Міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський нещодавно вирішив тривалу кадрову інтригу: урядовець заявив, що рекомендуватиме Кабінету міністрів призначити на посаду голови Державної служби з етнополітики та свободи совісті Олену Богдан.
Ця кандидатка – темна конячка, людина мало відома широкому загалу. Олена Богдан – доцент кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія». Вона з’явилася серед кандидатів на посаду голови Держслужби вже під час другого, повторного конкурсу. Тоді, коли організатори кадрового відбору зрозуміли, що протистояти попередньому очільникові відомства Андрію Юрашу, який лідирував на конкурсі, може фігура, яка не викликає тотального спротиву з боку зацікавлених сторін. Адже, наприклад, інший кандидат, Юрій Решетніков, явно проросійський. Він, як і Юраш, двічі брав участь у конкурсі на керівника Держетнополітики та двічі посідав друге місце. Своєю чергою Юраш має стабільну підтримку проукраїнських сил, і двічі з найвищими балами посідав перше місце, повідомляє Главком.
Проте для міністра Бородянського результати кадрового конкурсу не стали вагомим аргументом.
Перший відбір у листопаді – грудні минулого року, на якому перемагав Юраш, влада взагалі благополучно завалила без пояснення причин. А от до другого підготувалися серйозніше. Юрашу, який не вписувався у нову парадигму держполітики у сфері релігії і нацменшин, заздалегідь підшукали альтернативу.
Щодо прозорості таких конкурсів, у яких у підсумку призначаються не переможці, багато питань. Це визнав навіть голова комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформполітики Олександр Ткаченко. «Слуга народу» в інтерв’ю «Главкому» зауважив: на нещодавній зустрічі голів парламентських комітетів із прем’єром практично всі ставили запитання уряду щодо процедури таких відборів та їхньої логіки.
Що ж маємо у підсумку? Міністр культури оголосив ім’я своєї обраниці, яка за результатами відбору стала лише третьою. Причім Бородянський навіть не вважав за потрібне пояснити колізію з «відкритим і прозорим» конкурсом.
Яким би крутим медіаменеджером не був колишній голова правління телеканалу СТБ, він має розуміти, що державне управління – це вже не шоу «Битва екстрасенсів», і тут списати все на вищі сили не вдасться.
Зрештою, остаточне рішення щодо призначення ще має ухвалити Кабінет міністрів, який упродовж кількох засідань до цього дражливого питання так і не дійшов. Тому можна припустити, що влада ще не вирішила остаточного. І ось чому.
Фактор релігії
Державна політика у сфері релігії стала особливо важливою з початком московської агресії: гуманітарна царина – зокрема релігійна й етнічна – почала активно застосовуватися Кремлем у гібридній війні. Якщо в часи Януковича відомство, яке опікувалося питаннями релігії, всіляко сприяло Московському патріархату в його боротьбі з Київським, то після Євромайдану ситуація змінилася. Російська агресія зрушила процес об’єднання українського православ’я і це привело до отриманням Томосу та визнанням помісної УПЦ.
Одночасно з позитивною динамікою у церковних процесах спостерігалися зрушення і в індустрії розваг та культурі. Так, щороку кількість українських фільмів тільки зростала. Тому після приходу нової влади і заявлених реформ велике здивування викликав один промовистий факт – з величезної кількості конкурсів, які проводилися на керівні посади у державних відомствах, найбільший спротив рейтинговим проукраїнським кандидатам влада чинила саме в Держкіно і Держетнополітики. Це ті дві площини гуманітарної сфери, в яких за останні роки зафіксовані найбільші позитивні результати.
Можна припустити, що під час першого конкурсу на посаду голови Держетнополітики для влади питання «хто?» ще так гостро не стояло. Головним опонентом Юраша був явно промосковський Решетніков, що не давало йому шансів на перемогу. Коли ж на Банковій з’ясували, що Юраш не втілюватиме їхню політику, то не знайшли кращого рішення, як… обнулити конкурс без пояснення причин. А Бородянському дали зрозуміти, що ігри з Юрашем потрібно припиняти.
