Сергій Кривонос — генерал Збройних Сил України, перший заступник Командувача Сил спеціальних операцій ЗС України дав велике інтерв’ю «Главкому» в якому він розповідає про московсько-українську війну, російську церкву та роль Путіна у дестабілізації. Також генерал розповів про те, як розвиватиметься ситуація на Донбасі після реалізації мирних ініціатив Банкової і про те, що робить в сфері нацбезпеки і оборони Сергій Совохо. Про «миротворця» Сивохо Духовний фронт України вже писав.
«Наразі головне завдання росіян – посіяти конфлікт серед нас. У тому числі й щодо ринку землі»
Генерал Кривонос в 2014 році особисто командував обороною Краматорського аеродрому, в результаті якої проросійські бойовики зазнали значних втрат. Разом зі своєю командою і у співробітництві з представниками НАТО створював стратегію розбудови українських Сил спеціальних операцій. З березня 2019 року Кривонос працює заступником секретаря Ради національної безпеки і оборони.
Власне, за останніми соцопитуваннями переважна більшість людей чекають від президента Зеленського миру. Можете оцінити шанси президента виконати цю обіцянку?
Той тягар, який він отримав від попередньої влади багато до чого його зобов’язує. Я кажу про ті рішення, які приймались раніше, – навіть ще до Порошенка. Адже коли йдеться про міжнародні домовленості, то тут мова йде не про прізвища, а про посаду, на якій особа відповідає про безпеку держави. Бажання закінчити війну абсолютно зрозуміле і це питання потрібно вирішувати. Тому що затягування війни – це небажаний для нас сценарій. З іншого боку, для Росії дуже вигідно зробити тут друге Придністров’я чи Південну Осетію. Адже незакрита проблема – це чиряк, який болить і з яким ти не знаєш що робити: йти до лікаря чи самому його видавити. Війну треба закінчувати, але ми повинні чітко розуміти, що ми отримаємо на виході. Ми не повинні втратити національного суверенітету і повернути свої землі. Тому першочергове завдання президента – домогтися виведення російських військ за межі наших кордонів.
Зараз таких активних дій, які були в 2014-15 роках, немає. Вони перейшли у фазу провокацій з того боку і наших відповідей на них. Тому зараз ключовим є те, наскільки у нас вистачить терпіння. Адже ті провокації, які створюються з боку «ЛДНР», сильно впливають на психіку солдат.
Тому для закінчення війни завдання номер один – розробка комплексу заходів, які треба здійснити всередині країни і на міжнародному рівні. Ми чітко розуміємо, що сподіватися можемо в першу чергу лише на себе, але без міжнародної підтримки з таким ворогом, як Росія, нам самим буде дуже важко. І тут наші державні інтереси повинні бути на першому місці.
Помічник президента Андрій Єрмак озвучив наміри влади провести вибори в ОРДЛО в жовтні разом з місцевими виборами по всій країні. У вас є уявлення, як це може відбуватися?
Всі почули заяву пана Єрмака. Але не почули, як практично можна реалізувати ці наміри. В чому зараз наша головна проблема? Це слабка інформаційна політика. Я брав участь в інформаційно-психологічних операціях, коли служив в ССО, тому можу сказати, що перед такими заявами повинна готуватися інформаційна «підкладка», а вже потім вкидатися сам меседж. Який також повинен розумно інформаційно супроводжуватися. Проблема в тому, що сам меседж пройшов, але підготовки до його оприлюднення не було, не було проведено роз’яснювальної роботи з журналістами і ЗМІ. Якщо ви вкинули такий серйозний меседж, то повинні забезпечити його подальший інформаційний супровід, роз’яснити як ви це бачите. Адже якщо влада мовчить і не пояснює свої наміри, то всі починають додумувати щось за владу, вигадувати щось своє. В головах людей створюється інформаційний вінегрет.
