка, який зіграв ключову роль у визнанні автокефалії Української церкви, Джуканович діє в умовах цейтноту: в 2020-му в Чорногорії пройдуть парламентські вибори. Серед населення північних і центральних регіонів країни ростуть просербські настрої, так що небезпека поразки партії Джукановича велика. Так, просербські і антисербські сили в Чорногорії в рівній мірі виявилися зацікавленими в загостренні ситуації, щоб мобілізувати електорат.
Закон в парламенті вдалося прийняти лише після бійки, влаштованої 17 просербськими депутатами, яких врешті-решт затримала і вивела із залу поліція. Списи ламаються навколо 62-ї статті закону, яка проголошувала державною власністю всі церковні будівлі, що належали Чорногорії до 1 грудня 1918 року, – моменту її анексії Сербією. Зараз СП «стихійно» володіє приблизно 650 будівлями, зі статусом яких протягом року буде розбиратися кадастрова служба. «Релігійна громада, – йдеться в законі, – продовжує використовувати об’єкти і землю, що підлягають реєстрації, до рішення державного органу, уповноваженого приймати рішення про … розпорядженні цими об’єктами і землею». Цих рядків виявилося досить, щоб Сербський патріарх Іриней заявив про «державний тероризм» з боку Чорногорії, а десятки тисяч людей по всій країні почали виходити на вулиці під сербськими прапорами і з однотипними плакатами: «Не віддамо наші святині!» Зрозуміло, що чорногорська держава не збирається так і фізично не зможе «вигнати» віруючих СП з сотень храмів. Йдеться тільки про впорядкування статусу об’єктів нерухомості з подальшою – вже законною – передачею громадам.
Чорногорська поліція не веде офіційної статистики акцій протесту проти нового закону. А організатори весь час «піднімають планку»: якщо спочатку вони говорили про 70 тисяч учасників по всій країні, то 23 лютого побили рекорд. На вечірню ходу-молебень нібито вийшло понад 200 тисяч чоловік при населенні Чорногорії в 630 тисяч. Акції влаштовуються тільки вечорами, коли вже темніє, в четвер і неділю, і виглядають дуже ефектно. В обов’язковому порядку вони проходять в столиці – Подгориці, а в інших містах – по черзі (на кожну акцію в кожному місті учасників не вистачає). Для бажаючих приїхати в столицю невідомо ким надаються безкоштовні автобуси, на акціях виступають запрошені «поп-зірки».
Наприклад, 23 лютого топ-спікером в Подгориці був архімандрит Савва з Косово, який закликав зберігати сербські мову і віру – щоб «не було як у Косово». Про черговий молебень сповіщають видрукувані в друкарні барвисті афіші, розвішані в храмах, на ліхтарних стовпах і автобусних зупинках. У багатьох храмах для акцій припасені державні прапори Сербії і однотипні плакати. Рівню організації протесту позаздрить будь-яка політична партія.
Як повідомив предстоятель «невизнаної» Чорногорської церкви митрополит Михайло (Дедеіч), кожному учаснику акцій виплачується скромна винагорода – 70 євро, а якщо він приводить дружину і дітей – не менше 100. Гроші переправляються готівкою через сербсько-чорногорській кордон, яка охороняється досить слабо. При цьому відвідуваність власне церковних служб в Чорногорії за останні місяці впала. Як розповідає священик з Котора, якого в народі звуть «поп Мома», на літургії приходять рази в два менше людей – прихожани бережуть «молитовні сили» для вечірніх протестів.
Головним опозиціонером Чорногорії місцеві ЗМІ називають 82-річного митрополита Амфілохія (Радовича), який очолює Чорногорської-Приморську єпархію СП з часів соціалістичної Югославії. Його риториці може позаздрити найрадикальніший політик. Старець постійно називає президента країни безбожником і злочинцем, закликає народ до повалення влади, яка нібито «забирає церкви». При цьому Амфілохій відмовляється йти на прямі переговори з президентом, а тим більше – з «розкольниками». У минулі роки Амфілохія регулярно відвідували зі своїми «мотопробігами» байкери з клубу «Нічні вовки», близького до Кремля. Як розповів один з них, одного разу Амфілохій в бесіді з байкерами відкрито поскаржився на перебої у фінансуванні його єпархії з Москви.
Російський слід
Не дивно, що максимальне невдоволення чорногорським законом викликає саме в Москві. Уже 28 грудня, наступного дня після ухвалення закону, патріарх Кіріл заявив на трапезі в монастирі на Луб’янці, що мета закону – «боротьба з Росією». Кіріл дав пропагандистську установку ЗМІ: представляти те, що відбувається як відбирання «всієї церковної нерухомості від канонічної Чорногорської єпархії Сербської православної церкви до розкольників» Ще через два дні, 30 грудня, було прийнято заяву Синоду РПЦ, який, втім, на своє засідання в цей день не збирався. Звертаючись до всього світового співтовариства, Синод заявив про «нехтування прав релігійних громад в Чорногорії». Новий закон названий в документі «актом підтримки розколу шляхом ослаблення канонічної Церкви і спробою поставити її в принизливу і небезпечну залежність від держави».
Приїжджати до Чорногорії архієреї РПЦ поки не наважуються, тому делікатну місію виконують єпископи її української філії – УПЦ МП. 27-28 січня єпископ Баришівський Віктор виступив на антиурядовому протесті в Подгориці, звинувативши в гоніннях на православ’я … Константинопольський патріархат. 29 лютого відбувся візит до Подгориці глави УПЦ МП, постійного члена Синоду РПЦ митрополита Онуфрія (Березовського) в супроводі чотирьох єпископів. Напередодні Великого посту він правив в головному храмі Чорногорії патріарху Сербському Іринею.
Риторика обох предстоятелів зводиться до того, що в Чорногорії потрібно взяти реванш за «поразку» в Україні. «Всякий, хто допомагає українським розкольникам, – це ворог не тільки Російської Церкви і «руского міра», але також і всіх православних слов’янських народів, і всього православного світу», – стверджує Сербський патріарх.
Подібні формулювання використовує і офіційна російська влада. Висловивши «серйозну стурбованість», МЗС Росії в спеціальній заяві щодо чорногорського закону про релігію передбачив «повне видавлювання з Чорногорії» Сербської церкви. МЗС, як і патріарх Кіріл, не сумнівається, що чорногорська держава вилучить у СП всі 650 храмів в Чорногорії і передасть їх церкви, яку РФ кваліфікує як «неканонічну». МЗС Чорногорії розцінив такі оцінки як втручання РФ у внутрішні справи цієї країни і про всяк випадок нагадав про членство країни в НАТО.
***
З огляду на цей геополітичний фактор, важко припустити, що нинішні протести повернуть Чорногорію до союзу з Сербією і РФ. Однак, швидше за все, трохи «відіграти назад» чорногорській владі доведеться. Спірний закон про релігії вже розглядається Конституційним судом країни, який, швидше за все, пом’якшить деякі його статті. Втім, головний стратегічний вектор залишиться незмінним – церкви країн колишньої Югославії, так само як і церкви країн колишнього СРСР, повинні стати незалежними, автокефальними.
Константинопольський (Вселенський) патріархат вже готовий визнати автокефалію церкви Північної Македонії, а у випадку з Чорногорією займає вичікувальну позицію – в розрахунку на те, що або сербське духовенство Чорногорії саме попросить про автокефалію, або Сербський патріархат, бажаючи зберегти свою цілісність, стане союзником Константинополя і вийде з-під залежності від Москви. Коли це станеться – питання часу.
Джерело: Новая газєта (Росія)