Фактор Трофімова
Хто ж генерує такі процеси на Банковій? За даними джерел із владного табору, церковне питання стало принциповим для першого заступника голови Офісу президента Сергія Трофімова. Формально за гуманітарні та релігійні питання в ОПУ відповідає заступник голови Юрій Костюк. Проте колишній гравець команди КВН, автор студії «Квартал 95» і сценарист серіалу «Слуга народу» самоусунувся від релігійних і міжконфесійних проблем і передав їх вирішення більш досвідченому у цій царині колишньому виконавчому продюсерові студії Сергію Трофімову.
Своєю чергою Трофімов офіційно відповідає за регіональну політику, та паралельно системо працює й на церковній ниві. І погляди у цього соратника Зеленського, за свідченнями багатьох джерел, однозначні – промосковські.
Трофімов – затятий вірянин Московського патріархату, так би мовити афілійована особа, яка підтримує дружні стосунки і перебуває в постійному контакті з митрополитом московської церкви Антонієм (Паканичем). Подейкують, що Трофімов консультується з митрополитом навіть з політичних та кадрових питань, зокрема щодо призначень ключових керівників у обласних адміністраціях. А під час візитів Трофімова у регіони митрополит Антоній організовує йому зустрічі з місцевими владиками своєї церкви.
У цьому контексті можна пригадати візит першого заступника Офісу на Буковину наприкінці листопада минулого року. Тоді Трофімов пообіцяв батюшці московської церкви особисто вивчити випадки перереєстрації буковинських храмів, які прибічники Онуфрія і Кирила називають незаконними. Коли ж журналістка запитала у Трофімова, що від нього хотіли представники російської церкви, перший заступник голови Офісу відверто розказав, що їх не влаштовує начебто незаконна перереєстрація парафій, і пообіцяв із цим розібратися.
Тож, зважаючи на наведені фактів, вже неважко зрозуміти нинішнє ставлення Офісу президента до Андрія Юраша і до тієї політики у міжцерковних стосунках, яку він проводив у останні роки.
Є й більш крамольна думка: посада очільника Держетнополітики і релігійна політика загалом є частиною плану щодо зближення позицій Москви та Києва, у результаті якого Московський патріархат має повернути втрачені за попереднього президента позиції. А Сергій Трофімов – саме та людина, яка просуває і втілює у життя цей план з нашого боку, адже він відповідає за кадрову політику в регіонах. А саме там зараз відбуваються реєстраційні баталії і блокується перехід релігійних громад до Української церкви.
Трофімову згаданий план допомагає реалізовувати промосковська церковна п’ята колона. Її активність можна відстежувати за кількістю і періодичністю критики, яка в певні моменти тиражується ресурсами РПЦ та її куратора в Україні нардепа Вадима Новинського. Як тільки ставало зрозуміло, що Юраш стає переможцем першого та другого конкурсів, одразу з’являлася масована реакція промосковських релігійних сайтів – СПЖ і «Першого козацького» – як усім буде кепсько, коли Юраш залишиться на посаді. Неозброєним оком видно системну роботу.
Отож міністр Бородянський не мав іншого вибору, як пристати на прохання Офісу президента й оголосити переможцем не ту людину, яка двічі лідирувала в конкурсному відборі.
Фактор геополітики
Залишається відкритим питання, чому Бородянський вирішив взяти на себе відповідальність за непрозорий конкурс? Якби він промовчав до затвердження кандидатури Олени Богдан урядом, то всі підозри і негатив лягли б на прем’єра. Адже, наприклад, у випадку з призначенням на посаду керівника Держкіно, міністр не відважився заявити вголос, що саме він визначив переможницю Марину Кудерчук.