Золоте правило пропаганди – інформаційний супровід своїх намірів. Правий той, хто каже першим. Той, хто виправдовується, вже у програші незалежно від того, правий він чи ні. Над цим треба працювати. І я сподіваюсь, що нові кадрові призначення, які відбудуться найближчим часом, дозволять значно покращити інформаційну політику держави. Як для внутрішнього споживача інформації, так і на зовнішньому рівні. Адже на цьому етапі інформаційно ми програємо і чомусь м’яч ніколи не буває на нашому полі. З військової практики я знаю: якщо ти спрацював на випередження, то ти або зірвав чиїсь шкідливі наміри, або вдало розвиваєш свою ініціативу. Тому я готовий допомагати владі змінювати ці підходи до інформполітики.
Роман Безсмертний в заявах Єрмака про припинення війни побачив ознаки державної зради. Подібні думки були не лише в нього…
Це наслідок відсутності інформаційного супроводу своїх намірів. Це дає можливість опозиції забивати голи нинішній владі. Тому це треба виправляти. Влада повинна з людьми говорити чітко і по суті.
«Наших справжніх союзників в Європі вже не так й багато»
Замирити Росію – це правильна стратегічна політика? Ви вірите в те, що нинішню війну можна закінчити дипломатичними методами?
Цю війну можна зупинити, по-перше, продовжуючи і посилюючи санкційну політику на міжнародному рівні щодо РФ. Адже це послаблює Росію в політичному і економічному плані. По-друге, треба посилювати свою державу в економічному і військовому плані. Це стосується не лише Нацгвардії і Збройних сил. Треба робити сильним і сам народ. З врахуванням тієї негативної реакції, яку викликають в російських і проросійських ЗМІ мої інтерв’ю, можу запевнити, що в наших намірах вони бачать загрози. Сильний, об’єднаний і підготовлений український народ для Росії є великою проблемою. Хоча би тому, що наші успіхи стануть дурним прикладом для їхнього народу. Адже вони бачать, що можна жити за іншими правилами.
Вся історія показує, що росіяни у своїх проблемах завжди звинувачують когось. У часи царської Росії в усіх проблемах була «винна» Британія, Німеччина. Потім – США і НАТО. Зараз «винна» Україна. Вся їхня риторика крутиться навколо того, що балтійці, поляки, білоруси можуть бути успішними лише під крилом російської влади. Готуючись до святкування 9 травня, весь пропагандистський контекст крутиться навколо того, що лише Росія може забезпечити майбутнє цим народам. Чого варта одна лише фраза з їхнього серйозного ресурсу щодо Ялтинських домовленостей 1945 року: «Мировое сообщество, устрашенное силой российского оружия и духа, проявленное в ходе великой отечественной войны, признало за СССР право контролировать Восточную Европу и земли, прежде заселенные предками русских – славяно-русами». Як можна було так перекрутити Ялтинські домовленості? Це ж просто підміна реальних історичних подій. Інтерпретація, яку багато людей сприймає за чисту монету. Це і є елементом інформаційно-психологічних операцій, спрямованих як на власний народ, так і народи, які колись були в складі СРСР. Вони на серйозному рівні заявляють про своє право керувати і контролювати Східну Європу.
Деякі політичні експерти попереджають про можливу ескалацію нового етапу «русской весни» після 9 травня. Ви розглядаєте цю дату, як точку, після якої агресія може посилитися?
Можливо. Я бачу, як вже створюється інформаційна підкладка для російських амбіцій. Не лише на міжнародному рівні, а й в Росії, а також всередині нашої країни.
Наразі відбувається політична гра напередодні 9 травня. Росія активно впливає на Європу, провівши в останні роки ефективну інформаційно-психологічну операцію, змінивши ракурси сприйняття європейськими політиками реалій самої Росії. В результаті вона отримала економічні важелі впливу на міжнародні політичні питання. Газопроводи «Північні потоки» якраз і стали такими важелями. Наразі наших справжніх союзників в Європі вже не так й багато. Серед них залишаються лише ті, хто добре розуміють ту небезпеку агресивних намірів Росії. Росія заколихала Європу в теплій воді і переконала, що вона добра і хороша, але насправді робить все, щоб повернути вплив над Європою. Багато країн Європи залежать від російського газу і це є великою проблемою. Тому нам треба нарощувати свої сили. В тому числі й інформаційні.
