У заяві заяві за результатами Амманського зібрання йдеться, якщо коротко, про те, що його учасники – “за мір во всьом мірє” і за все добре проти всього поганого. Такий дух підсумкової заяви дуже нагадує дії Російської авіації і церкви в Сирії. Спочатку бомбити, а потім будувати там будинки для постраждалих від війни дітей.
Спочатку Росія доклала всіх зусиль для того, щоб задушити всі автокефальні рухи в Українському православ’ї. Більше того, РПЦ почала травлю і прокляла всіх хто хоч якось долучився до побудови в Українській державі незалежної від Росії Церкви. Дехто поплатився життям. Особливо це стосується гонінь на Українську Автокефальну Церкву після жовтневої революції. Впродовж 1937-1939 рр. було поставлено останню крапку в існуванні УАПЦ. До 1937 р. всіх трьох митрополитів цієї Церкви було знищено: Василя Липківського у Києві, Івана Павловського у Білгороді, а Микола Борецький після тривалих поневірянь помер у таборах.
У 1990-х роках на владику Філарета який виступав на позиціях незалежності від Москив почали тиснути. Усунули від керування а через кілька років наклали на нього Анафему як і кілька сот років тому це зробили з Мазепою. Загалом негативна риторика не змінилась і на початку 2000-х років і в кінці 2020-х. Прокляття, цькування та небажання вести діалог та разом будувати українське православ’я, яке буде незалежне від Москви, не закінчились навіть після початку відкритого вторгнення російської армії в Україну.
Навіщо було збиратись в Аммані для обговорення українського питання якщо така можливість була на Криті у 2016 році. Тоді Майже всі православні церкви зібрались там для того щоб обговорити насущні питання. Проте Москва та ще деякі лояльні їй церкви проігнорували цей Всеправославний собор. Після надання Томосу про автокефалію ПЦУ, Москва всіляко намагалась, на місцевому рівні і через посланців, дестабілізувати чи хоча б призупинити процес визнання ПЦУ. Після того, як РПЦ програла і стовпи православ’я Константинополь, Олександрія, Елладська церква і Афон відвернулися. Стало ясно що так далі йти не можна.
Таким чином залучившись підтримкою одного із древніх патріархатів – Єрусалимського – вона вирішила зібрати альтернативний Критському собор і на ньому висунути потрібіні їй рішення. Як очікувалось на ньому мали бути присутні представники Грузинської і Антіохійської Церков. Проте цього не сталось. По суті це зустріч Сербського патріарха із московським.
Навіщо було докладати стільки зусиль для дестабілізації ситуації в Україні і православ’ї а потім скликати зібрання предстоятелів на якому анонсувати, що “ми насправді хороші і за мир у всьому світі, за єдність та за дружбу”. Спочатку анексія а потім мир? Спочатку бомбити Сирію а потім рятувати постраждалих від цього дітей? Спочатку задушити автокефалію, а потім казати ми за мир?