Ще одним дуже цікавим моментом цієї історії є нещодавній візит держсекретаря США Помпео до Києва. Він демонструє, який геополітичний вектор для нинішньої влади є домінуючим.
Митрополит Епіфаній вже вдруге за останні чотири місяці зустрівся з Майком Помпео. Свідки їхньої розмови кажуть, що держсекретар дуже цікавився перипетіями з конкурсом на керівника Держетнополітики. Помпео навіть наказав записати деякі деталі цієї історії своїм помічникам. Офіційно також повідомлялося, що Майк Помпео після зустрічі з Володимиром Зеленським особливо наголошував на важливості розвитку помісної УПЦ як фактора стабільності і збереження балансу в релігійному середовищі.
У підсумку маємо цікаву вилку. З одного боку, влада всіляко демонструє готовність йти на домовленості з Росією, не призначаючи невигідного їй кандидата. З другого, Кабмін досі вагається із затвердженням Олени Богдан, що може свідчити, що на Банковій не наважуються нехтувати прозорими меседжами держсекретаря США. Тому наразі посаду керівника Держетнополітики можна сприймати як поле битви.
Саме тому в Офісі президента тепер намагаються показати, що прагнуть поставити на цю посаду людину, яка була б нейтральною.
Фактор Богдан і загроза для Помісної церкви
Нинішня розстановка сил на церковному полі України категорично не влаштовує Москву. Вона прагне перемоги, відкату та домінування Московської церкви, яка неминуче перейде в наступ на помісну УПЦ.
Соціолог Олена Богдан опиниться на роздоріжжі. Чи зможе вона протистояти тиску?
Ще один надзвичайно важливий виклик – Велика палата Конституційного суду за поданням 49 депутатів почала розглядати справу про конституційність закону про перейменування УПЦ МП. Наразі суд перейшов до закритого розгляду справи й існує велика ймовірність, що закон визнають неконституційним, адже погляди нової влади можуть відіграти свою роль. Наслідки такого вердикту для українського православ’я спрогнозувати надзвичайно складно.
«Коли я на це дивлюсь, то мені боляче»
Олександр Стародубцев, голова Національного агентства з питань державної служби
Я постійно наполягаю на тому, що сама процедура конкурсу виконана бездоганно. Не було жодних порушень, усе транслювалось онлайн, кандидати пройшли тести і співбесіду. П’ятірка найкращих була відібрана і передана суб’єкту призначення, яким є Кабмін. Ми свою роботу як держслужба виконали – забезпечили тестування, роботу комісії вищого корпусу.
Я не фахівець ні в кіно, ні в етнополітиці. Тому розумію, що у професійного суспільства там є певні сумніви. Як українець і людина, мені не байдуже усе це, але я не бачив жодної фахової, розібраної за пунктами дискусії експертів із цих сфер, у якій фактажем би мені довели неефективність цих конкурсів. Наразі я бачив лише купу «срачу», великого розголосу… Коли я на це дивлюсь, то мені боляче. Я свою частину як посадовець зробив і зробив її дуже близькою до ідеалу.
Стосовно Юлії Сінькевич, то ще під час першого «зашквару» у мене тут був пікет, я їй відразу казав, що я не бачу жодних перспектив судитися за результати конкурсу. Вона повторно не подавалася. Пан Андрій Юраш подався на повторний конкурс і отримав такий результат. Мені важко його коментувати. Особливо в тому плані, що частина суспільства не задоволена його результатами.
«Московський патріархат розгорнув масштабну кампанію в Україні»
Євстратій Зоря, єрарх помісної УПЦ
Оскільки цей процес стосується релігійної спільноти, зокрема й нашої церкви, ми не можемо бути просто сторонніми спостерігачами. Особливо в нинішніх умовах, коли бачимо прогалини в законодавстві, що використовуються нашими опонентами та супротивниками. Можна вже сміливо сказати, що йдеться про масштабну цілеспрямовану кампанію, розгорнуту в Україні Московським патріархатом і політичними силами, які стоять за його спиною. Це й відповідні судові позови, і переслідування чиновників, які просто мають виконувати на місцях покладені на них за законом функції, подаються запити, заводяться кримінальні справи і т. д.