Але союзники таки залишаються? Ви бачите можливість змінити цю ситуацію при нинішній владі?
Ми повинні спиратися на ті країни, які є нашими справжніми стратегічними партнерами, які чітко розуміють небезпеку, яка йде від Росії. Ту небезпеку, яка криється в послабленні Європи і посиленні впливу Росії. Серед таких партнерів сьогодні – США, Британія, Польща, країни Балтії. У Балтії добре розуміють, що їхній ворог знаходиться на відстані кинутої гранати і проблеми з ним можуть виникнути в будь-який момент. Також серед наших важливих партнерів Канада і Японія.
Хоча наш промисловий потенціал останнім часом знизився, ми все ж можемо при правильній політичній організації суттєво підняти свою економіку і стати впливовішими. Навіть коли повернемо територію Донбасу (а я впевнений, що ми це зробимо), далеко не всі підприємства треба буде там відновлювати в тому обсязі, у якому вони працювали. Той план Маршала, який свого часу був в Німеччині, може бути і в нас. Але відновлювати треба буде лише те, що буде конкурентним на міжнародних ринках.
Як відновлювати і розвивати Донбас… Чи не передчасна це стратегія? Хоча би з огляду на те, що за принципами справедливості відновлювати Донбас повинен той, хто його зруйнував – тобто РФ?
Це питання знаходиться в політичній площині вирішення. Всі докази російської агресії і нанесення збитків нашій економіці і інфраструктурі наших міст – це доказова база для Гаагзького суду. Цю роботу треба активно продовжувати і через міжнародні суди вимагати від Росії відновлення інфраструктури і компенсації збитків. Цей процес довгий, але потрібний.
У вас є підстави сподіватися на те, що РФ віддасть контроль за кордоном до проведення виборів на окупованих територіях?
Я не думаю, що це можливо.
«Росіяни врахували помилки 2014 року. Тепер завдання – влаштувати конфлікт всередині країни»
У такому разі у влади залишиться лише план «Б» щодо Донбасу, про який і говорив Єрмак, – це зведення «стіни» і замороження ситуації. Наскільки ймовірний такий розвиток подій?
Стіна не вирішить жодної проблеми, артилерійські обстріли не припиняться. З того боку можуть і в подальшому вдаватися до провокацій. Приклад Ізраїлю це доводить. Стіна є, а обстріли продовжуються. Але Ізраїль працює на випередження. Він завжди захищає національні інтереси. В них дуже ефективно працює розвідка. Я переконаний, що в багатьох випадках ми повинні вчитися у них. Немає нічого ціннішого за життя українців. Тому життя кожного ми повинні захищати будь-якими методами.
На сьогодні є заморожені конфлікти в Придністров’ї і в Нагорному Карабасі. Але вони не мають спільного кордону з РФ. Можете змоделювати ситуацію після зведення «стіни»?
Проблему звільнення Донбасу не можна вирішити швидко і остаточно. В нас дуже велика ділянка кордону з РФ. Наш сильний ворог нікуди не подінеться. Тому посилення своєї держави для нас – завдання номер один. Посилення спроможності до опору. Якщо наш ворог розуміє, що з ним ніхто не буде панькатись і отримає по зубах, якщо полізе до нас, то вестиме себе значно стриманіше. Але цей ворог ніколи не заспокоїться. Він продовжує посилювати свій вплив і вдосконалювати методи гібридної війни. Передусім це – інформаційно-психологічні операції і розхитування ситуації всередині України руками самих українців. Використовуючи вплив проросійських каналів і 5-ї колони.
Якщо на цьому етапі РФ робить ставку не на відкриті бойові дії, а на дестабілізацію всередині України, то які ресурси для цього є в арсеналі Путіна?
По-перше, він має великий досвід в таких справах. Адже дестабілізація в нашій країні почалась набагато раніше, ніж сама війна. Давайте згадаємо, як після Майдану активізувалися проросійські сили на території нашої країни. Згодом до них доєдналися такі рухи, як «казачество». Крім того, ще є російська церква. Моментально піднялися всі організації, які фінансуються російськими грошима. Таких зараз більше 150. Питання залишаються досі відкритими щодо всіх фондів, організацій, товариств, об’єднань, які існують на нашій території і по краплині наповнюють чашу російських інтересів.