У таких умовах Державна служба повинна бути на сторожі законності та захисту свободи совісті й віросповідання. Якщо не буде належного рівня довіри до цієї служби і якщо вона не зможе бути повноцінно діяльною внаслідок браку такої довіри, це може лише погіршити й так непросту ситуацію.
Враховуючи загальний перебіг подій, не хочеться, щоб за 3-4 місяці почали бити себе в груди й казати «вибачте, ми помилися, зробили неправильно, не тих послухали». І довелося когось відправляти у відставку і знову проводити якісь конкурси і щось знову змінювати. Краще запобігти проблемі, ніж потім героїчно долати її наслідки.
«Олена Богдан не буде демонструвати відверто промосковську лінію»
Дмитро Горєвой, директор Центру релігійної безпеки
Загальна проблема в тому, що правила конкурсів прописані таким чином, що попри те, хто посів перші місця, влада може все одно призначити будь-яку людину, яка дійшла до фіналу. Тому ставиться під сумнів логіка та філософія проведення відповідних конкурсів, адже залишається елемент ручного призначення, а не чистого соціального ліфта.
Конкурс, який відбувся, був доволі дивним. Адже він проходив двічі. Тому складається враження, що результати першого відбору не задовольнили чинну владу, і вона вирішила анулювати їх, провівши його вдруге.
Мені здається, що Олена Богдан не буде демонструвати відверто промосковську лінію, оскільки є вихідцем із Києво-Могилянської академії, а Могилянка має давню і послідовну патріотичну позицію. У мене немає побоювань, що вона допомагатиме МП. Єдине – я не знаю, чи зможе вона принципово та послідовно відстоювати інтереси держави, наприклад, у судових справах. Як це було між Мінкультом і МП, коли МП хотів зареєструвати свої статути на порушення законодавства. Ми ж розуміємо, що наші нинішні перші особи держави (не лише президент) у релігійних питаннях дуже часто не мають якоїсь сформованої позиції. Не тому, що вони за чи проти чогось, а просто тому, що їм ця сфера індиферентна, нецікава і неважлива
«Олена Богдан – цілком логічний варіант, запропонований правлячою партією»
Тарас Антошевський, директор Релігійно-інформаційної служби України
Довкола призначення виникла досить велика істерія. З одного боку, прихильники Кремля і МП агресивно виступали проти кандидатури Андрія Юраша, просуваючи свої креатури, і сподівалися на підтримку у відвертих прихильників з боку Офісу президента. Зі свого боку Юраш і його прихильники об’єктивно протистояли цьому кремлівському тиску. Для них це питання національної безпеки, захисту релігійної свободи в Україні.
Поява третьої сторони – соціологині Олени Богдан – з одного боку, є цілком логічним варіантом, запропонованим правлячою партією. Вона відома як соціолог релігії, викладач Києво-Могилянки, учасник міжнародних проектів. З другого боку, вона не засвічена в інформаційних церковних баталіях, загалом непублічна. І ось цей брак спричинив безліч припущень щодо її поглядів.
Якщо саме Олену Богдан затвердять очільницею Служби, для обох сторін конфронтації вона може бути майбутнім партнером. Насамперед для прихильників продовження лінії нинішнього керівника департаменту у справах релігій.
Усі її дії мають відповідати духу закону і бути рівноприхильними до всіх конфесій. І якщо хтось із релігійних діячів займає антидержавну чи антизаконну позицію, має бути відповідна реакція. З іншого боку, державна служба має бути певним посередником у стосунках між державою та конфесійним середовищем. Особлива місія – стояти на захисті релігійної свободи і моніторити ситуацію. Важливо не дозволити розхитати міжконфесійні стосунки й не допустити релігійної війни, якою так погрожують із Кремля.