Від чого залежить їхня здатність сприяти Путіну у дестабілізації?
Я думаю, що в Путіна розроблений далеко не один варіант. Вони врахували помилки 2014 року і поміняли вектор. Вони побачили силу українського народу, який встояв перед реально сильною загрозою. Наразі найголовніше їхнє завдання – приспати, аби ми не помічали небезпеку від ворога, і вивести все на конфлікт всередині країни. Посіявши недовіру серед нас, роздробивши народ за різними дражливими питанням. У тому числі й щодо ринку землі, газу, закону про мову, ставлення до результатів Другої світової війни. Це ті питання, з якими вони грають. І ми зараз сильно програємо. У прикордонних областях нам треба терміново вирішувати питання донесення людям адекватної інформації. Питання мослення наших телеканалів в цих регіонах треба вирішувати максимально швидко. Якщо ми цього не зробимо, через 2-3 роки російське ТБ зробить там більше, ніж їхні збройні сили.
Наша державна інформполітика не є ефективною?
Наша інформаційна політика зараз не є системною. Її треба створювати заново і в максимально короткі терміни. Критикувати те, чого існує, нема сенсу. Треба її створювати з нуля. І це проблема не лише цієї влади. Вона була і за попереднього президента. Адже Міністерство інформаційної політики було мертвонародженим дитям, яке абсолютно нічого не вирішило. Хоча й витратило величезні кошти. В парламентському комітеті з нацбезпеки зараз є розуміння цієї проблеми. Думаю, ми таки дотиснемо і в максимально короткі терміни зможемо опрацювати нові напрямки системи протидії інформаційному впливу ворога.
За останніми соцдослідженнями Центру «Соціальний моніторинг» ОПЗЖ підтримує майже 15% українців. Чи можна їх всіх вважати потенціальними колаборантами?
Я б не вішав такі ярлики. Хтось активніший, хтось пасивніший. Люди по-різному сприймають інформацію. Недопрацювання з боку влади щодо висвітлення реальних загроз з боку РФ і «русского мира» є тією проблемою, яка дозволяє цими людьми маніпулювати. З того боку граються навколо питань потужності колишнього СРСР. Люди, які в ті часи були молодими, сильними і здоровими, забули увесь негатив радянських часів. У них тоді був певний соціальний пакет, який дозволяв їм відчувати себе щасливими. Він дозволяв їм почуватись відносно впевненими в завтрашньому дні.
П’ята колона Кремля: наскільки загрозливою є ця сила для безпеки країни і які категорії людей входять до неї?
Передусім це люди, які досягли певних висот в нашій державі. Свого часу спецслужби займалися цими питаннями і відслідкували, що їхнє кар’єрне зростання відбувалося за рахунок і під контролем РФ. П’ята колона у нас досить активна і її чисельність немала. Не хотів би, щоб мої слова сприймали, як полювання на відьом і ці слова стали ще одним приводом для розхитування ситуації в країні. В нас є спецслужби і вони повинні займатися цими питаннями. Вони дуже слизькі і підхід повинен бути дуже професійним. Треба формувати доказову базу і таких людей перевіряти. В тому числі і на поліграфах. Свого часу провести всіх керівників підприємств ОПК через поліграф були для мене дуже важливо, аби визначити, чи є вони агентами впливу РФ. Вивчивши цю ситуацію, я побачив, що багато підприємств, будучи успішними, з часом були виведені в нуль, у великі борги саме завдяки таким людям.
«У багатьох випадках ОБСЄ працює не на користь України»
Як би ви оцінили стан суспільства під час війни? Чи не є само по собі фактором небезпеки те, що за кілька сотень кілометрів від лінії фронту люди згадують про війну лише тоді, коли в новинах повідомляють про чергових загиблих?
Це є великим фактором небезпеки. Але така ситуація склалась не за нинішньої влади. Це – прорахунки влади попередньої. Коли після 2015 року в ефірах і газетах зменшилися згадування про війну, вона відійшла на задній план. Людей заколисали. Американці, які тоді приїжджали з різними місіями в Україну, питали: «Яка війна? Ваша війна закінчується на кордонах з ОРДЛО. Де в Києві чутно про війну? Чому не піднято на потрібний рівень тих героїв, які захищають безпеку? Де увага і повага з боку суспільства?» Таке ставлення потрібно змінювати. Воно є вкрай негативне для держави.
Я часто приводжу такий приклад. Ситуацію в країні можна зрозуміти, проїхавшись в трьох різних потягах. Ті, хто їдуть в потязі «Львів – Москва» думають лише про те, як би їм краще влаштуватись на заробітках в Росії. В другому потязі «Київ – Перемишль» про війну взагалі ніхто не згадує. Третій потяг – «Київ – Костянтинівка», в якому тільки й розмов, що про війну. У всіх цих потягах їдуть наші громадяни, але наскільки різне у них сприйняття реалій! Тому всім нам треба сісти в один потяг, в якому б не забували, що війна триває і що нам треба об’єднуватись під керівництвом головного машиніста – президента.
Але головний машиніст минулого року навіть відмовився від параду на День незалежності…
Те, що було, – те було. Побачимо, як буде цього року. Про це вже було багато сказано. В будь-якому разі народ показав свою силу і, провівши парад своїми силами, показав, що ми не раби і не сіра маса. Ми показали, що свідомі громадяни самі здатні приймати рішення. Тому такі процеси треба очолювати, об’єднувати, а не тікати від них.
Давайте поговоримо про ті кроки, які вже реалізовані на Донбасі. Чи правильною була стратегія розведення сил в трьох місцях?
Це наслідок домовленостей, які були підписані Україною раніше. Ми показали своє бажання їх виконувати, звичайно, за умови, якщо та сторона теж виконує домовленості. Не сумніваюсь, що ви запитаєте, чи потрібно процес розведення сил і засобів проводити далі? Для того, щоб виконати це завдання, знадобиться багато часу, навіть не три місяці. По-перше, це великі ресурси. Щоб відвести війська, розмінувати територію, обладнати нові позиції, знову їх замінувати – це не менше, ніж 600 млн. грн, які потрібні лише для інженерного обладнання позицій. Це стандартні обрахування. Але сума може бути значно більшою, враховуючи, що війна і позиції у нас нестандартні. Будь-яке завдання можна виконати в разі наявності трьох компонентів – люди, гроші і час. Люди у нас є, але їх потрібно готувати. Грошей у нас немає, і невідомо, коли вони будуть. Ще треба час для того, щоб все обладнати. Лише владнавши ці три питання, можна буде говорити про розведення сил на всіх ділянках.
Як ви оціните наслідки розведення в трьох точках? Чи відбувалися там після розведення якісь провокації, спроби ворога зайняти наші попередні позиції?
Подібні повідомлення в ЗМІ – це один з аспектів інформаційної війни. Я радив би журналістам, які висвітлюють такі теми, частіше приїжджати в зону ООС, виїжджати на позиції і спілкуватися не тільки з представниками ОБСЄ. Бо в багатьох випадках ОБСЄ закриває очі на важливі моменти і працює не на користь України. На жаль, це реалії. Треба спілкуватися з солдатами і офіцерами на позиціях, з місцевими жителями і робити правильні висновки. Всю інформацію з фронту треба складати в правильний пазл.
«Білорусь: ми отримаємо додатковий головний біль довжиною 1086 км»
Після заяв Путіна про споконвічне російське Причорноморья слід чекати продовження реалізації плану «Новоросія»?
Ця заява була серйозною. Вона вкотре показала агресивні наміри РФ. Постановка питання щодо відновлення «історичної справедливості» бентежить. Вони не зупиняться, поки існує сильна єдина Україна – розхитуватимуть ситуацію. А дестабілізація всередині країни може призвести до того, що Путін заявить: українці між собою не можуть порозумітись, тому народ хоче повернутися до нас. Тут ми знову мусимо повернутися до інформаційного супроводження процесу своєї оборони. А задля цього треба, щоб саме українські канали формували українські реалії на цих землях.
Відрізати Україну від Чорного і Азовського морів входить в першочергові плани ворога?
Це одне з їхніх головних завдань.
Потенційна небезпека з боку Азовського моря зберігається? Наскільки ми захищені з півдня?
Проблема захисту морських кордонів існує. Але є чітке розуміння, як її вирішувати. Час і гроші. Люди у нас з відповідним досвідом є, ми їх постійно тримаємо в готовності. Наразі наше завдання – оснастити їх такою зброєю, яка б не дала противнику ввійти у близький контакт з нами. Розробка наших протикорабельних комплексів «Нептун» – одне з завдань із вирішення цієї проблеми. Це щит, який дозволить тримати ворога подалі від наших берегів.
На якому етапі впровадження протикорабельні комплекси «Нептун»?
Ми вийшли на фінішну пряму.
А ракетні комплекси «Вільха»?
Відповідно до замовлення, наші війська будуть ними забезпечені вчасно. Звичайно, хотілося б більше, але потрібен час і гроші.
Ми свого часу раділи, коли Україна отримала від США протитанкові системи «Джевелін». Америка ще обіцяє. Це серйозний засіб для стримування агресії?
Протитанкова зброя є важливим фактором стримування. Але це більше політичний аспект наших відносин зі США. Слава Богу, в нашій країні конструкторська думка не стоїть на місці і розвивається. Ми вже вийшли на той рівень, що виробляємо власні протитанкові комплекси. Вони відрізняються від комплексів американського виробництва, але вони теж ефективні. У них інший діапазон враження і вагові характеристики. Проте в нас вже є своя зброя. Якщо правильно продовжувати, у багатьох випадках ми можемо вийти на власне виробництво певних зразків озброєння.
Враховуючи кількість російської зброї і техніки, зосередженої на кордонах України, і кількість наших протитанкових комплексів, ми можемо почувати себе спокійно?
Не кожен протитанковий комплекс здатен на 100% вразити техніку противника. Як і не кожен танк може виконати ті завдання, які ставить військове керівництво РФ. Сили і кількості засобів при правильній організації оборони у нас достатньо. Але все одно їх треба нарощувати, аби задовольняти потреби за будь-яких варіантів розвитку подій.
Чи можливо знову реанімувати тему щодо миротворців на окупованому Донбасі?
Якщо Україна опрацює і запропонує світовому співтовариству план, який буде чітким і зрозумілим, якщо в ньому будуть детально прописані чіткі кроки, то це питання може стати актуальним. Світовий досвід показує, що це можна зробити. Це доводить приклад колишньої Югославії. Хоча і силовий фактор при поверненні своїх територій може мати місце. Але деякі ЗМІ на цьому питанні часто спекулюють. Збройні сили згідно з Конституцією призначені для захисту території і суверенітету своєї держави. Якщо буде політична воля і наказ, то ЗСУ завжди повинні бути до цього готові. Незалежно від того, подобається це комусь чи ні. Це наша земля і ми повинні повертати її в межі своїх кордонів. Ми ж не захоплюємо чужі території, а повертаємо свої, які наразі захоплені сильним і підступним ворогом.
У небі Білорусі російська стратегічна авіація проводила навчання з умовними ударами по об’єктах України, там же проходили російські військові навчання «Запад-2017». У світлі інтеграційних процесів, які відбуваються між Росією і Білоруссю, єдиних кордонів і системи оборони, чи розглядаємо ми територію Білорусі як плацдарм для агресії?
Питання достатньо слизьке, але спробую відповісти. Якщо їхні інтеграційні процеси відбуватимуться в інтересах РФ, то ми отримаємо додатковий головний біль довжиною 1086 км. Є багато прогнозів того, яким чином ці інтеграційні процеси триватимуть далі. Всі варіанти опрацьовуються і про всі ці загрози керівництво держави знає.
«Крим – наше друге завдання»
Коли ви аналізуєте ймовірні варіанти повернення Криму, який сценарій здається вам найбільш вірогідним?
Тут треба бути послідовним. Сили і засоби у нас обмежені, тому завдання номер один – вирішення питання Донбасу. Крим – наше друге завдання. Вирішення цієї проблеми знаходиться в політичній площині. Одним з наших важелів впливу на ситуацію в Криму є відсутність там води. Вона призвела до серйозних економічних і екологічних проблем. Для Росії дуже важливо організувати поставки води в Крим. Тому ми не такі слабкі. Плюс міжнародна політична підтримка в питаннях вирішення проблем кримсько-татарського народу. Але в Росії розглядають варіанти політичного тиску і військового втручання, щоб закрити цю проблему для себе.
Україна віддала в 1994 році свій ядерний (третій у світі) потенціал під гарантії країн підписантів Будапештського меморандуму. Нинішня влада спроможна активізувати діалог в цьому форматі?
Я вважаю, нинішня влада повинна це робити. Як і попередня. Ми ж зі свого боку постійно виконуємо свої політичні домовленості. На тих трьох ділянках, де відбулося розведення військ, ми ж виконали свою частину домовленостей. Тому якщо ми граємо за одним столом і за одними правилами, то давайте вимагати і від інших виконання домовленостей. Були гарантії? То давайте тепер працювати з тими, хто ці гарантії повинен виконувати, зокрема Сполученими Штатами. Ми ж уже не є третьою у світі країною з ядерним потенціалом. Тому якщо ви обіцяли, то тепер вимагайте від Росії виконання домовленостей. Це питання треба постійно піднімати. Я розумію, що деякі країни, які підписували Будапештський меморандум, зараз намагаються замовчати свою причетність до нього, але ми мусимо постійно їм про це нагадувати. Це питання треба дотискати.
Однією з головних своїх задач ви назвали організацію територіальної оборони. У Херсонській області почався пілотний проект зі створення територіальної оборони за принципами естонського добровольчого воєнізованого формування «Кайтселійт». На які результати варто розраховувати?
Я вивчав це питання ще до того, як став заступником секретаря РНБО. Аналізував досвід багатьох країн. Зараз йде робота над відповідним законопроектом в комітетах парламенту. Ми не копіюємо на 100% концепцію якоїсь однієї країни. Адже ми стикнулись з проблемами, які не є характерними для інших країн. Ми враховуємо свою економічну спроможність, ментальність і законодавчу базу, яку в деяких моментах треба змінювати. Тому ми не будемо на 100% копіювати «Кейтселійт». Для мене є важливим те, що територіальна оборона повинна бути. Вона повинна бути під контролем і керівництвом держави. І нею повинен керувати головнокомандуючий Збройних сил. Сильна територіальна оборона унеможливить намагання РФ здійснити відкриту агресію або розхитування ситуації всередині країни. Адже основний принцип територіальної оборони – захищай себе, родину, будинок, вулицю, місто, район. Головне її завдання – в максимально короткий термін взяти під контроль будь-який район, в якому мешкають члени тероборони і не допускати ескалації ситуації і безкарної діяльності диверсійних підрозділів ворога і сепаратистських угруповань.
Наскільки до рекомендацій РНБО сьогодні дослухаються в Офісі президента?
Це питання краще поставити Офісу президента. Але я бачу, що рівень сприйняття Ради нацбезпеки значно впав за останні місяці. Немає того контакту, який потрібен. Чи то через непрофесійність дій, чи то через неправильність подачі інформації. В моєму розумінні роль РНБО під час війни має бути значно потужнішою. Дії РНБО повинні бути глобальними і стратегічними в масштабах держави.
Чи пересікалися ви по роботі з Сергієм Сивохо?
Ні. Я жодного разу в РНБО його не бачив.
Призначення Сивохо радником секретаря РНБО схвилювало багатьох. Він має якийсь вплив на ухвалення рішень?
В моєму розумінні Сивохо – це каталізатор реакції суспільства на певні дражливі проблеми. Його використовують, як Жириновського – запускають через нього певні меседжі, відслідковуючи подальшу реакцію суспільства. Він же просто радник. З нього ж спитати немає за що. На його меседжах перевіряється ставлення суспільства до певних ініціатив і якщо реакція суспільства негативна, то це питання або знімається, або змінюється конфігурація цих питань.
На вашу думку, чи може бути реалізвана концеція «діалогу» на рівні громадських діячів, артистів, письменників з ОРДЛО? Як ви ставитесь до таких ініціатив пана Сивохо?
Всі справжні діячі і артисти вже давно виїхали з території окупованого Донбасу на нашу територію. Зверніть увагу – до нас на територію вільної України виїхала й величезна кількість журналістів. Там залишилися лише пристосуванці, які намагаються в тих умовах вирішити свої особисті питання.
Тобто з тими, що там залишилися, немає сенсу вести діалог?
Спитайте краще в тих, хто сюди переїхав. Вони мабуть краще знають. Мені важко визначити рівень професійності і компетенції тих людей.
Яких поворотів і наслідків ви очікуєте від справи про вбивство Павла Шеремета? Вбивство як привід для дестабілізації – чи не надто недолуга історія?
Скажу чесно, до вбивства Павла Шеремета я навіть не знав, хто це такий. Можливо тому, що весь час був на фронті і не слідкував за його роботою. Але те, що відбувається зараз, – це один з приводів маніпуляції суспільством і частина плану з розхитування ситуації. Тут видно спроби дискредитації певних людей, які захищали нашу державу і допомагали це робити. І це стосується не лише згаданої вами справи. Зверніть увагу, що в нашій пресі часто можна зустріти заголовки на кшталт «колишній АТОвець когось вбив». Чому ж тоді не акцентують на тому, скільки не колишніх АТОвців вчинили якісь протиправні дії? Якщо взяти загальну кількість кримінальних проблем, які є в країні, то який відсоток від усіх вчинили ветерани? Я впевнений, що співвідношення буде не на користь тих, хто ніколи не був на фронті. Тому не треба робити монстра з тих людей, які захищали нашу країну. У суспільства повинні викликати повагу, розуміння і підтримку люди, які захищали мир в наших містах і селах.
Ви бачите в цьому чиєсь свідоме бажання дискредитувати ветеранів?
Я бачу тут один з елементів гібридної війни, яка ведеться проти нас. Деякі люди не розуміють, як ними маніпулюють проросійські сили.
Ми робимо ставку на професійну армію, як і у всьому цивілізованому світі. Нещодавно президент повернув призов на строкову службу в Україні з 18 років, хоча ми вже збирались відмовитись від призову…
Наші деякі сусіди з країн НАТО також повернули строкову службу. На даному етапі професійна армія – це добре, але ми повинні мати певний мобілізаційний потенціал, який можемо отримати лише за рахунок солдат строкової служби. Тут є два завдання, які треба вирішувати. Строковики повинні займатись в армії активною бойовою підготовкою. По-друге, коли ми створимо надійну територіальну оборону, то вона певною мірою зможе звільнити армію від виконання не зовсім притаманних їй завдань. Тому рішення президента продиктоване реаліями.
Які шанси на реалізацію має ваша ініціатива зі створення приватних військових компаній в Україні?
Таких приватних компаній у всьому світі є сотні. Приватні військові компанії виконують не лише військові функції. Вони захищають об’єкти і надають певну допомогу. Такі компанії у США виконують функції підготовки персоналу. Наведу приклад. У нас є деякі вузькі спеціальності, які не потребують великої кількості спеціалістів. Але ж вони повинні постійно десь навчатися. Навіщо для цього тримати окремі навчальні центри чи цілі цикли підготовки спеціалістів, яких потрібно всього 10-20 чоловік на рік? Та й інструкторів треба постійно утримувати, що не є економічно доцільним. У США армія замовляє послуги сертифікованих компаній з потрібного напрямку і ці приватні військові компанії готують снайперів, підривників, кінологів, зв’язківців. Тому військові приватні компанії виконують ті функції, які в першу чергу потрібні державі. Це цілком можливо і в наших умовах. Зараз триває робота над законопроектом про приватні військові компанії і ми використаємо в ньому позитивний досвід країн, які це вже зробили. Крім того, це додаткові кошти в бюджет.
Руслан Поліщук, «Главком»
